Пропонуємо вашій увазі розмову з депутатом обласної ради, лідером обласної організації ВО «Свобода» Олександром Сичем про передвиборне Прикарпаття та можливі зміни у політичному спектрі краю після місцевих виборів 31 жовтня.

— Як би ви, пане Олександре, охарактеризували передвиборне Прикарпаття? Якою бачите Івано-Франківську обласну раду наступного скликання, чи варто очікувати серйозних змін у її складі?

— Якщо робити аналіз з точки зору політичної психології, то передвиборне Прикарпаття причаїлося, мов перед бурею. Здавалося б, початковий етап виборчого процесу є доволі спокійним, не видно політичного пожвавлення з боку його основних суб’єктів. У той же час політичний простір насичений настороженістю, очікуванням величезних зловживань з боку чинної влади. Вже сьогодні вона брутально включає свої адміністративні важелі, а що вже буде далі...

Більшість учасників виборів з острахом очікують їх фінішної стадії, тобто підрахунку голосів. Усі розуміють: законодавство виписане таким чином, що на користь чинної влади мусить спрацювати класичний сталінський принцип: «Не має значення, хто і як голосує, але має значення, хто і як рахує». Хоча, гадаю, теоретичні схеми закону про місцеві вибори попри те, що він є інструментом приведення у місцеві ради ПР та її союзників, не повністю спрацюють на Прикарпатті. Адже мешканці нашого краю  мають свою закорінену українську ментальність, відповідну їй політичну культуру, свої чітко виражені націоналістичні симпатії тощо. Що стосується нашої партії, то ми завше пам’ятаємо: ворог настільки сильний, наскільки ми слабкі. А тому склад обласної ради все-таки буде непередбачуваний для чинної влади. Хоча, поза сумнівом, політична структура депутатського корпусу буде іншою, аніж до цього часу. Ми вже не матимемо таких політичних гегемонів, як БЮТ і «Наша Україна», що сумою 99-ти депутатів зі 120-ти мали можливість коаліційно диктувати всім свою волю.  Натомість обласна рада буде значно сегментованішою. За моїми прогнозами, тривідсотковий бар’єр пройдуть п’ять-шість політичних сил. Декілька з них за чистим партійним списком матимуть фракції з 20-30 депутатів, а інші отримають представництво у межах п‘яти — семи осіб. Окрім того, буде ще певна кількість депутатів-мажоритарників від тих партій, які не проведуть свого партійного списку. Очевидно, ці депутати визначатимуться з фракційною належністю за світоглядно-ідеологічним, або ж комерційно-прагматичним принципом. Сподіваємося, що та частка з них, які сповідують українські державницькі цінності, посилить фракцію ВО «Свобода». В будь-якому разі слід очікувати, що ця обласна рада не буде такою, як попередня.   

— Як вплине змішана виборча система на формування депутатського корпусу?

— Суттєво. Бо, сподіваюсь, своєю мажоритарною частиною вона значно наблизить депутатський корпус до виборців. Не секрет, що у цьому скликанні місцевих рад, склад яких був сформований за винятково пропорційною системою, депутати не особливо приділяли увагу виборцям. Відповідно до розпорядження голови обласної ради я як депутат був закріплений за івано-Франківськом і коли проводив прийоми виборців, то це сприймалося ними не як закономірність, а як якась дивовижа. Вважаю, що чиста пропорційна система спрофанувала місцеве самоврядування, натомість змішана система є для нього оптимальною. Як на мене, для обласної ради та обласних центрів могла б залишатися саме така виборча система, коли рівні частини депутатів обираються за партійними списками і в мажоритарних округах. В той же час переконаний, що, розпочинаючи з районного рівня і нижче, найоптимальнішою була б чиста мажоритарна система. Адже в районній раді йдеться про захист інтересів територіальних громад конкретного села чи селища відповідного району.

В той же час наявність мажоритарного сегмента дає широкі можливості для партії влади моделювати таку обласну раду, яка їй вигідна. Адже кандидат у депутати в мажоритарному виборчому окрузі впливатиме на виборців не лише за допомогою своїх політичного імені, набутого громадського авторитету та харизми, але й часто-густо використовуватиме матеріальні ресурси. Зрозуміло, що представники влади чи наближені до неї кандидати їх матимуть значно більше. У політтехнології існує залізний закон: кандидат, який не є представником влади, ніколи не зможе позмагатися з нею у витрачанні коштів. Адже він витрачає свої кровні гроші, а влада — державні, зібрані з людей у формі податків. Для прикладу, щоб посилити передвиборний вплив якогось посадовця, влада може поремонтувати у відповідному населеному пункті міст, дорогу, школу чи поліклініку. Але ж це не під силу простому смертному кандидатові!

