Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв`ю газеті «Галичина» з Надзвичайним і повноважним послом України у Чеській Республіці Іваном Грицаком про актуальні проблеми українців в Чехії та участь Посольства у їх вирішенні. 

— З огляду на низку причин образ українця в світі є, м’яко кажучи, не надто привабливим, схоже, тому й нерідко ставляться до нас як до другосортних. Власне, чому так склалося, на Ваш погляд, і як долати такі, на жаль, уже стереотипи з точки зору дипломата? Багато говориться про принизливе ставлення чехів до українців. Чи так воно є насправді, а чи, можливо, це просто перебільшення нелегалів, які порушили чеське законодавство?

— Може, воно не всюди і не завжди так, як ви кажете, але проблема ця насправді існує. В Чехії вона накладається ще й на усталені погляди переважної більшості громадян, які негативно ставляться до іноземців загалом. Це – не мої припущення, це – оприлюднені результати анонімного опитування громадської думки, у яких жодна конкретна нація не виділялась. І така позиція пересічних чехів є настільки сильною, що наші спроби привернути до себе увагу часто-густо наштовхуються на їхнє повне нерозуміння. Нерозуміння кінцевої мети цих спроб. 

Скажу більше. Крім українців, в ЧР проживає чимало громадян інших держав: росіян, в’єтнамців, поляків і т.д. Активність створених ними громадських організацій (як, зрештою, і українських) можна оцінювати по-різному, але об’єктивно вся їхня діяльність відбувається всередині самої національної громади. А чехи до вас можуть прийти на національний вечір, зробити вам пару компліментів, але зацікавляться вами лише тоді, коли відчують, що ви їм потрібні (наприклад, як можливий партнер по бізнесу). У більшості інших випадків ставлення до вас буде ввічливо нейтральним. Повторюся, що йдеться тут про іноземців загалом, а не лише про українців.

Щодо другої частини вашого запитання, на яке я вже частково відповів. Чехія має дуже забюрократизовану систему видачі іноземцям дозволів на працевлаштування і проживання. Додам, що зараз триває обговорення щодо внесення можливих змін у чинне місцеве законодавство, які, в принципі, якщо будуть прийняті, цю систему не спростять. Головною метою цих змін, за твердженням чеської сторони, є необхідність посилення захисту місцевого ринку праці на тлі загальної економічної кризи.

Невиконання цих законів іноземними робітниками (фактично – відсутність у них відповідних дозвільних документів) тягне за собою відповідальність (аж до кримінальної). Серед громадян України, які тут працюють, – це найчастіший вид порушення місцевого законодавства.

— У ЧР є понад 134 тисячі заробітчан з України, зокрема левову частку їх становлять представники Західної України і Закарпаття. Не секрет, що й нелегалів серед них вистачає. Що робиться посольством для вирішення проблеми працевлаштування українців у Чехії, сприяння їхній адаптації у новому середовищі?

— З метою практичного вирішення проблеми працевлаштування українців у Чехії Посольство України в ЧР, зокрема, ініціювало та організувало проведення 27 квітня ц.р. у Празі під патронатом та за участі омбудсманів України і Чехії другої українсько-чеської науково-практичної конференції «Проблеми легального перебування та працевлаштування громадян України на території Чеської Республіки». У конференції взяли участь представники Міністерства праці та соціальних справ ЧР, МЗС ЧР, МВС ЧР, МЗС України, посольств Білорусі, В’єтнаму, Молдови, Монголії, РФ, Івано-Франківської, Закарпатської, Вінницької та Волинської областей України, Міжнародної організації з міграції, підприємницьких організацій, трудових колективів, науковці, журналісти.

Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова та заступник Громадського захисника прав людини ЧР Й.Сейтлова наголосили на важливості удосконалення відповідної законодавчої бази у цій сфері, належного забезпечення прав трудових мігрантів, соціального захисту, медичного страхування тощо. Я підкреслював у своєму виступі на цьому заході, що на тлі високого рівня і динамічного розвитку українсько-чеських відносин у політичній, економічній, науково-технічній, гуманітарній, культурній та інших сферах існують деякі проблеми, пов’язані з працевлаштуванням та перебуванням українських громадян на території ЧР. Йшлося про конкретні шляхи їх вирішення, наголошувалось на доцільності доповнення договірно-правової бази двосторонніх відносин додатковими домовленостями щодо врегулювання зазначених питань тощо.

Я вдячний Голові Івано-Франківської обласної ради п. І.Олійнику, який взяв участь у цьому заході. Вважаю, що у кожній області, у тому числі і на Івано-Франківщині, необхідно активізувати роботу з людьми, які виїжджають на заробітки за кордон. І насамперед місцева влада на всіх рівнях повинна контактувати з організаторами цих поїздок, співпрацювати з ними, заохочуючи до створення робочих місць не на чужині, а поруч з рідною домівкою.

