«Не існує демократичного чи республіканського способу прибирання вулиць», - сказав свого часу Фіорелло ля Гардія, видатний американський політик-республіканець, найпопулярніший в історії мер Нью-Йорка, який обирався на посаду тричі поспіль і керував містом у геть непрості часи Великої депресії. Місту потрібен не політик, а господарник, не втомлюються сьогодні наголошувати франківські політики, мимоволі мавпуючи великого американця...

Кандидати на крісло мера обласного центру намагаються позиціонувати себе саме як «міцних господарників», «професіоналів-лідерів» і «ефективних менеджерів», відчуваючи електоральний запит на таку фігуру і втому виборців від політичних гасел. Однак в автобіографіях більшості претендентів підстав для претензій на імідж доброго ґазди малувато, що б не писалося на біл-бордах.

Сьогодні в нашому рентген-кабінеті Ігор Прокопів - кандидат, якому штучно створювати репутацію господарника не потрібно: вона доведена роками роботи.

Хутровик

Ігор Прокопів народився в 1967 році в селі Завій Калуського району в родині педагогів. Батько Богдан Прокопів - вчитель іноземних мов, блискучий знавець німецької, вільно володіє ще кількома мовами. Мати - вчитель початкових класів, додатково закінчила Київський інститут сурдопедагогіки.

Коли в 70-ті роки у Калуші збудували хімічні заводи, батька запросили перекладачем на концерн «Хлорвініл». Тому в перший клас Ігор Прокопів пішов вже у місті. Після 8-го класу він вступає до Харківського кооперативного технікуму на спеціальність «товарознавство тваринної та пушно-хутрової сировини». Такий, на перший погляд, несподіваний крок має просте пояснення: в Завої працював звірорадгосп «Калуський», де вирощували норку. Як згадує Ігор Прокопів, малим хлопцем він дуже любив приходити на звіроферму годувати тварин. Тому з вибором професії не вагався.

Технікум він закінчив з червоним дипломом і отримав направлення до Московської ветеринарної академії імені Скрябіна - єдиного в колишньому СРСР вищого закладу, який готував фахівців-сировинників пушнини. За всю її історію цю академію закінчили лише п'ятеро прикарпатців.

Але між Харковом і Москвою ще була служба у війську. Оскільки призовник успішно займався спортом - парашутизмом, атлетикою і стрільбою, його відправили у війська спеціального призначення - оперативний полк імені Дзержинського. Службу закінчив старшим сержантом, замкомандира взводу.

В академії після армії Ігор Прокопів навчався заочно, працюючи на різних посадах в Івано-Франківській «Облспоживспілці». Однак вже на третьому курсі спробував себе у приватному бізнесі. Унікальна спеціальність давала для цього переваги: пушнина за Союзу вважалася «білим золотом» і мала особливий статус інвалюти першої категорії. Союз лідирував на світовому ринку хутра, щорічно виробляючи до 11 млн. штук норки. Ленінградський аукціон за об'ємами торгівлі пушниною конкурував з Лондонською біржею. У 1984-1985 роках, пригадує Ігор Прокопів, він, ще зовсім молодий працівник Харківської бази «Союзвнєшторга», щодня виставляв на лондонські аукціони до 4 тис. штук норки.

Яким був приватний бізнес на початку 90-их, нагадувати немає потреби. Власну справу тоді доводилося захищати жорстко, пригадує Ігор Прокопів. В ті часи він займався торгівлею пушниною, відкрив магазини у Москві і Прибалтиці. А вже в 1992 році, за рік до закінчення академії, створив власне виробництво - перші приватні цехи з вирощування норки на Західній Україні.

Молодий підприємець швидко створив конкуренцію відомій «Хутрофірмі «Тисмениця», якою тоді керував Ігор Зварич, нинішній заступник голови ОДА Михайла Вишиванюка. Прокопів став відомим як хутровик і поза Україною, експортуючи норку в Росію і Молдову.