Партія регіонів в області розуміє, що попри амбітно поставлені перед нею завдання вона насправді не має довір’я прикарпатців. А тому й використовуватиме адміністративний ресурс, у т. ч. й фінансово-матеріальний, аби поліпшити своє становище. Отож саме таким шляхом влада намагатиметься провести якомога більше депутатів-мажоритарників, аби в кінцевому результаті сформувати в обласній раді впливову фракцію. Є така філософська істина, що кожна палиця має два кінці. Відповідно мажоритарна палиця чинного виборчого законодавства також має два кінці. Одним кінцем вона наближає депутата до виборців, іншим — дозволяє чинній владі значною мірою сфальсифікувати результати виборів.

— Виборці хочуть бачити нові обличчя у владі. Чи можливі з огляду на це сюрпризи на виборах?

— Хоча наш виборець загалом консервативний і схильний обирати тих,  кого вже знає, але сюрпризи все-таки будуть. Бо ж і консерватизм має свої розумні межі. А сьогодні він вже поріс 20-річним мохом. Одні і ті ж  українські політики, як вареники у мисці — чи зверху, чи знизу — проте завжди у сметані. В той же час життя виборців всі ці роки далеко не сметанкове. Отож ця межа вже настала — крайня і цілком очевидна.

Цілком ймовірно, що виборцеві знайомі обличчя уже обридли і обиратиме він нових людей. Коли ми формували свої передвиборні списки, то не ганялися спеціально за гучними іменами, але підбирали кандидатів передусім за принципом політичної відповідальності, порядності, наявності у них почуття справедливості, сповідування націоналістичної ідеології. Вважаємо, що саме таких людей нинішній владі бракує. Тому можна сподіватися, що в обласній раді буде велика кількість хоч і не «нерозкручених» імен, але саме тих людей, яким виборці довіряють. А, зокрема, такі будуть і у фракції ВО «Свобода».

— У виборчих списках ВО «Свобода» багато молоді...

— Наша команда — це сплав молодечої енергії, свіжих і сучасних знань з політичним і життєвим досвідом. Середній вік кандидатів у депутати до обласної ради від ВО «Свобода» — 42 роки. За своїм фаховим рівнем наша фракція буде надзвичайно потужною і зможе на високому професійному рівні вирішувати проблеми краю в різних галузях життєдіяльності. Водночас рівень ідейного переконання свободівських депутатів дозволить успішно і принципово впливати на розв’язання тих проблем, які виникають на загальнонаціональному рівні. Й чим чисельнішою буде наша фракція, тим більша ймовірність того, що обласна рада в наступному складі не буде такою безхребетною й не буде так «ховатися в корчах», як нинішня — коли не змогла одразу висловити свого протесту проти підписання сумнозвісних промосковських «харківських угод».

Для прикладу: в нашому списку заступник голови обласної організації партії, головний державний інспектор Держдепартаменту інтелектуальної власності в області Руслан Зелик; декан Карпатського факультету Академії муніципального управління, кандидат юридичних наук Василь Скрипничук; директор Української гімназії № 1 м. Івано-Франківська ігор Дейчаківський; заступник голови обласної організації ВО «Свобода» з питань молодіжної політики, відомий студентський лідер Василь Попович; заслужений учитель України, автор шкільних підручників і лауреат різних літературних премій, філолог Оксана Тебешевська; головний лікар Солотвинської районної лікарні Манолій Піцуряк; відомий лікар-хірург Городенківської ЦРЛ Мирослав Підвербицький; кандидат історичних наук, доцент Прикарпатського університету Сергій Адамович; суддя міжнародної категорії й організатор спортивних заходів Михайло Мельник; відомий бізнесмен, автор багатьох цікавих ідей із впровадження альтернативної енергетики Роман Яковина тощо.

Що стосується кандидатури на посаду міського голови Івано-Франківська, то це відомий громадський лідер, керівник секретаріату ВО «Свобода» в м. Івано-Франківську Руслан Марцінків. Вважаю, що його політичний та громадський досвід свідчить про готовність посісти цю відповідальну посаду.

— Яких очікуєте результатів на виборах в області?

— Нині ми є лідерами. Проте наше лідерство не впало нам з неба, до нього ми йшли довго щоденною і кропіткою працею. Вочевидь, у міжвиборний період, крім ВО «Свобода», політичні партії на терені нашого краю майже не працювали. Бо одна справа, коли партія володіє величезними матеріальними ресурсами і одномоментно може кинути їх на рекламу, медіа тощо й інформаційним валом зазомбувати людей. А цілком інша річ — коли партія таких ресурсів не має. Тоді вона повинна працювати у міжвиборний період так, щоби результати її роботи не були накриті тим проплаченим інформаційним валом. Нинішнє лідерство «Свободи» —  закономірний результат нашої попередньої праці.

Але кінцевий результат «Свободи» на виборах залежатиме від впливу багатьох негативних чинників: перший з них — короткий період виборчої кампанії; другий — адміністративний тиск влади, який уже дається взнаки; третій — наскільки ми зуміємо нейтралізувати той рівень фальсифікацій, який чинній владі дозволяє здійснити прийнятий нею закон про місцеві вибори.

— Яким чином «Свобода» унеможливлюватиме фальсифікації на виборах?