Учасники конференції – представники чеських урядових структур, експерти, підприємці – зазначали, що вироблення спільних домовленостей у сфері перебування та працевлаштування громадян України на території ЧР та постійний обмін інформацією між державними органами двох держав про стан їх виконання є ефективним шляхом вирішення проблем української трудової міграції й звернулися до державних органів обох країн, зацікавлених міністерств і відомств ЧР та України, неурядових організацій з відповідними рекомендаціями щодо вирішення згаданих питань, які викладені у підсумковому документі.

—  Чи трапляються випадки отримання посольством неправдивої інформації, спрямованої на компрометацію українців? Як Ви поступаєте у таких ситуаціях?

— Кінець 90-х років минулого століття і початок нинішнього – це період, коли така інформація лилася у місцевій пресі повноводною рікою. Якщо хтось когось пограбував, вбив, зґвалтував, то це міг бути лише українець. Потім, правда, дуже швидко виявлялось, що така інформація, м’яко кажучи, не відповідала дійсності. Але от вибачатись чомусь часто забували...   

Можу констатувати, що, зокрема, завдяки зусиллям нашого посольства нині ця ситуація змінилась докорінно. Упередженої, неправдивої інформації про Україну в чеській пресі сьогодні практично немає.

—  Подейкують, що за останній рік-два різко погіршилося становище українських трудових мігрантів. Які проблеми, що зустрічаються на шляху наших заробітчан у Чехії, можна назвати першочерговими? Що робить посольство задля їх розв’язання, уникнення?

— Насамперед хотів би зазначити, що  нинішні міграційні процеси не мають політичного характеру, а мають виключно економічну складову. Проблеми цих процесів слід шукати не за кордоном, а в Україні, адже історія свідчить про те, з країн з високим життєвим рівнем практично не відбувається еміграція громадян. Громадяни України приїжджають до Чехії з різною метою: передусім – працевлаштування, підприємницької діяльності, навчання, туризму тощо. Їх об'єднує одне – пошук нових можливостей для самореалізації. Українці, які сьогодні живуть в Чехії, багаті на культурні традиції, оберігають та розвивають українські діаспорні організації та громадські об'єднання на території ЧР. Це суботня українська школа, гімназія. Це православні та греко-католицькі церкви. Вважаю помилковою уяву про цих громадян тільки як про «заробітчан», які приїхали – виконали свою місію (певний обсяг робіт) та повернулись додому. Водночас одним з головних чинників, що вплинули на цю ситуацію, безперечно, була світова фінансово-економічна криза та її наслідки. Масштабне скорочення робочих місць по країні – маленька трагедія кожної взятої окремо родини з тих, кого це торкнулось.

Безпосередньо говорячи про проблеми у сфері працевлаштування українців на території Чехії, доцільно було б зазначити таке.  По-перше, варто сьогодні з’ясувати ще раз, чи можемо ми стверджувати, що чеська економіка потребує робочу силу з України? Навіть якщо мова йде про висококваліфіковану. Якщо так, тоді варто працювати всім разом, до речі, по обидва боки кордону з тим, щоб уникати низки негативних явищ, які мають місце у цій сфері. На мою думку, слід навести порядок у візових питаннях: головне тут, щоб процедура отримання візи в консульських установах ЧР була прозорою, обмежувала дію різного роду посередників. Сподіваюсь, що з прийняттям нового візового кодексу ЄС та підписанням дорожньої карти про безвізовий режим між Україною та  ЄС це питання буде вирішено.

Найбільш гострим на сьогодні питанням, за нашим переконанням, є проблема неправомірної діяльності та зловживань посередницьких структур, які надають українцям  послуги з працевлаштування та легалізації на території ЧР. Йдеться про численні випадки порушень прав трудових мігрантів, зокрема затримку, невиплату заробітної плати, або виплату в значно меншому розмірі, незабезпечення соціальних гарантій, невідшкодування за виконання понаднормових робіт тощо.

Посередники, які діють легально (агентства з працевлаштування) та нелегально (т.зв. клієнти), вдало використовуючи процедурну складність оформлення, продовження дозволів на працевлаштування та віз, створюють навколо робітника психологічну пастку, доводячи йому неспроможність самостійно вирішувати питання легалізації на території ЧР. Після цього експлуатують робітника, отримуючи прибуток з його прибутків. Нерідко з метою психологічного тиску робітників залякують перспективою скасування дозволу на працевлаштування, що майже завжди означає втрату роботи, скасування чинної візи та повернення додому. Також трапляються випадки, коли посередник забирає паспортні документи з метою тримання працівника на робочому місці. Іноді дії посередника містять ознаки кримінального злочину – торгівлі людьми.

