Мешканець села Рівня Рожнятівського району Василь Бойчук, який має рідкісну професію дояра, під час виходу на пенсію не зміг скористатися пільгами, що передбачені законом тільки для... доярок.

Майже усе життя 60-річний Василь Бойчук провів із коровами. «Я через худобу навіть не мав часу женитися», - напівжартома зізнався репортерові «ГК» цей рано постарілий, самотній чоловік, сидячи на призьбі старої батьківської хати. Поки колгоспну ферму не обладнали апаратами машинного доїння, він щодня майже впродовж двадцяти років вручну обдоював три десятки корів. Його руки дотепер і назавжди пахнуть молоком.

Любов до худоби

Дояр Василь розповідає, що змалку любив поратися біля худоби і пішов працювати на ферму, як тільки закінчив восьмирічну школу в рідному селі. Щоправда, у школі села Рівні, що на Рожнятівщині, Василько вчився тільки шість останніх років, а початкову освіту йому довелося здобувати далеко від дому - в Сибіру, куди була вивезена уся його сім'я.

"Тоді мали іншого чоловіка з нашого села вивозити, але він якось відкупився, і мого тата вивезли замість нього, - розповідав родинну історію репортерові "ГК" Василь Бойчук. - То було в п'ятдесят першому році, нас дітей у сім'ї п'ятеро було: найстаршому - дев'ять років, мені тільки третій рік ішов. А найменшому братикові щойно 10 неділь виповнилося".

Через довгих дев'ять років виселенці повернулися до свого села, де все їхнє майно було конфісковане. Їх зустріли не надто привітно. Пан Василь розповідає, як його батькові довго не дозволяли збудувати нову хату в селі. "Не давали план на хату, бо казали, що то вже не наша, а колгоспна земля, - пояснював Василь Бойчук. - А як тато почав свого домагатися, то йому тоді пригрозили: "Ти що? Хочеш, щоб знову тебе вивезли?". Мусили тулитися в оцій старій хаті".

Ще коли Василь здобував середню освіту, то часто після школи замість того, щоб іти додому, завертав на ферму. Каже, змалку полюбив ту роботу - за худобою ходити. Завідувач колгоспної ферми, запримітивши це, спочатку доручав Василеві пасти телиці, потім - доглядати телят. Нарешті парубок освоїв непросту професію дояра.

Передовий дояр області

На початку 70-х у колгоспі, де працював Василь Бойчук, ще не було апаратів машинного доїння. Тож доїти своїх три десятки корів йому довший час доводилося руками. «Вручну треба було подоїти, гній покидати, дати їсти худобі - і так три рази денно, - розповідав дояр. - Вставав о п'ятій годині ранку і йшов на ферму. А звідти додому не квапився. Жінки не мав, та й сидів там. У мене все корови були чистенькі. Коли приїжджала перевірка, то дивувалися, бо я свої корови вичищу, хвости їм помию, і хвалили мене. Я все був передовий в області дояр. І грамоти мені давали, і значки всякі, і фотоапарат, і холодильник як премію».

В одній з Почесних грамот, які дояр дотепер зберігає на згадку про свої трудові здобутки, записано, що за 11 місяців Василь Бойчук видоював від кожної корови по 3086 кілограмів молока. Зрозуміло, що такого працівника цінували на фермі.

Та коли він виснажився на цій тяжкій роботі і прийшов час йому виходити на пенсію, про заслуженого дояра раптом забули. Коли він ще доробляв у колгоспі, який проіснував до 1999 року, йому обіцяли, що з часом вийде на пільгову пенсію, передбачену для певних професій людей, зайнятих у сільському господарстві, - у 55 років. Але несподівано на перешкоді стала бюрократична заковика.

«Прийшов я у пенсійний відділ, приніс свої документи, а там подивилися і кажуть - пенсії не дамо, - згадував дояр. - Проблема в тому, що там в законі пише «доярка», а я - дояр. І кажуть, що нема такого указу на чоловіків. А чого не може бути такого указу? По світі є багато доярів! Та й жінки, які трактористами працювали, йшли на пільгову пенсію, то чому чоловіки, які працювали доярами, не мають такого права?».

П'ять років Василь Бойчук писав листи, в яких пояснював свою ситуацію, у різні інстанції. Спочатку звертався до керівників районного і обласного рівня. А потім адресував свої скарги і до парламенту, і до прем'єр-міністра, і до президента України.

