Кому — повінь, кому — спека, а учасникам міського осередку міжнародної федерації  бойового гопака не страшно нічого. З 16 по 30 липня вони відпочивали, тренувалися  і таборували у Грабівці. Жили у наметах, пішки ходили до сусіднього села, їжу варили у казані, мірялися силами та вивчали техніку бою без травм. Наостанок — запалили триметрову ватру і зварили справжній козацький куліш.

Утаборах “гопаківці” проводять  практично все літо. Після останнього табору, що минулого місяця пройшов у селі Порогах Богородчанського району, учасники секції бойового гопака знову зібралися у Чорному лісі, що у селі Грабівці. Табір уже став традиційним, оскільки проводиться втретє.
— Партнером Калуського міського осередку бойового гопака виступила львівська школа бойового гопака ім. Івана Богуна. Проте, цього розу львів’янам не пощастило відвідати табір. Але приїхали шанувальники бойового гопака із Тернопільської, Хмельницької і Дніпропетровської областей. Кажуть: найбільше сподобалася природа Калущини. Про табори калуських “гопаківців” іде слава по вcій Україні. Гостей окремо не запрошуємо: вони самі знаходять собі відпочинок на нашому сайті в Інтернеті. Не кожен із учасників табору займається бойовим гопаком. Люди приїжджають просто перейнятися козацькою атмосферою, — розповів “Вікнам” голова Калуського міського осередку міжнародної федерації бойового гопака Віктор Павлів.
Родзинкою табору, звичайно, були заняття з бойового гопака. Учасників поділили на дві групи: “новаків”, які тільки почали вивчення мистецтва, і тих, хто вже має певні навики. Звичайно, і змагалися, і тренувалися вони по-різному: ті, хто тільки почав вивчення бойового гопака, вправлялися у безконтактному бою. За словами Віктора Павліва, такий спосіб бою діти вивчають найпершим, оскільки він виключає травмування. Тому це дивне мистецтво — у пошані серед батьків “гопаківців”. Старші і більш досвідчені билися вже по-справжньому: у боксерських рукавицях і шоломах. Проте не обійшлося без синців і незначних травм, як і годиться справжнім козакам. Окремо вчили таборян освоювати давню техніку бою Нав-Хрест. Спеціально для цього табір відвідав тренер із Хмельницького.
Окрім тренувань, таборяни також мали дві мандрівки. Одна — на могилу “Різуна” (псевдо підполковника УПА Василя Андрусяка. — Авт.), де вони вшанували пам’ять борця за Україну та прибрали могилу. Інша — піший похід у Старий Угринів, також став для табору “Чорний ліс” традиційним. Історико-меморіальний комплекс Степана Бандери був надзвичайно цікавий дітям, зокрема, гостям табору. Особливо їх вразила оселя, де ріс Степан Бандера.
У таборі дітей також вчили навикам туризму. Кожен міг канатною переправою потрапити на інший берег річки Лукви.
Сам побут “гопаківців” був, як і у справжніх козаків, невибагливим. Самоорганізація — на першому місці. Діти жили у наметах, варили їжу по черзі. Учасників поділили на рої, у кожному з яких було по 8-10 дітей. Кожного дня був черговий рій, який мав наварити їсти всім решта. Що готувати — діти не знали. Але їм підказували дорослі. Разом із ними таборяни збирали лісові трави, вивчали їхні властивості та пропорції, які потрібні для цілющих чаїв. На відкриття і закриття табору готували справжній козацький куліш.
Дозвілля проводили у лекціях та конкурсах.  Були лекції традиційні, а були і відеолекції, зокрема, з історії України. Також таборяни мали змогу самі стати лекторами і розповісти колегам про ту історичну віху чи постать, що цікавить їх найбільше.
Гуртувала таборян ватра, яку запалювали щовечора. Навколо неї діти розучували пісень, представляли свої рої, а також влаштовували театральні турніри. Спочатку біля вогнища показували казки на сучасний лад. “Попелюшку” обрали для інсценізації дівчата із Дніпропетровщини, втіливши історію блондинки, яка приїхала до табору кохання шукати. Калушани у пошуку далеко не йшли, обравши для показу казку “Колобок”. Очевидно, вибирали, що кому на душу ляже. На завершення табору ватра розгорілася до 3,5 метра, а театральна майстерність таборян дійшла свого апогею, адже кожен мав показати у власному виконанні найяскравіші миті табору.
“Гопаківці” не тільки добре б’ються. Вони ще і добре пишуть. Адже чи не у кожному таборі учнів бойового гопака привчають вести записи своїх буднів. А потім — улаштовують конкурс щоденників. Уже не вперше переможцем такого конкурсу у Грабівці став калушанин Костянтин Захаров. Костянтин — наймолодший учасник табору, але — один із найактивніших козаків. Йому тільки 11 років, хоча за правилами мінімальний вік учасників табору —14 років. Про те, щоб хлопчика взяли у табір, просили навіть його батьки. Є у таборі і “старожили”: троє хлопців із Калуша відвідують Грабівку вже втретє.
Після літа, проведеного у таборах, восени знову починаються звичні заняття. А з вересня калуські “гопаківці” очікують поповнення: розпочнеться набір до лав тих, хто хоче вивчати дивне козацьке мистецтво.