У ті часи Ігор Прокопів познайомився з багатьма людьми, які згодом вплинули на його долю. Один із таких - директор звірогосподарства Олександр Турчак, пізніше - заступник губернатора, згодом керівник «Івано-Франківськгазу».

Розвиток хутрового бізнесу припинила криза 1998 року. Пізніше до улюбленої теми Ігор Прокопів як підприємець не повертався. Сьогодні про неї нагадує лише ностальгійна назва родинного підприємства «Калан». Калан - це морська видра, хутро якої вважається еталонним за довговічністю.

ПП «Калан» на сьогодні - це успішне підприємство, що торгує скрапленим газом. Воно володіє мережею з 30 заправних станцій в Івано-Франківській, Тернопільській і Чернівецькій областях. Річний оборот компанії - до 40 млн. грн. В «Калані» більше сотні працівників.

Менеджер

В кризу Ігор Прокопів не цурався жодної роботи: треба було годувати сім'ю. Займався виробництвом палет, експортом деревини, торгівлею харчовими продуктами. Українська економіка починала потроху оживати, і в торгівлі підприємцю ставало тісно. Тому коли в Калуш зайшов на «Оріану» російський інвестор «Лукойл», він одразу погодився на пропозицію спробувати себе в якості менеджера.

«Лукойл» для Ігоря Прокопіва став школою корпоративного менеджменту. Що таке грамотне стратегічне планування великої компанії, бюджетування, організація управління, нарад, використання новітніх засобів комунікації в менеджменті, Прокопів вчився саме там. А вчитися було чому: команда гендиректора Сергія Чмихалова вивела підупалий концерн на обсяги виробництва колишнього «Хлорвінілу». На «Лукорі» Ігор Прокопів відпрацював директором двох заводів - з виробництва «Білизни» (в народі - калушанка) і поліетилену.

Втім, роботу в Калуші довелося залишити, оскільки зовсім не залишалося часу на родинне життя. І щойно отримавши першу-ліпшу пристойну пропозицію, Ігор Прокопів повернувся до Франківська. На запрошення голови правління «Івано-Франківськоблгазу» Олександра Турчака він очолив дочірнє підприємство компанії «Прикарпатенергосервіс». Директорував півтора року.

Коли в 2003 році Олександр Турчак перейшов на роботу заступником голови ОДА, саме постало питання зміни керівництва на ВАТ «Івано-Франківський м'ясокомбінат» і виведення підприємства з глибокої ями. Прокопіву запропонували спробувати себе в якості «антикризового менеджера».

Новий директор приймав підприємство, від минулої слави якого не лишилося майже нічого. Забій худоби в 2003 році не сягав і 10% від радянських показників, обладнання вкрай зносилося, ринки заготівлі було втрачено, 600 працівників отримували мізерні зарплати, відтак крадіжки стали звичним явищем. Через 6 місяців під керівництвом Ігоря Прокопіва м'ясокомбінат в 7 разів збільшив обсяг продукції, вийшов на експорт в Росію, зарплати зросли в 5-10 разів. Придбали нове обладнання. Ринок заготівлі худоби повернули повністю, через що, до речі, збанкрутував Чортківський м'ясокомбінат, на який до цього надходила худоба з Прикарпаття. Вихід з кризи мав свою ціну: Прокопіву довелося приймати непопулярні рішення про суттєве скорочення штату й жорстко боротися з крадіжками.

Піврічна програма на м'ясокомбінаті була виконана. Новий власник підприємства - Олег Бахматюк - пропонував директорську посаду на вінницькому м'ясокомбінаті, але на переїзд з Івано-Франківська Ігор Прокопів не погодився. На пропозицію Турчака він повернувся в облгаз на посаду першого заступника голови правління.

В облгазі він відповідав за фінансові показники - оплату, обсяги постачання, ліміти. Нова робота підштовхнула повернутися до науки: Ігор Прокопів здобуває фах економіста в Тернопільській академії народного господарства і вчиться на інженерній спеціальності в Університеті нафти і газу. Облгаз дав Прокопіву безцінний досвід фінансового управління справді великою компанією: тоді на підприємстві працювали 4 тис. осіб.