На безкорів'ї

«Може, якби колгосп був не розпався, то ще би обстали за мною, а так не було кому мої права боронити, - нарікав Василь Бойчук. - Поки я працював, то мені обіцяли, що скорше на пенсію вийду. Але тому років десять все розвалилося. Спочатку забрали корів з нашої ферми у сусіднє село Ціневу, де була головна контора колгоспу, а потім і там все пропало».

Колишній дояр-передовик пригадує, що в колгоспі імені Шевченка у кращі часи було понад півтори тисячі голів великої рогатої худоби. А ще тут тримали на фермах свині, коні. На колгоспних полях садили буряки, сіяли кукурудзу та конюшину.

«То був найбагатший колгосп, і не стало нічого, - бідкався він. - Все порозбирали, навіть би не прослідив, де колись ферми були. Нащо то було так нищити? Не стало худоби, але хай би стайні стояли, може, би були колись відновили колгосп. У Рожнятові маслозавод, на який ми молоко здавали, тепер збирає його по людях. З трьох чи чотирьох областей молоко туди звозять, а там з нього тільки отой сир плетений роблять та й все».

У себе на обійсті Василь Бойчук корови уже не тримає. Каже, що в селі взагалі мало в кого тепер є корова. Нема кому працювати в сільському господарстві. На колгоспній землі, яку розпаювали і роздали людям, - пустир, який заростає, як він каже, «колюками». Колишній дояр про себе каже, що стратив здоров'я на важкій роботі і зараз не має сил, щоб займатися звичним ділом, ґаздуючи біля хати.

Поза законом

«Нині ноги мені попухли через вічні ґумаки, - розповідав дояр. - Тридцять чотири роки ґумаки не злізали з мене. Тепер ні ходити далеко, ні робити - ніц не годен. Ще й цукрицю маю. Бо робив, як кінь. Намучився на ту пенсію, і так мені її за пільгою і не дали. Аж коли торік виповнилося мені 60 років, то почали виплачувати. Але... не дали - і не дали. Не вмер».

Не можна сказати, що проблема дояра Василя Бойчука нікого з владних мужів не зацікавила. Зрештою, він і насправді не єдиний в Україні чоловік, який працював у сільському господарстві, займаючись доїнням корів. І лише законодавчим недоглядом можна пояснити те, що право на пільгову пенсію отримали комбайнери і трактористи незалежно від їхньої статі, а доярки і свинарки - виключно жінки.

Щоб допомогти цьому селянинові і виправити несправедливість щодо усіх доярів, до Верховної Ради було подано законопроект "Про внесення змін до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (щодо надання пенсії за віком на пільгових умовах окремим категоріям працівників, зайнятих у сфері сільського господарства)". Але комітет Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, розглянувши проект закону, внесений народним депутатом Романом Ткачем, рекомендував його відхилити. У парламентському комітеті відмову підтримати законопроект мотивували тим, що встановлення нових пільг при призначенні пенсій не відповідає загальним принципам здійснення пенсійного страхування, призведе до нерівних умов щодо отримання пенсійних виплат застрахованими особами.

Мабуть, якби в цьому документі мова йшли про спецпенсії для народних депутатів, а не пільги для доярів-пенсіонерів, то українські парламентарі не були б такими категоричними...

В Законі України "Про пенсійне забезпечення" передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи для жінок, які працювали доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами, за умови виконання встановлених норм обслуговування. В той же час для чоловіків таке право не передбачене. Очевидно, законодавцем не було враховано той факт, що чоловіки також можуть працювати доярами (операторами машинного доїння) чи свинарями-операторами.

Зважаючи на те, що чоловіки, як і жінки, працюючи доярами (операторами машинного доїння), свинарями-операторами, виконують таку ж важку роботу, є необхідним передбачити для них такі ж самі пільгові умови надання пенсії за віком, що й для жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння) чи свинарками-операторами, за умови виконання встановлених норм обслуговування

Даним проектом пропонується внести зміни до статті 13 Закону, яким передбачити можливість надання права на пенсію за віком на пільгових умовах чоловікам, які пропрацювали доярами (операторами машинного доїння), свинарями-операторами не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування".

(Із пояснювальної записки до проекту Закону України №2414 "Про внесення змін до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення")

Галицький кореспондент