До півтора року маля реагує переважно на емоції, які приховуються за словами. Якщо мама усміхається і голос її ласкавий, дитина розцвітає й тягнеться до неї рученятами. Але згодом дитина не лише чує, як говорять, а й розуміє про що говорять.

Бовкнути зопалу можна багато чого, і дитина батькам пробачить. Але деякі речі не можна вимовляти вголос ніколи просто тому, що вони вириваються з глибини нашої душі, з тих схованок, про існування яких ми й не підозрюємо. і дитина розуміє: це сказано не просто так. І приймає сказане до відома. 

Від півтора до трьох років

«Ти це зробиш, тому що я так сказала!», «Мало чого ти не хочеш!».

Чому не можна. У цей період дитина вчиться відстоювати свою самостійність й домагатися своєї мети. Вона супить брови й безупинно повторює: «Не хочу!» і «Ні». Вона не хоче сідати на горщик за маминим наказом, вимагає, щоб їй дали те, чого ніколи не дають. Якщо на кожне її «ні» і «не хочу» без пояснень відповідати вищевказаними фразами, вона втратить усяку надію вплинути на хід подій і стане пасивною, забитою і смирною. Можливо, дуже слухняною, але слабкою і залежною від інших.

Як треба. Треба з нею сперечатися, пояснювати, чому «ні» і «не можна», і вона відчує себе  людиною, навчиться розуміти інших, висловлювати і відстоювати свою точку зору, аргументувати й аналізувати ситуацію.

«Не будеш їсти (спати, сидіти тихо) — віддам тебе чужій тітці».

Чому не можна. Бідна дитина вам вірить. і дуже боїться, як би її кому не віддали, і сумнівається, чи потрібна вона батькам, якщо вони готові так легко з нею розстатися. І якщо в цей період у неї з’явиться сестричка чи братик, комплекс неповноцінності («я була поганою, тому в батьків друга дитина») залишиться з нею на все життя.

Як треба. Відмовтеся від погроз і не доводьте дитину до нічних кошмарів і комплексів. Дійте від позитивних емоцій, від заохочення «будеш їсти — виростеш великою, розумною, гарною», «коли виспишся — підемо в зоопарк».

Від трьох до шести років

«У мене від тебе болить голова!», «Ти мене в труну заженеш!», «У тата від твоїх криків серце прихопило!».

Чому не можна. Дитина в цьому віці вчиться любити не інстинктом, а душею й розумом. Часом вона гнівається на батьків, ревнує маму й тата й осягає на особистому досвіді, що зворотний бік любові — ненависть. Вона за щось дуже образилася на маму й подумала: «Хоч би вона вмерла!». А мама раптом говорить: «Ти мене своєю поведінкою у труну заженеш». У дитини складається враження, що вона здатна зруйнувати весь світ своєю образою або невдоволенням, мимоволі завдати непоправного болю близьким людям. Вона замикається в собі й з роками перетворюється на самотнього дивака, який боїться когось полюбити.

Як треба. Якщо батьки непохитно витримують її образи і не скаржаться на «нестерпні» страждання, які вона спричиняє неслухняністю, дитина росте переконаною, що любити й пробачати того, кого любиш, це чудово.

«Щоб ти провалився!», «Зникни! Піди геть з моїх очей!», «і щоб я тебе не бачила й не чула!».

Чому не можна. Ці фрази дитина сприймає як пряму вказівку до дії. До трьох років вона ще не розуміє, що таке вмерти. У 5-6 років вона уже знає: смерть — це коли когось «не видно й не чутно», а провалюються під землю — це туди, де ховають. Вона отримує батьківську установку на те, щоб її не було. і вона постарається так і вчинити.

Як треба. Хочете тиші й спокою, задайте їй програму на самостійність, займіть чимось корисним, наприклад, малюванням або читанням.

Від семи до десяти років

«У тебе руки не тим кінцем вставлені!», «Не бери, зламаєш!», «Як завжди, нічого не вийшло!», «Ти ростеш нечупарою й недотепою!», «Я такого ледаря ніколи в житті не бачила!».

Чому не можна. У цей період дитина пізнає свої можливості й свої сили. Такі безапеляційні судження вбивають у ній і самооцінку, і впевненість у собі. Вона почувається немічною й слабкою. Батьки говорять, що ніколи не бачили нікого нездарнішого? і школяр робить висновок: «Мені нема чого вчитися, я ж недотепа».

Як треба. «Я допоможу тобі», «Я покажу, як користуватися цією річчю», «Для початку непогано, наступного разу буде й зовсім чудово», «Не вийшло? Зате ти плаваєш швидше за всіх у класі!».

«А я знаю дівчинку, яка танцює (вчиться, співає, грає на піаніно, малює) краще за тебе». «А яка оцінка в Сергія? Десять? А чому ти отримав тільки дев’ять?».

Чому не можна. Які почуття відчуває дорослий від мимохіть кинутої фрази: «У Ані м’ясний салат завжди смачніший, ніж у тебе»? А чому ви думаєте, що постійні порівняння сина чи дочки із більш успішними однокласниками викличуть якісь інші почуття? Це ж так принизливо, коли вас вважають гіршим за інших. А ще коли в цьому переконані батьки.

Хочете виховати похмурого мізантропа, який ненавидить людство, або підступного інтригана, порівнюйте свою дитину з кимсь із розумних ровесників.

Як треба. «Я не знаю нікого, хто був би кращим за тебе, моє любе геніальне сонечко!». 

Ніколи в будь-якому віці

«Ти поганий, не буду з тобою розмовляти!».

У чому небезпека. Для дитини найнестерпніше, коли доросла людина не зауважує її. Ваша дитина інстинктивно почне пустувати чи влаштовувати істерики, аби ви на неї подивилися й знову з нею заговорили.

Як треба. Поставте її в кут або не купуйте морозива, не відпускайте в кіно, а найкраще — знайдіть час обговорити її поведінку, поговоріть як із дорослим.