Законопроект представників правлячої коаліції «Про мови в Україні», без перебільшення, сколихнув суспільство. Чи можна вважати проект нового мовного закону таким, який спрямований на денаціоналізацію українців і закріплення панівних позицій російської мови в Україні, ми поцікавилися думкою іванофранківців, для яких слово є невід’ємним атрибутом їхньої професії.

Ігор ОЛІЙНИК, голова обласної ради:

— Як на мене, цей законопроект демонструє фарисейське ставлення до проблеми. Останнім часом можна спостерігати наростання російського впливу на кожного з нас за допомогою радіо, телебачення і преси. На 20-му році незалежності України ми продовжуємо захищати українську мову. Але, на мій погляд, нинішні можновладці нічого не роблять для її захисту. Будь-яка країна світу нині акцентує увагу на рідній мові. Наприклад, в іспанії — тільки іспанська мова. І якщо ви хочете жити і працювати в іспанії, то маєте володіти її мовою. І це нормальне явище.

Творці законопроекту прагнуть «захистити мову, щоб вона не зникла». Скажіть мені, невже російська мова зникає? Власне, за такими завуальованими фразами, які містить проект закону, автори ховають його основну мету — закріплення панівних позицій російської мови в Україні. Це все минеться. Навіть російська імперія внаслідок безвиході скасовувала свої антиукраїнські циркуляри. Пружина стискається. і невідомо, як буде тоді, коли вона розпочне випрямлятися. Як на мене, крім того, що законопроект є антиукраїнським, він ще й спрямований на дестабілізацію в суспільстві. Ми ж не забороняємо російську мову, а просто прагнемо захистити рідну українську і хочемо цивілізованого життя.

В Україні немає економічного поліпшення життя, натомість нам кидають яблуко розбрату у вигляді проекту закону «Про мови в Україні».

Василь ГРЕЩУК, мовознавець, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови, директор інституту українознавства ПНУ ім. В. Стефаника:

— Цей законопроект не можна приймати. Нині мовну ситуацію в нас чітко регламентує 10-та стаття Конституції України. Згідно з нею єдиною державною мовою в нашій країні є українська, а це означає, що державні чиновники всіх рівнів у повсякденній діяльності зобов’язані користуватися українською.

Мовою державних інституцій — управлінських структур, армії, освіти, зв’язку, суду, театру тощо — має бути державна українська мова.

Пропонований проект закону ставить за мету в обхід 10-ї статті Конституції України законодавчо забезпечити в нашій країні статус державної, під ширмою регіональної, ще й російській мові, що за нинішньої мовної ситуації у нас фактично призведе до того, що російська мова в Україні замінить українську державну. Хто цього не розуміє, той або лукавить, або ніяк не може змиритися з думкою, що існує 46-мільйонна українська нація, яка має свою історію, свою мову, свою державу.

Олександр СИЧ, кандидат історичних наук, доцент кафедри державного управління ІФНТУНГ, депутат обласної ради:

— Внесення до Верховної Ради нового законопроекту про мови депутатами від промосковських фракцій Партії регіонів, комуністів та Блоку Литвина є частковим відображенням набагато масштабнішого процесу реанімації російської імперії. Він є закономірним у тому, що Москва, як колишній імперський центр, намагається повернути у своє підпорядкування колишню колонію Україну. А тому намагається якнайдовше залишити на українській землі свій військовий гарнізон (Чорноморський флот), підпорядкувати стратегічні галузі української економіки (як-от газотранспортну систему, авіабудування, суднобудування тощо), насаджувати бачення української історії крізь московські окуляри, позбавити українців їхньої рідної мови, а отже, зруйнувати нашу духовну сутність.

Такі намагання з боку Москви не припинялися протягом усіх років з часу розпаду Совєтського Союзу. Однак нині вони набрали особливо загрозливих масштабів, оскільки Росія зуміла змоделювати сприятливе для себе внутрішньополітичне середовище — домоглася обрання на пост Президента України свого ставленика Віктора Януковича. Якщо хтось захоче заперечити цю тезу, то хай логічно пояснить, з якої ще іншої причини цей Президент нищить в Україні все національне й цілеспрямовано, крок за кроком, здає Росії українські національні інтереси в усіх сферах життя? Через нього Москва підпорядкувала собі всю гілку виконавчої влади, підминає під себе український парламент та судову систему. В Україні формується жорстко контрольована колоніальна адміністрація.

Останнім бастіоном українців залишається місцеве самоврядування. Тому й не дивно, що сьогодні призначені таким Президентом високі достойники виконавчої влади на Прикарпатті посилено пропагують тезу, що чинні обласна та районні й міські ради повинні бути лишень господарськими, але не політичними органами. А це означає, що депутати Прикарпаття не повинні б перейматися питаннями продовження термінів перебування на українській землі окупаційного російського Чорноморського флоту, брутального перекручення нашої історії й паплюження наших національних героїв, нав’язування нашим дітям у школах чужої імперської історії та героїки. Зрештою, щоби ми не ставали на захист своєї української мови...

Євген БАРАН, голова Івано-Франківської обласної Національної спілки письменників України:

— Проект закону про мови є прагненням узаконити на державному рівні спекуляцію мовної проблеми. Не кажу вже про двозначність і дискусійність більшості статей закону про мови (ст. 3, пункт 1; ст. 3, пункт 2; ст. 5, пункт 1; ст. 7, пункт 1, 2; ст. 8, пункт 6; ст. 10, пункт 1; ст. 11, пункт 1; ст. 13, пункт 2; ст. 14, пункт 1; ст. 24, пункт 4; ст. 25, пункт 3). Говорю про ситуацію, яка виникне після можливого прийняття закону: українська мова провладними структурами буде перетворена на мову «для хатнього вжитку». Звичайно, що в такому варіанті йдеться про свідому денаціоналізацію державного простору.
Росіяни мають серйозні проблеми мовного характеру, тому вони прагнуть розв’язати їх за рахунок українців. Проросійсько налаштована більшість у Верховній Раді цьому бажанню росіян не просто потурає, а радо поступається національними пріоритетами. Бо питання мови для України — це питання її минулого, теперішнього і майбутнього. Так склалося історично, що ми вистояли у боротьбі за національне виживання завдяки чистоті і здоровому консерватизму української літературної мови.

Мовний білінгвізм таки є історичним фактом для України, але виокремлення бодай якоїсь із мов національних меншин (тим більше російської) і зрівняння її статусу із державною, означає здачу державної мови. Діловодство, юридичні документи, мова телевізійних каналів має базуватися на пріоритеті державної мови із виділенням годин для програм мовами національних меншин. Придуманий статус «регіональної мови» є нічим іншим, як бажанням «тихою сапою» знищити паростки українства там, де вони і так ледь животіють.

Тому я категоричний противник запропонованого проекту.

Олег ОЛЕКСЮК, головний редактор газети «Анонс-Контракт»: