Максим Самойлов: Хочу відірвати людей від буденності

Він співає, бо має задоволення, коли хтось слухає, а може, й аплодує. Йому не дано побачити свою публіку, яка на мить з’являється біля такої звичної для нього «сцени» поблизу центральної пошти Івано-Франківська. Учасник багатьох сучасних українських музичних проектів дарує свої концерти іванофранківцям мало не щодня. Максим Самойлов не бачить, проте має змогу пізнавати людей своїм щирим серцем, а значить — більш досконалим чуттям, ніж зір. Цей чоловік вартий уваги передусім як сердечна людина, особистість із незламним характером. Він пройшов у житті через гіркоту розчарувань, та не припиняє рухатися вперед... Про дитинство, музику і власні літературні твори, здобутки й розчарування, про плани на майбутнє Максим Самойлов розповідає читачам «Галичини».

— Максиме, спів і музика приваблювали вас ще з дитинства?

— Щиро кажучи, це справді так. Співаю, відколи себе пам’ятаю — ще змалечку. Ключовим, переломним моментом у моєму житті став успіх Шатунова, лише на два роки старшого від мене юнака. Від тієї миті я вирішив серйозно займатися співом. У дванадцять я написав свою першу пісню. Називалася вона «Темная ночь», бо я народився в Росії, моя мати — із Нижнього Новгорода. Ця пісня про нерозділене кохання. Тепер більшість пісень пишу все-таки українською, яка також для мене рідна, адже батько в мене іванофранківець. На жаль, у дитинстві мені не випало розвинутись професійно, проте я співав у хорі із шести років.

— Ви самі пишете пісні та створюєте музику?

— Звісно. Загалом, я пишу пісню, коли у мої двері стукає муза (усміхається). Вона диктує лише одну фразу з тексту, а решту мушу римувати сам. Та досі я був задоволений із нашої «співпраці». Музика приходить переважно тієї ж миті, що і фраза пісні. Вона немов лине з космічного простору. А я цю мелодію ретельно відшліфовую. Така робота може тривати тільки годину чи три або ж довше — два-три дні, аж поки остаточно не вирішу записати її на диктофон. Я відношу цей запис у студію аранжувальника, а він, слухаючи, як я наспівую, розписує мою мелодію по нотах, створює фонограму. Процес її створення займає декілька днів. Дивно, але ще жодного разу досвідчені аранжувальники не коректували мою музику. Під створену фонограму записую на студії свою пісню. Щораз роблячи це, я переживаю приємність цієї довгоочікуваної миті по-новому, адже на готову фонограму моєї кожної нової пісні чекаю з трепетом у душі.

Та близько десяти років тому через непрофесійність одного аранжувальника моя фонограма вийшла невдала. Тоді це довело мене аж до сліз. Тепер коли аранжувальник не може відчути мою пісню душею так як я, шукаю іншого. На цей час я дуже задоволений співпрацею з Романом Калином. Мені з ним легко знаходити спільну мову, і, сподіваюся, ми працюватимемо разом і надалі. Однією з моїх мрій є записати пісню в дуеті з Віталієм Козловським. У нас же голоси зливаються неначе у братів!

— Чи з багатьма труднощами ви стикалися у навчанні як людина, позбавлена зору?

— Труднощів як таких не існувало, оскільки я навчався в інтернаті для незрячих у Львові. Одне завдавало болю: не міг самостійно виходити в місто. А я ж так не любив, щоб мене хтось спеціально супроводжував. Між іншим, спогади про шкільні роки після випускного відвідували мене у снах протягом ще дванадцяти років. і це було приємно. На мій превеликий жаль, коли я вчився, то не цінував тих років. Мені, як, напевно, і кожній пересічній дитині, тоді найбільше хотілося розваг. Через лінь навіть прогулював уроки (усміхається). Але як це не смішно, проводив цей час за читанням художньої літератури у своїй спальні! Урок чи два я таємно насолоджувався книжками. До цих пір у мене збереглася пристрасть до читання. Тепер розумію, що, не вчившись як слід, марно витратив шкільні роки. Все ж по закінченні взявся за голову і підручники та надолужив дещо. З прочитаного у дитячі роки мені найбільше запам’ятався «Маленький принц» Екзюпері. Ця розповідь — більше ніж просто повчальна притча.

— Хто вас підтримує у скрутні хвилини?

— Олена, дівчина з якою я живу. Та найбільше мене зміцнюють не так люди, як Боже Слово. У Біблії я натрапляю на такі рядки, які вселяють у мою душу спокій та надію і зміцнюють для творчих звершень. Саме віра допомагає мені вижити в цьому світі. Я твердо переконаний, що ніяка краса чи сила інтелекту не спасе світ, це зробить лише істинна віра в Бога і Його любов до нас. Всім раджу якомога більше усміхатися, адже в світі і так забагато зла. На жаль, як переконав мене досвід, більшість людей старається не розв’язувати свої проблеми, а просто перекидає їх на чужі плечі. Загалом, деякі особи взагалі відкидають Бога і не приймають викупної жертви ісуса Христа.

— Чи маєте ви спонсора або творчого наставника?

— Так, на щастя, у моєму житті з’явилася така людина. Наразі він допомагає мені в записуванні теперішнього альбому і зйомці кліпу на мою пісню «Чому?», а також всіляко сприяє, аби я брав участь у різноманітних музичних проектах та концертах. Він як ніхто інший розуміє, як потрібна мені публіка.

— Чи брали ви участь у якихось сучасних українських музичних проектах?

— У багатьох. Це — «Караоке на майдані», «Народна зірка», «Фабрика зірок». Усіх і не пригадати. Я розумію, що без цього пробитися на сцену майже неможливо. Деколи якийсь проект залишав негативне враження, я бачив нечесність, точніше, чув і розумів, але не міг ніяк виправити цю ситуацію. Це стосується особисто ігоря Кондратюка. Загалом колись я брав участь у проектах лише виключно з власної ініціативи, добирався самотужки. Деколи доводилося пробиратися через натовп і мені, незрячому, в ті миті було по-справжньому важко. Та, на щастя, тепер, коли в мене появився друг і спонсор в одній особі, можу сподіватися на допомогу волонтера...

— Максиме, знаю, що ви вже написали роман. Про що він?


— Про людські взаємини, про студентське життя, про кохання, про зраду... Він надзвичайно багатоплановий. Кожного героя цієї книжки я пережив у собі й відчуваю у душі досі. Маю навіть сподівання, що коли вийде книжка, хтось зніме фільм. Хотілося б у такому разі зіграти одну із головних ролей — сліпого студента.

— Які маєте творчі плани?

— Дописати музичний альбом. Згодом обов’язково зробити його презентацію. Також, якби мав можливість, хотів би давати сольні концерти по Україні. Щодо літературних звершень, то хотілося б видати мою збірку оповідань «Божа воля». Ця назва є одночасно символом для мене: якщо я зможу видати цю збірку, то на це є воля Божа. А наразі для здійснення задумів мені вкрай необхідний спонсор, який би допоміг опублікувати мій роман «Витівки долі». Але, на жаль, нині знайти таку особу майже нереально.

— Якої ви думки про сучасну українську естраду?

— Зізнаюся, здебільшого вона негативна. Я б охарактеризував її теперішній стан так: послухав би і забув або взагалі не слухав би. На жаль, нині є багато «зроблених» зірок, які без грошей продюсерів, відверто кажучи, не на багато здатні.

Колись за популярність співаки боролися самотужки, тепер всю роль відіграє реклама, медіа-«розкрутка». Та такі зірки лише «на день», це так звані зірки-проекти, які зблискують і згасають за помахом руки всемогутнього продюсера.

— Для чого ж ви співаєте?

— Я співаю для того, аби примусити перехожих відірватися на якийсь час від буденності. Хочу, щоб через цей спів мої слухачі очистили свої душі від зла. Звичайно, мої пісні покликані для того, щоб особа, слухаючи їх, відпочила від робочого дня, позбулася стресу.

— Чи доводилося вам терпіти жорстоке ставлення?

— Це запитання стосується суто ігоря Кондратюка. Я розумію, що «Караоке на майдані» — його проект, та це аж ніяк не виправдовує його нелюдське ставлення до моєї особи. Це довга історія. Вперше, коли я потрапив на це шоу, здобув блискучу перемогу, мені шалено аплодувала публіка. В той один із найщасливіших моментів мого життя мені здавалося, що я за три кроки від зіркової кар’єри, достатньо лише простягнути руку... Та після того все круто змінилося. Вдруге я поїхав на «Караоке на майдані», коли вже існувало шоу «Шанс». Я всією душею хотів на нього потрапити. Але ігор Кондратюк мав зовсім інші плани. Не запитуючи публіки, тим самим порушуючи встановлені власні ж правила, що є вкрай не файно з його боку, він виніс не обррунтований нічим, а хіба лише особистим бажанням, вердикт: «Цього разу Максим програв!». Та то була лише вершина айсберга. Коли ігор Кондратюк приїхав влітку до івано-Франківська, щоб провести тут «Караоке на майдані», я, звичайно, поїхав у місто. Та де там! Тепер двері проекту для мене були міцно зачинені. і досі з незрозумілих для мене причин. Я самотужки пробирався крізь натовп до сцени, а ігор Кондратюк лише посміявся над моєю безпорадністю, наказавши своїм охоронцям викинути мене зі сцени. А до публіки він звернувся з посмішкою: «Ця історія уже була...»

— Вибачте, але мене завжди цікавило, як ви орієнтуєтеся у просторі?

— Орієнтуюся загалом по пам’яті, пересуваюся тими вулицями, які запам’ятав. Багато в кого з людей упереджена гадка, ніби незрячому дуже допомагає паличка, але це лише частково. Хотілося б, щоб при нагоді мені допомагали перехожі. Нехай вони увійдуть у моє становище і подарують хвилинку свого часу. Можливо, я багато прошу, та натомість своєму добродійникові завжди готовий подарувати пісню.

— Як ви вважаєте: хороший музичний слух у вас розвинувся через відсутність зору?

— Звичайно, що ні, це дар Божий. Багато незрячих узагалі не володіє ніяким музичним слухом. Завдяки своїй творчій і романтичній натурі я чую музику в шелесті листя, доторку вітру, краплях дощу, що барабанять по віконній шибці, в ледь чутному польоті павутинки... Стараюся чути кожний звук природи й виплітати з них мелодію до своєї пісні, яка народжується в ту прекрасну мить натхнення, поцілунку музи. Мені подобається слухати. Прислухатися до всіх речей навколо, щоб згодом творити зі своїх спогадів наступну пісню. Деколи мені навіть здається, що я більше ніж інші відчуваю людей і довкілля. Часто грозовий день перетворюється для мене у мою чергову пісню. Я затятий романтик. Моя творча пора — рання осінь, так зване бабине літо.

14 Вересня 2010, 15:00

Галичина
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини з категорії Життя:
Мобільний додаток IFCITY - твоя афіша Івано-Франківська
21 Січня 2018, 18:12
У Коломиї в матері забрали 3-річну доньку
30 Грудня 2016, 17:20
Власники 3-х закладів харчування Коломиї не дозволили провести перевірку якості продуктів
30 Грудня 2016, 16:57
УГКЦ планує збудувати на Прикарпатті клініку Святого Луки
30 Грудня 2016, 16:31
Ігор Пасічняк у Рожнятівському районі ознайомився із роботою освітянських закладів
30 Грудня 2016, 16:03
Новорічна красуня у горщику
30 Грудня 2016, 15:42
В Івано-Франківську виміряли Індекс публічності місцевих рад
30 Грудня 2016, 14:31
Святкові заходи з нагоди 108-ї річниці від Дня народження Степана Бандери
30 Грудня 2016, 14:05
За результатами моніторингу прийняття місцевих бюджетів Івано-Франківськ на сьомому місці
30 Грудня 2016, 13:40
В облдержадміністрації відбулася презентація Всеукраїнського журналу «Антикорупційний вісник «Ваша Надія»
30 Грудня 2016, 11:48
11 літрів спирту в каналізацію: Інспектори знешкоджували спирт на ринку Калуша
30 Грудня 2016, 10:57
Маленька косівчанка потребує допомоги
30 Грудня 2016, 10:33
У селі на Долинщині відкрили водопровід
29 Грудня 2016, 22:12
ЦНАП Івано-Франківська оприлюднив графік роботи на свята
29 Грудня 2016, 21:21
В Івано-Франківську відремонтували приміщення дитячої художньої школи
29 Грудня 2016, 20:56
Побачила світ книга поезій Олександра Букатюка “МАДОННА МИРУ (рЕволюція духу)”
29 Грудня 2016, 20:34
Юним глядачам показали прем’єру вистави “Красуня і чудовисько”
29 Грудня 2016, 20:05
В Івано-Франківську запрацював новий пологовий зал
29 Грудня 2016, 19:45
У середмісті створили музей-кімнату на честь патрона Івана Франка
29 Грудня 2016, 18:29
Правоохоронці застерігають водіїв: не сідайте за кермо у нетверезому стані!
29 Грудня 2016, 17:42
Увага! Попередження про лавинну небезпеку
29 Грудня 2016, 15:40
В Івано-Франківську відкрили спортивний майданчик
29 Грудня 2016, 14:55
Прикарпатські художники перенесли красу рідних пейзажів на полотна
29 Грудня 2016, 14:30
На Прикарпатті паспортизували 43 водойми
29 Грудня 2016, 13:13
1 січня в Івано-Франківську святкуватимуть 108-у річницю з дня народження Степана Бандери
29 Грудня 2016, 11:47