Косові живе і працює файний сім’янин, медик за фахом, а пасічник — за покликанням Микола Балаш. Хоча цей чоловік і не кровний гуцул, більшість людей сприймає його за тутешнього горянина. Адже поведінка, говірка, хода Балаша характерні для гуцула. А ще як Микола Іванович одягне місцеву вберю — вишивану сорочку, солом’яного капелюха або сардака, то ніхто не скаже, що то якийсь зайда.

Народився ж він на Чернігівщині в робітничій сім’ї. Після закінчення Івано-Франківського медінституту й клінічної ординатури працював у Калуші. Там створив медчастину тодішнього виробничого об’єднання «Хлорвініл». Якраз це й стало доброю школою для молодого лікаря й водночас господарника-початківця. І все те добре згодилося після переїзду до Косова, де йому довірили в 1989-му відповідальну посаду — першого заступника головного лікаря центральної районної лікарні.

З того часу і працює Микола іванович під девізом «Спіши допомогти людям!». Себто робить усе так, аби кожен без винятку пацієнт виходив із його кабінету з піднесеним настроєм, впевнений в швидкому одужанні.

Невдовзі М. Балаша призначили головним лікарем Косівської ЦРЛ.
— Пригадую, 1999 рік для медпрацівників, як і для людей інших професій, усього нашого народу, — каже пан Микола, — видався складним і важким. Тоді охорону здоров’я фінансували лише на 40 відсотків до потреби. Поширеними були серед населення інфекції, новоутвори, гіпертонічна та ішемічна хвороби. Але ми не допустили зменшення обсягу надання медичної допомоги населенню.
Під його керівництвом медперсонал докладав немалих зусиль для подолання названих та інших недуг, не допускав фактів відмови хворим щодо оперативних втручань. У корпусах ЦРЛ вели ремонтні роботи, поступово, в міру можливості, розширювали й зміцнювали матеріально-технічну базу цього лікувального закладу. Вже у 2000-му відкрили станцію швидкої медичної допомоги. Її очолив досвідчений лікар (колишній керівник ЦРЛ) Дмитро Верига. Оновлювали лікарню, готуючись до її 100-річного ювілею, який відзначили в 2005-му.

Кілька останніх років Микола Іванович працює заступником головного лікаря ЦРЛ з експертизи тимчасової непрацездатності. Йому кожного робочого дня й навіть часом у вихідні та в свята доводиться мати справу з важкохворими, інвалідами, колишніми фронтовиками, вояками УПА та воїнами-інтернаціоналістами, безробітними, іншими соціально уразливими категоріями населення. Є серед цих людей і такі, у кого нерви порушені, тож спілкуватися з ними зовсім не просто. Але Балаш старається знаходити спільну мову з усіма своїми пацієнтами. Вміє розрадити людину в біді й горі, підкаже вихід з тієї чи іншої скрутної ситуації.

А ще він бджоляр з багаторічним досвідом, нині очолює районну Спілку пасічників. Тож, ясна річ, проконсультує пацієнта і щодо користі вживання при тому чи іншому діагнозі меду, прополісу, воску, пилку, маточного молочка. Радить спробувати полікуватися продуктами бджільництва на додачу до приписаних людині аптечних препаратів. При цьому Микола Іванович любить повторювати:

— Завдяки бджолі — Божій комасі — ми можемо вилікувати всі свої хвороби. Це найкращий маленький друг, якого має людина на світі. Підтвердження цього: усі, хто прожив понад 100 років, щодня споживали 100—150 грамів меду. А Гіппократ, який харчувався медом і рослинною їжею, прожив аж 109 літ.
Комусь не допомагають пігулки, а натомість помічними можуть виявитися травневий мед, настоянка на прополісі, забрус (мед з вощиною), саме бджоловжалювання. Але все це, як щоразу наголошує Микола Іванович, треба вживати й робити в межах розумного і порадившись зі своїм лікарем. До речі, і самі люди в білих халатах теж є серед клієнтів лікаря-професіонала й апітерапевта.

Багатьом чоловікам, які мали проблеми з простатитом, допомогли свічки на основі бджолопродуктів, що радив випробувати досвідчений пасічник. Але й ті, кому цей засіб не підійшов, не тримають на нього образи. А про користь лікування хвороб опорно-рухового апарату на запроваджених Балашем вуликах-лежаках писала торік газета «Здоров’я і довголіття».

Він хоче після виходу на пенсію створити у себе вдома цілий лікувально-оздоровчий комплекс, до якого ввійдуть сауна, приміщення з лежаками, місце поблизу пасіки для відпочинку за горнятком чаю із гірських трав з медом власного виробництва. Це не такий простий задум, як видається на перший погляд. Потрібно чимало коштів, часу й зусиль, щоб реалізувати його. Зате стане можливим благотворно  впливати на стан хворих з різними недугами через апітерапію та аромотерапію у поєднанні з традиційною медициною.

Попри зайнятість основною роботою, він щомісяця, кожного другого четверга, зустрічається в офісі Центру громадських ініціатив (ЦГІ) з членами Спілки пасічників, на дозвіллі знайомиться з публікаціями на теми бджільництва в газетах і журналах, шукає і в інтернет-виданнях матеріали щодо апі- й аромотерапії. Зацікавило Балаша, зокрема, лікування раку на початкових стадіях продуктами бджільництва.

— З Косівським ЦГі, — каже М. Балаш, — співпрацюємо передовсім у тому плані, щоб усіляко сприяти поліпшенню екології нашого краю (від цього значною мірою залежить стан справ і у бджолярстві), вихованню екологічної культури у підростаючого покоління.

Микола Іванович бере участь у різних заходах, що проводяться з участю пасічників та науковців на рівні області й держави. А в Косові на майдані Незалежності він зі своїми колегами-спілчанами за підтримки влади щороку організовує відзначення Дня бджолярства зі святом меду. Спілка планує обзавестися своєю атрибутикою, видати книгу про історію розвитку бджолярства на Косівщині, для вшанування пам’яті Миколи Шевчука з Кут виготовити і встановити меморіальну дошку на будинку, де він працював, перевидати його книгу-посібник «Пасіка, бджоли, мед», яка побачила світ 1974 року у видавництві «Карпати» накладом 170 тисяч примірників.

— Я добре пам’ятаю, — розповідає М. Балаш, — як ще за радянських часів у Косові навпроти нинішнього мистецького містечка працював спеціалізований магазин, де бджолярі з усієї округи купували все найнеобхідніше для своїх пасік. А ще кімую, що бджолярської справи навчали в Кутському профтехучилищі, що на полицях книгарень був широкий вибір літератури цієї тематики. Нині ж про це бджолярі хіба що можуть мріяти. От якби на знаному вже далеко за межами Івано-Франківщини теперішньому Смоднянському ринку, де зводять усе нові торгові ряди-павільйони, знайшли місце і для магазину з продажу необхідних пасічникам інвентаря, одягу, ветпрепаратів, літератури й атрибутики. А ще якби на цьому ринку створили належні умови для торгівлі продуктами бджільництва з дотриманням усіх правил санітарії — обладнали спеціальні лотки.

Своє побажання Микола Іванович адресує керівництву самого ринку, управлінню агропромислового розвитку РДА, райспоживспілці, яким готові допомогти місцеві спілки підприємців і пасічників. Адже нині в районі ведеться стільки розмов про розвиток туризму. А медом можна і треба частувати по-гуцульськи — гостити тих, хто приїздить у наш мальовничий край на відпочинок та для оздоровлення.