Перший крок до волі До 20-річчя ухвалення Верховною Радою Декларації про суверенітет України

Чим далі ріка часу відносить нас від 1990—1991 років, тим величніше й вище підносяться три дати: 16 липня 1990 року, коли Народна Рада, що складалася з демократичного блоку народних депутатів Верховної Ради ще УРСР, перехиливши на свій бік депутатську більшість, виборола Декларацію про суверенітет України 24 липня 1991 року, коли після поразки заколотників, які створили Державний комітет з надзвичайного становища, аби задушити революційне піднесення й загородити шлях до волі народам імперії, що називалася Радянським Союзом, було прийнято парламентом постанову про вихід з СРСР і проголошено Акт про незалежність України й ухвалено провести Всенародний референдум. Він відбувся 1 грудня 1991 року, понад   90% виборців підтримали проголошений Верховною Радою Акт, а заодно було обрано президентом України Леоніда Кравчука.

Ці три кроки до утвердження державності України мають епохальне значення. Авторові цих рядків як тодішньому народному депутатові, членові Народної Ради довелося брати безпосередню участь у цих подіях, голосувати серед 355 депутатів за Декларацію і серед 346 — за Акт про незалежність України. Безперечно, що найвідважнішим був крок до суверенітету. Цю подію народ сприймав, як проголошення незалежності, і один-єдиний раз день 16 липня 1991 року святкував весь український народ як день самостійності. У моєму рідному селі Вікторові Галицького району того року біля Миколаївської церкви на Пушиковій горі поставлено камінний хрест, на якому написано: «Цей пам’ятник встановлено во славу Божу на честь першої річниці проголошення самостійної України парафіянами УАПЦ с. Вікторова.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Т. Г. Шевченко. 16 липня 1991 р.»

А на будинку обласної ради в Івано-Франківську було вивішено синьо-жовтий стяг, який слід занести до Книги рекордів Гіннеса. Древко прапора було на даху, а полотнище звисало вздовж дев’яти поверхів до землі.

Отже, 16 липня 1990 року — це велика дата в українській історії. За Декларацію про суверенітет України з 450 депутатів проголосували 12 народних депутатів від Івано-Франківщини: Левко Лук’яненко, Любомир Пиріг, Михайло Голубець, Дмитро Захарук, Петро Осадчук, Степан Волковецький, Маркіян Чучук, Євген Новицький, Богдан Ребрик, Зіновій Дума, Володимир Шлемко і Степан Пушик. 
Коли оглядаєшся назад, то бачиш, що кожен рік у нашій історії особливий! Але особливими, справді історичними, були 1990 і 1991 роки...


У квітні велася підготовка до сесії Верховної Ради.

15 травня, у вівторок, відкрилася перша сесія парламенту, на яку прибули 439 депутатів. Майдан перед Верховною Радою вирував. На флагштоці маяв ще червоно-синій прапор, а на майдані й уздовж вулиці Кірова (нині Грушевського) було сотні синьо-жовтих знамен, церковні хоругви і десятки гасел: «Геть колонізаторів з України!»,  «Волю Україні!», «Припинити будівництво АЕС!»,  «Ганьба КПУ!», «Трансляцію сесії!», «Воля або смерть!».

Партократична більшість шокована. Півтори години обирали тимчасову президію сесії. А в перерві ми вже мітингували перед людьми на майдані. Ми — це ті депутати, що стануть опозиційною Народною Радою.

Між нами і громадою — кордони міліціонерів і кадебістів. Ми маємо статус недоторканності, нас на майдані ніхто з правоохоронців не займає, але все фіксують на відеоплівку, фотографують.

Ми оформилися в демократичний блок і домоглися прямої трансляції. Це переорало Україну. Люди позбулися страху, коли побачили, що депутати не бояться нікого й нічого.

У ті дні й ночі пронеслася справжня буря Україною. І в парламенті вирували бурі. Обирали голову Верховної Ради, заступників. Було близько трьох десятків претендентів. Оформилася компартійна група «239». Ми свій демблок 6 червня перейменували на Народну Раду, обравши головою Ігоря Юхновського. Головою групи «239» став Олександр Мороз. Були межи нами й такі, як Чародєєв, Коцюба та Гриньов, що і сюди, і туди, а в кінцевому підсумку — ні туди ні сюди...

Івашко став Головою Верховної Ради, а Іван Плющ — його заступником (Гриньов займав мерзенну позицію, будучи деякий час другим заступником). Першим секретарем ЦК КПУ стає В. Гуренко. Коли компартійні лідери поїхали до Москви на з’їзд, іван Плющ на нашу вимогу поставив на обговорення і голосування Декларацію.

Думаю, що за цей вчинок заступник голови Верховної Ради І. Плющ заплатив життям свого сина, хоч у той час гомоніли й писали, що вбито сина Плюща з метою пограбування. Але ж убив його внук того самого більшовика Іванова, який піднімав повстання на заводі «Арсенал» проти Української держави, і дідові вбивці ще й тепер стоїть пам’ятник у Києві на Печерську...

Коли Україна кипіла невдоволенням, коли ми будили її, письменник Олесь Бердник з благословення В. івашка затіяв «будівництво» Духовної республіки. Перший і останній Собор відбувся в Коломиї. Ми його не розуміли, але мені як депутатові від Коломиї довелося виступити на цьому Соборі, який переріс в агітаційне дійство, що передувало прийняттю Декларації.

Думаю, що Духовна республіка задовольняла компартійних лідерів більше, ніж реальна, але село Воскресінці поблизу Коломиї стало символом, починаючи від підняття Володимиром Ковальчуком синьо-жовтого прапора під час відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку...