— Звісно, значно краще вести політичну боротьбу в максимально сприятливих і комфортних умовах. Проте бійцівські якості політичної сили чи конкретного політика проявляються тоді, коли вони не обирають умов, а переборюють їх. Ми докладемо максимум зусиль, щоби в умовах цього недосконалого виборчого закону утримати той результат, який співмірний із симпатіями виборців до «Свободи». Тому віднині готуємось максимально забезпечити дільничні виборчі комісії своїми представниками, а дільниці в день виборів — спостерігачами. Також будемо координувати свої дії з іншими політичними силами та громадськими організаціями, які мають практику ведення контролю і спостереження за виборчим процесом.

— Чи узгоджувала «Свобода» з іншими патріотичними політичними силами кандидатів-мажоритарників з тим, щоб уникнути самопоборювання в одних і тих же округах?

— Ми вели переговори з низкою політичних сил про те, щоб на початковому етапі виборчого процесу принаймні не було непотрібного самопоборювання, застосування брудних технологій тощо. З деякими з них ми також узгодили кандидатури на тих чи інших виборчих округах. Проте з більшістю партій такі погодження будуть на останньому етапі виборчого процесу. Адже зрозуміло, що політична сила не може повноцінно вести передвиборної боротьби, не маючи своїх кандидатів у всіх виборчих округах. Тому ми висунули своїх кандидатів у депутати до обласної ради майже  у всіх мажоритарних округах. На моє переконання, всі вони є гідними людьми, які готові боротися і перемагати. Але, коли йдеться про те, щоб не допустити до влади представників нинішнього промосковського режиму і щоб не розпорошувати політичні сили, ми готові до ведення таких переговорів. У той же час нагадаю, що на початку виборчої кампанії я звертався до патріотичних сил, які об’єктивно не здатні сьогодні подолати тривідсотковий бар’єр, не брати участі у місцевих виборах, щоб не відтягувати голоси, у т. ч. і від ВО «Свобода», бо потім під час підрахунку вони неодмінно підуть на користь ПР і її сателітів.   

— Недавно ви запевняли, що націоналістів чекають важкі виборчі перегони. Чи з’явилися уже якісь перешкоди на шляху «свободівців» у веденні виборчої кампанії?

— Це труднощі, пов’язані із загальними тенденціями сучасного політичного процесу. Очевидним є тиск влади на керівників різних установ, організацій, представників бізнесу, аби вони кандидували до місцевих рад від ПР або її союзників. Небажаючих як мінімум зобов’язують не балотуватися від опозиційних сил, зокрема і від ВО «Свобода». Якби у нас була справедлива судова система, я без проблем назвав би десятки таких прикладів. Але оскільки її немає, то не створюватиму людям неприємностей й у цьому інтерв’ю обійдемося без конкретних прізвищ.

Газета «Галичина» уже писала про спроби переслідування мене як лідера обласної організації ВО «Свобода» у зв’язку з моєю участю в акціях протесту проти ратифікації «харківських угод», допит у міліції з цього приводу тощо. На нині, окрім мене, масово допитані члени ВО «Свобода» по всій Івано-Франківській області. Дійшло до абсурду: допитують навіть тих, які не брали участі в акції. Наприклад, мого заступника Руслана Зелика, який попри своє бажання з виробничих обставин в робочий день не зміг взяти участі в протесті. Проте до його помешкання також завітала міліція й в антизаконний спосіб намагалася допитати.

— Як оцінюєте скасування політреформи 2004 року і повернення до Конституції 1996 року саме на початковому етапі виборчої кампанії?

— Це чергове підтвердження того, що в нас закон не є самодостатнім, а обслуговує політичні потреби влади. Випадок зі скасуванням політичної реформи 2004 року як ніколи  красномовно свідчить про це. Адже проведення політреформи ініціювала саме Партія регіонів, зазнаючи поразки в тодішніх виборах президента. Тепер же, перемігши у виборах 2010 року і для посилення вже свого висуванця-президента, вона сама ж ініціює зворотний процес — скасування запропонованої нею ж політреформи. Хіба не театр політичного абсурду! В Україні діє не закон, а політична доцільність! На превеликий жаль, дії Конституційного Суду саме в контексті нинішньої суспільно-політичної ситуації свідчать, що він приступив до обслуговування встановленого в державі антидемократичного режиму кадебістсько-путінського зразка. Судова гілка влади в Україні практично зруйнована. Після того, як ПР і її сателіти захопили посаду президента, відтак підім’яли під себе виконавчу та законодавчу гілки влади, можна говорити про те, що Українська держава опинилася на порозі класичного тоталітарного режиму. Нині останнім бастіоном народовладдя залишається місцеве самоврядування. Партія регіонів зі своїми сателітами та місцевими «хрунями» намагається зруйнувати і його. Чи їм це вдасться, залежить не від них, а від нас. А тому хай кожен українець сам собі скаже: хто, як не я, стане на захист державності, нації й народовладдя!