Окрім того, вважаємо, що важливим елементом захисту прав іноземних громадян є належне інформування щодо їх прав та обов'язків перш за все у сфері працевлаштування, перебування на території ЧР. На цей час інформаційно-роз'яснювальна робота проводиться як на рівні  Посольства України, так і на рівні державних органів ЧР, громадських та правозахисних організацій. Ми ставимо за мету підвищення ефективності діалогу з кожним конкретним громадянином, підвищення рівня довіри до діяльності державних органів як України, так і Чеської Республіки. Хочемо мінімізувати випадки, коли громадяни бояться звертатись із скаргами на роботодавців чи посередників через побоювання втратити роботу.

—  У Чехії поховано дуже багато видатних українців, зокрема там знайшли останній спочинок Олександр Олесь, Софія Русова, Михайло Бринський і багато інших. Подейкують, що, крім українських волонтерів, могили наших співвітчизників нікого не цікавлять. Чи є якась державна програма або хоча б перспектива її створення, яка б унеможливила зникнення у Чехії могил відомих українських діячів?

—  Нині в Україні ведеться робота над проектом, який має робочу назву «Світовий український некрополь». Збирається матеріал з різних країн, свою частину вже додало туди і наше посольство. Думаю, що коли проект запрацює, можна буде сподіватись на виділення цільових державних коштів, які б сприяли вирішенню цієї проблеми. Але і нині ми не сидимо, склавши руки. Ініціювали упорядкування братських могил воїнам УГА у містах Ліберець та Яблонне в Под’єштеді, посприяли одноразовому виділенню Україною цільових коштів, спрямованих на відновлення та підтримку частини українських поховань у Празі, Подєбрадах і інших містах. Розпорядником цих коштів стала діаспорна організація «Українська ініціатива».

У цьому зв’язку хочу зазначити, що місцеве законодавство передбачає оплату за могили. Тому найбільш відомі поховання наших співвітчизників «закріплені» і за іншими українськими організаціями, які їх доглядають та сплачують за них необхідні внески. Так, наприклад, могилою відомого вченого, громадського та політичного діяча І.Горбачевського опікується «Об’єднання українок в ЧР», очолюване вашою колишньою землячкою М. Прокоп’юк.  

Додам, що саме з метою популяризації імен відомих українців, які жили і працювали в Чехії, посольство проводить роботу з встановлення їм меморіальних дошок у різних містах країни. Так, у приміщенні Інституту біохімії Карлового університету в Празі відкрита дошка його засновникові, ректорові цього навчального закладу вищезгаданому І. Горбачевському. У Подєбрадах встановлена дошка на честь поетеси О. Теліги. Є також дошки з іменами І.Франка, І.Пулюя, М.Грушевського. Як відомо, навесні минулого року в Празі було урочисто відкрито пам’ятник Т.Шевченкові.

Ця робота продовжується. Підкреслю, що саме у співпраці з Івано-Франківською обласною радою тепер опрацьовується проект виготовлення меморіальних дошок поетам Є.Маланюку, О.Олесю (Кандибі), відомому політичному діячеві А.Волошину.   

—  Національно свідомі українці в Чехії об’єдналися в громадську організацію «Українська ініціатива». Як оцінюєте їхню діяльність і чи співпрацюєте з ними?

—  В Чехії сьогодні діє більше десяти таких організацій (і одна з них – це саме «Українська ініціатива»). Ми проводимо з ними спільні заходи, при посольстві діє координаційна рада, де обговорюються найважливіші питання життя української громади в ЧР. Разом з тим незначна кількість членів цих організацій порівняно з загальною кількістю українців, що проживають в Чехії, не дає можливості проводити по-справжньому великі акції у загальнодержавному масштабі.

На мою думку, варто було б створити велике загальночеське об’єднання українців, яке б акумулювало певні кошти, реалізовувало б проекти, які дійсно потрібні нашим співвітчизникам в ЧР. Але одних лише зусиль посольства для цього явно замало. Необхідно, щоб була також зацікавленість з боку тих, для кого це робиться. А саме її часто бракує.  

—  Як би Ви охарактеризували нинішнє культурне життя українців в Чеській Республіці?

—  Кількість людей, які відвідують культурні акції, що тут проводяться нашою громадою спільно з посольством, свідчить про велику потребу українців у них. І це – ще один доказ на користь моїх слів про необхідність створення великої української організації. Стали вже традиційними щорічні осінні «Дні культури України», тематичні вечори та виступи проводяться також  окремими громадськими об’єднаннями українців. 

Крім того, з метою ширшої пропаганди української культури в Чехії наше посольство також сприяє проведенню низки міжнародних художніх фестивалів —  «Сузір’я Праги», «Кристал старз» та ін., які вже стали щорічними. Значну частину їхніх учасників становлять українські творчі колективи, які приїжджають з різних регіонів нашої держави. 