Після облгазу ще були директорські посади ДП "Укрнафтогазкомплект" і ДП «Івано-Франківськ-Пропан», яке Прокопів вивів у єдине прибуткове підприємство такого типу в Україні.

За ці роки Ігор Прокопів виробив і відшліфував на практиці свої прості, здавалося б, на теорії й такі складні в реалізації принципи - сувора виконавча дисципліна й припинення розкрадань в компанії, чітке стратегічне планування, бюджетування і контроль за виконанням плану. Якщо необхідно - то й «закручування гайок».

А з липня 2009 року на пропозицію міського голови Івано-Франківська Ігор Прокопів очолив «Івано-Франківськтеплокомуненерго». І це була перша менеджерська робота із серйозними політичними ризиками.

Політик

Влітку 2009 року Івано-Франківська міська рада добилася звільнення з посади гендиректора ІФТКЕ Арсенія Блащука, якого звинуватили в доведенні підприємства до фактичного банкрутства й численних фінансових зловживаннях. Наближався початок опалювального сезону, зрив якого поховав би мера як політика назавжди. Було зрозуміло, що підняти з боргової прірви таку компанію під силу лише людині, яка зможе налагодити ефективне управління й пролобіювати інтереси міста в НАК «Нафтогаз України». І меру вистачило інстинкту самозбереження, щоб запропонувати посаду в. о. директора Ігорю Прокопіву.

На той час Прокопів вже був депутатом міської ради за списком НУНС, до якого увійшов за квотою Партії промисловців і підприємців. У ПППУ він вступив в 2002 році на запрошення директора ВАТ «Ласощі» Олексія Зборовського.

Як депутат від НУНС, Ігор Прокопів був в опозиції до чинного мера і навіть голосував за висловлення йому недовіри. Однак загроза для міста змусила мера забути образу, і хоч і не одразу, а тільки після успішного старту опалювального сезону, він таки підписав контракт з Ігорем Прокопівим. Наскільки це був правильний крок, свідчить бодай той факт, що опалення в Івано-Франківську включили 13-го жовтня, а не 15-го, як зазвичай. При цьому місто на той час не мало виділених лімітів газу.

Погодившись на директорське крісло проблемного підприємства, Прокопів ризикував не лише діловою репутацією. На той час він вже очолював міську організацію «Фронту змін». У разі провалу нового директора «Фронт змін» просто зник би з політичної мапи Прикарпаття.

За рік директорування Прокопіву вдалося не тільки врятувати місто від замерзання в 30-градусні морози, а й вивести підприємство з кризи. Отримавши ТКЕ з рахівницями замість комп'ютерів і десятками мільйонів боргів, він зумів вирівняти платіжний баланс, добитися розрахунків населення за тепло і гаряче водопостачання. Довелося вдаватися до непопулярних кроків: арештів автомобілів затятих неплатників, судових позовів, частково скоротив штат. Можна не сумніватися, що політичної популярності такі кроки не додали. А попереду - ще й неминуче підвищення тарифів через подорожчання газу.

Чи оцінять досягнення Прокопіва виборці, коли побачать нові рахунки на тепло? Чи згадають про потребу «справжнього ґазди» для міста, який зуміє налагодити ефективний контроль за витратою бюджетних коштів, планування, управління і лобіювання інтересів міста в столиці?

Видається, саме посада може стати основною перепоною на шляху до перемоги Ігоря Прокопіва на виборах мера. Короткий термін виборчої кампанії також може позначитися на відсотку голосів за кандидата. Його вперта непублічність - відсутність звички рватися щосесії до мікрофона - в умовах виборчих перегонів вже не видається перевагою.

Отже, в іміджі господарника є не тільки переваги, а й загрози. Що переважить?

Галицький кореспондент