Цей набір прийомів і навичок, запозичений із автоспорту, дозволяє не втратити контроль над машиною в екстремальних дорожніх ситуаціях та на великій швидкості. Основами водіння за системою пілотування, на відміну від «академічної», є не вміння рушити з місця, виїхати на естакаду і заїхати «в гараж». Передовсім - знати, куди і як дивитися. Десятки «просунутих» автошкіл України будують свої курси підвищення водійської майстерності з урахуванням трюків та техніки, поданої автожурналістом (у минулому гонщиком та тренером) Михайлом Горбачовим у своїй книзі «Самовчитель з водіння. Сучасний стиль». Отже, два головних принципи водія.

Працювати очима

Водій управляє машиною не руками і ногами, а поглядом. Інформація, яку доносять нам очі, вмикає рефлекси і спричинює дії. На великій швидкості водій зазвичай дивиться якомога далі на дорогу, відтак весь інший простір сприймається периферійним зором. З часом таке фокусування викликає т.зв. «феномен тунелю», коли з обох боків усе зливається в суцільні миготливі стрічки й очі вже не розпізнають орієнтирів попереду. З поля зору випадають перешкоди перед капотом - ями, нерівності. Високий ризик ДТП.

Щоби не робити помилок, застосовують сканування простору. Постійно ведуть погляд у напрямку від капота і далі. Фокус не має затримуватися на конкретних орієнтирах, а повинен увесь час ковзати: ближче - далі, від капота - до обрію, і т.д. Одночасно периферійним зором постійно контролюється зона перед авто. Швидкими поглядами-«пострілами» зчитується інформація з дзеркал і панелі приладів. Така робота очей вимагає навичок. Вправлятися варто на невеликій швидкості. До речі, сканувати простір поглядом учать військових льотчиків. Саме це вміння забезпечує асам неба «відчуття» землі.

Затямте: як тільки у водія виникли проблеми зі сприйняттям дорожньої ситуації, це означає, що він не туди дивився. Відволікся: увімкнув радіо, взяв мобілку, глипнув на коліно супутниці. Якщо потік інформації переривається, «раптових» перешкод не уникнути.

Мислити векторами

Часто буває, що водій не справився з керуванням і потрапив у аварію, але себе винним у цьому не вважає. «Машину раптом понесло, і я просто нічого не міг зробити!» - виправдовується він. Поспівчувати йому можна, вважає Михайло Горбачов, але з іншого приводу. Він, як і сотні тисяч інших водіїв у нашій країні, не обізнаний з найважливішими принципами управління машиною. Другий після сканування простору принцип - вміння «відчувати» машину.

Для цього треба знати межу її можливостей і особливості поведінки. Конкретно: водій хоче від машини результату - розігнатися чи загальмувати, змінити траєкторію руху. Для цього він натискає чи відпускає педалі, повертає кермо. Авто не знає, яким має бути результат. Сприймає команди почергово, за законами фізики. Коли водій враховує фізику руху, то легко знаходить з машиною спільну мову. Наприклад: перед лівим поворотом ми різко скинули газ. Цим раптово збільшили тиск на передні шини в зоні контакту з дорогою і розвантажили задню вісь, відтак зчеплення задніх шин з дорогою різко зменшилося. І тут ми крутнули кермо ліворуч - праве переднє колесо отримало додаткове навантаження. А при збільшенні навантаження на шину її зчеплення спочатку росте, а потім падає до нуля. От і закрутило авто по дорозі...

Сприймаючи водіння як алгоритм послідовних рухів із завантаження та розвантаження передньої чи задньої вісі та коліс, ми переходимо на рівень... автомобіля. Саме так відчував би їзду він, якби умів відчувати. Мислити векторами, при кожному маневрі враховувати зміну ваги, силу прискорення та зчеплення означає «розуміти» машину - не смикати її, не боротися з нею, а працювати заодно. Набуття цих знань і вміле їх застосування піднімає вправність і надійність водія на якісно новий щабель - переводить із «чайників» в аси. Тоді швидкість не заперечує відповідальності.

Галицький кореспондент