- Що робиться для визнання української освіти в Чехії, тобто включення України до переліку країн, з якими ЧР має угоди про взаємні визнання дипломів?

- Україна і Чеська Республіка є країнами, що приєднались до Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 11 квітня 1997 року). Виходячи з цього, Чехія не має наміру підписувати окремий двосторонній документ з цього ж питання.

Можу лише додати, що обмеження щодо визнання іноземних дипломів поширюються в ЧР на юристів (необхідно знати внутрішнє законодавство) та лікарів, які мають добре володіти професійною термінологією, щоб працювати з хворими.

—  Наприкінці минулого року під час робочого візиту на Івано-Франківщину Ви говорили про недалеку перспективу укладання двосторонньої рамкової угоди між Посольством України у ЧР та Івано-Франківською областю, Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника. Чим завершилися домовленості і чи досягнуто бажаного результату?

—  Так, справді. Минулої осені з метою інформування керівництва про стан та проблеми трудової міграції я здійснив робочу поїздку низкою західних регіонів України. Побував, зокрема, і на Івано-Франківщині, де зустрівся з головою обласної ради паном Олійником. Серед порушених мною питань головне місце займали проблеми, пов’язані з тією категорією мешканців вашої області, які працюють в Чехії. А таких за неофіційною інформацією є близько 35-40 тисяч осіб. Цих людей хтось організував, привіз, у когось вони працюють. У переважної більшості з них в Україні залишились родини, дружини, діти, старі батьки. Однак, чи поцікавився хтось з місцевої влади за всі роки незалежності тим, як і чим живуть ці люди, що їх хвилює, які в них плани на майбутнє?

Серед іншого я запропонував переговорити з тими, хто організовує працю цих людей в Чехії, зібравши цих посередників спочатку в районі, потім в області. До речі, серед цієї категорії підприємців є й такі, чиї статки сягають кругленьких сум в американських доларах. Упевнений, що частину їх можна було б залучити до ремонту доріг, шкіл, клубів, допомогти одиноким односельцям похилого віку. Можливо, частина підприємців з ЧР започаткувала б в Україні свій бізнес, давши тим самим роботу декільком землякам. 

Потрібна конкретна, кропітка робота, потрібна увага до всіх цих людей. Не варто радіти з того, що ці люди поїхали і не завдають клопоту владі. За багато років вони стали прекрасними спеціалістами, без їхніх робочих рук сьогодні вже не може обійтись економіка такої бажаної для багатьох українців і такої чужої Чехії.

Проте, на мою думку, вони потрібні і своїй країні, своїм родинам. Це лише тимчасово немає застосування їхнім рукам вдома. Владі варто подумати про форми і методи роботи з цією категорією своїх громадян, щоб не втратити їх назавжди.

З паном Олійником ми обговорювали і питання укладання двосторонньої угоди про співробітництво з одним з регіонів ЧР та угоди про співпрацю між Прикарпатським національним університетом та Карловим університетом в Празі. Скажу відверто, що у цьому питанні справа, окрім розмови, далі не пішла. Причин об’єктивних немає, мабуть ініціативи також.     

—  Ви маєте багатий досвід дипломатичної роботи. Як ставляться Ваші дружина, діти до частих переїздів, чи підтримують Вас?

—  Я не кар’єрний дипломат. На дипломатичній службі перебуваю трохи більше 13-ти років. Дипломатом став вже у зрілому віці після багаторічної роботи на різних посадах у Закарпатті. Довелось вчитись і працювати спочатку радником з політичних питань у Посольстві України в ЧР, згодом у центральному апараті МЗС України, де пройшов шлях від керівника Групи координації до посла з особливих доручень. Згодом став генеральним консулом України у Любліні (Польща), був також радником Секретаріату Президента України, заступником керівника головної служби зовнішньої політики СПУ. І ось минає рік, як мене призначено Надзвичайним і повноважним Послом України в ЧР. Бути Послом України – це велика честь і ще більша відповідальність, тому я намагаюсь високо нести це звання. Своїм обов’язком бачу насамперед вирішення питань з надання допомоги кожному громадянину нашої держави незалежно від того, за яких обставин він опинився у цій країні, зміцнення авторитету України, українця в країні перебування, розвиток взаємовигідних двосторонніх відносин у всіх сферах.

Безперечно, без підтримки дружини, дітей і друзів виконувати таку складну і відповідальну роботу і вдома важко, але утроє важче це робити в іншій, хай і дружній нам Чехії.

—  Дякую за розмову.

P.S. Особливу подяку за сприяння нашій газеті в організації інтерв’ю з Надзвичайним і повноважним послом України в Чеській Республіці Іваном Грицаком висловлюємо віце-президенту міжнародного об’єднання  «Українська Свобода»  Олегу Зайнулліну.