Делегатів компартійного з’їзду відкликали з Москви, але вони не приїхали до Києва. А в ці дні ми обговорили кожну статтю тексту Декларації, основу якої створили в перші тижні роботи в парламенті, а далі були комісії, доповнення на засіданнях.

Поміж депутатами пішов гомін, що 10 липня  В. Івашка відкликано до Москви. Наступного дня ми довго засідали — вся Народна Рада, бо Івашко — вже не голова Ради. Пізніше він надішле заяву до Верховної Ради, бо його вмовив Горбачов, аби став його заступником у ЦК КПРС.

У неділю, 15 липня 1990 року, на території села Посічі відбувався мітинг, щоб сюди повернути репресованих і виселених. Потім я вилетів до Києва, переночував у готелі.

Наступного дня, 16 липня 1990 року, сталася та велична подія.
Був понеділок. Світило сонце, а потім зайшло в імлу. Нам видали при реєстрації документи, серед яких був проект Декларації про суверенітет України. Пленарне засідання починалося о 10-й, а за годину до того збиралися на свої засідання група «239» — у ЦК КПУ, а у Верховній Раді — Народна Рада.

Але про все краще не розкажеш, як було занотовано у щоденнику.
«Перед початком пленарного засідання я зустрів Леоніда Кравчука, який ішов від ЦК, а я — з готелю «Москва». Те, що творилося довкола Декларації, навіювало тривогу, і я боявся, що виступлять проти ті, хто повернувся з Москви з партійного з’їзду, просив, аби вдруге він вплинув на «чорних», тобто реакціонерів. Кравчук сказав, що за Декларацію про суверенітет сьогодні проголосують...

Зібралася Народна Рада, бо демократи сумнівалися, що приймуть документ. Я взяв слово на нараді й сказав, аби всі йшли до зали, бо Декларацію буде прийнято! і о 10 годині 10 хвилин після поіменного голосування на табло висвітилася цифра 355!

Тоді виступив Кендзьор зі Львова, щоб додали і його голос, бо не має карточки. Після виступу Кендзьора прислав заяву й Коробко, що і він утратив карточку. Виходить, що 357 депутатів проголосували за Декларацію! Проти — четверо (Цеков, Романов і інші); утрималося — семеро і багато не зареєструвалися. Всього присутніх було 385.

Під час першої перерви на майдані перед Верховною Радою тисячі киян і не киян засипали нас квітами. Всі кричали: «Єдність! Свобода! Україна!». Я мало спав, і трохи болить голова, але сам не знаю, чого вона болить. Стримано сприймаю цю подію, бо то ще тільки папір. А люди радіють! А люди цілують! А люди обіймають! А люди вигукують: «Слава»! А далі — «Декларація про незалежність!». Підкидають вгору. Навіть Плюща (Івана Степановича до цього дня вважали партократом-реакціонером, обзивали його різними словами) засипали квітами, кричали йому щось приємне, дякували. Хмара привів івана Степановича до людей. Я поруч жартував, що Івана Степановича вітають, як африканці Манделу, бо сьогодні — «день цвітіння Плюща».

Гадаю, що цей не дуже ясний день, бо сонце о 12 годині бреде в імлі, залишиться в історії України.

Я пішов глянути на Дніпро, що під кручею... Повернувся. Роботу парламент продовжує.

З квітами сидимо в сесійній залі: букети подарованих на площі троянд, гвоздик, карточки, якими голосували ми в системі «Рада». Колись вони будуть у музеях.
17.07.90. Вівторок. Учорашній день увійде в історію навічно. Ми проголосували за Декларацію про суверенітет України. Люди вигукували гасла, подяки, наші прізвища, плакали, сміялися, дарували нам квіти, фотографували, знімали на кінострічку, цілували, обнімали. А після засідання прапороносці стали наперед, за ними ми, депутати, члени Народної Ради (не всі, а так зо два десятка: Горині, Шевченко, Чорновіл); за нами вишикувалися в колону ті люди, що були на майдані перед Верховною Радою, і пішли на майдан Жовтневої Революції (тепер майдан Незалежності). Відбулося віче, де ми виступали, співали. Розлилося море киян, гостей обабіч Хрещатика. Після виступів і співів пісень «Ще не вмерла...», «Червона калина» й інших ухвалили йти до пам’ятника Тарасові Шевченку.
Пішли від Хрещатика вгору на Софіївську площу, обійшли пам’ятник Богданові Хмельницькому, що на коні, пішли вздовж Софії по Володимирській. Ріка не зупинялася, пливла до пам’ятника Кобзареві, що стоїть перед університетом на постаменті. Ті квіти, які подарували нам, поклали до підніжжя геніального поета і розпочали мітинг. Виступали, а людей було море — тисячі! — від пам’ятника й до червоних стін університету. Відважні стояли спереду, боязливі — позаду. І вітали нас як тріумфаторів. І хоч я думаю, що Декларація — це наразі лишень папір, але такий папір, що про нього вже протрубили всі агентства світу. З америк, австралій поприлітали українці, китайські тележурналісти і багато інших репортерів знімали нас! Світ повірив!

Удень поплакав короткий дощ, боліла голова, але я вжив ліки і заглушив біль. Після мітингу пішов до готелю й заснув, але розбудив телефонний дзвінок. Я підняв слухавку. Телефонували з Вільнюса, вітали з прийняттям декларації.
Вранці виступав на сесії... Боротьба за незалежну Україну тривала...

Через рік уже всі побачили, що СРСР залишилося жити лічені місяці. Готувався путч ГКЧПістів. і 19 серпня 1991 року ми всі побачили, яка то сила — Декларація. Якби не цей документ, то генерала  В. Варенникова не посилали б до Л. Кравчука запроваджувати військове становище в Києві та західних областях.

До 24 серпня залишилося прожити чотири дні...

15 Липня 2010, 15:00

Галичина
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47