Кандидатів  на посаду мера Станіславова «поросло, як грибів після дощу». Список повниться відомими і невідомими іменами, схожими між собою й оригінальними особистостями. Прізвища претендентів плутаються і повторюються у нашій голові, пусті гасла засмічують пам’ять. Та з поміж дев’ятнадцяти суперників чітко вирізняється єдина жінка. Помітна вона не лише тим, що одна, «мов квітка серед будяків», але й тому, що переконливо лідирує у рейтингах народної популярності. Ліліана Сімонович, явний фаворит передвиборчої компанії 2010 р., - сама по собі є феноменальним явищем для Івано-Франківська. Фахівці відмічають небувале, для нашої громадськості, динамічне зростання інтересу до її особи. Франківчани, чи не вперше за всю історію виборчих перипетій у прикарпатському краї, ще до оголошення результатів змагань не бояться публічно висловити свою підтримку на користь одного з кандидатів (на часі – пані Ліліани). Ми ж, разом з експертами та пересічними мешканцями міста, спробуємо розгадати феномен кандидата у спідниці… 

    Не  той тепер Миргород, Хорол-річка не та…

    На  вулицях нашого міста фахові модератори та професійні журналісти спробували здійснити такий собі «мозковий штурм» серед перехожих на тему: «Чого ми чекаємо від політиків напередодні та опісля виборів?». Треба відмітити – результати вразили самих дослідників. Хіба ще два роки тому можна було розраховувати на явний інтерес, співучасть, небайдужість перехожого, коли до нього звертаються з проханням відповісти на «делікатні» питання політичного порядку денного? За звичай такі спроби (які, до слова, реалізовувались й раніше командою наших відчайдухів) закінчувались невдачами, відмовками та знизуваннями плечима. Інакше склалося цього недільного ранку. Чи то зірки підмигнули нашому дослідницькому запалу, чи ранкові проповіді у храмах міста посприяли життєстверджуючому настрою інтерв’юерів, але матеріалу для роздумів на вулицях Івано-Франківська ми зібрали чимало. Звісно, такі методики потребують подальшого детального опрацювання, тож тут ми пропонуємо лише перші враження від почутого (таблички й діаграми додамо опісля).

    Громадські  настрої, почуття, емоції – річ тонка та швидко змінна. Встежити за чужими міркуваннями не легко, але вкрай актуально. Підбадьорює, власне, одне – зміни вже відбуваються у нашому середовищі. Франківський виборець впевнено крокує в авангарді українського електорального поля. Дешевий популізм, невиправдана довіра – ось перші ознаки, які стовідсотково відштовхнуть середньостатистичного жителя нашого міста навіть від найулюбленішого кандидата. Тож нині політикам варто було б позмагатись не у розмірах обіцянок, а у вмінні динамічно розвиватись, сприймати нове.

    Марія, культуролог, 38 років: «Мене дивує те, з яким опалом наші кандидати ведуть демагогічні суперечки. Вони закликають нас боротися проти корупції, проти бюрократії, проти своїх опонентів, але не пропонують нічого навзамін. Будучи й самі частиною великою безладної системи, вони бояться випасти за її межі, втратити дохідне місце, авторитет. Мені ж цього замало! Громада, в якій я живу, її самоврядна система мусять розвиватись, а не тонути в самокритиці. Вірити в краще не страшно, будувати плани не соромно, ініціювати нове похвально…»

    Це  лише один із  багато чисельних прикладів  нашого експерименту, що доводить, якого оновлення зазнала громадська саморефлексія. За усіма відомими законами соціології, подібні міркування повинні розвиватись за наступною схемою:

ми інакші        ми потребуємо інакшого очільника            ми обираємо інакшого очільника.

    Володимир, бізнесмен, 43 роки: «Ми бачили багато мерів, пережили багато скликань міської ради. Наївні сподівання на ці структури давно вже позаду. Зате добре затямили ту приказку про рятунок потопаючих їхніми ж руками. Але, буває, аж соромно дивитись, як чубляться між собою політики, нами ж обрані… Хочеться, щоб мер міг успішно представити наше місто в країні, та й закордоном, щоб це була нова людина, яку визнають краяни. Жінку-мера хоча б не зацькують, та й у бійку вона не полізе… »

    Не той тепер Івано-Франківськ, та й люди вже не ті… 

    Хочеш знати дорогу –  спитай тих, хто ходив  по ній

      «Політик з дітьми», «Політик  з ветеранами», «Політик серед  трудящих» – типова замальовка  фотосесії для типового кандидата, що балотується на типову виборну посаду. Пробачте за тавтологію, але форматне спілкування українських політиків з народом на відстані витягнутою руки та ще колони навчених охоронців, сторожових псів і шестиметрових заборів, не справляє довірливого відношення виборця.

    Юрій, студент, 19 років: «Нещодавно бачив по ТV, як у якійсь європейській державі слуги народу до своїх робочих місць добираються пішки, або на велику!!! Тільки той, хто нічого не краде, може дозволити собі таку розкіш у Франківську…»

    Нетрадиційним шляхом тут йде пані Ліліана. Вона не ховає обличчя за тонованими вікнами дорогих авто. Натомість її легко побачити серед «звичайних смертних». Більше того, ці люди – її хороші друзі, прихильники і послідовники. Освітяни і медики, громади віруючих і творчі гурти, колишні репресовані і молоді інтелектуали, спортсмени та ділові жінки – це далеко не повний перелік тих, кого підтримує, з ким співпрацює та кому допомагає ця енергійна жінка. Нині вже досить значна частка людей має власний погляд на спільний добробут та принципи громадського життя. А, отже, майже кожен хоче бути почутим, визнаним серед загалу, та особливо – серед чиновників. У списку претендентів на крісло міського голови Івано-Франківська, тих, хто здатен відчути потреби, вислухати запити, врахувати різнобічні інтереси майже немає. Приємним винятком є Сімонович, якій довіряють жителі міста. Безпосередній, відкритий до діалогу та позитивних зрушень політик завжди знаходить відгук електорату, адже він – його органічна частина.

    Оксана, жителька мікрорайону Княгинин, 56 років: «Тривалий час галицька традиція відзначення Різдва Христового стискалась у вузькі сімейні рамки, переслідуванні ще з радянських часів. Треба було моральний поштовх, чиясь ініціатива, та й грошова підтримка, щоби відновити той дух вертепів, свята в громаді... Пані Ліліана одна з перших відгукнулась на допомогу, при чому ніхто не звертався до неї цілеспрямовано... З тих часів Княгинин наче ожив, об’єднався… » 

    Чоловіча  логіка правильна, а  жіноча – цікава

    Напередодні виборів усі похапцем кидаються  з’ясовувати: чого хоче електорат, яким має бути і яким не має бути прийдешній мер міста, яких обіцянок не вистачає в лексиконі кандидатів на цю посаду?... З іншого боку, вже звичними явищами сьогодення стали – громадська критика місцевих чиновників, голосні заяви про вичерпаний кредит народної довіри, нарікання на неефективну систему самоврядування. Негативні меседжі переповнюють інформаційний простір міста, від чого легше не стає ані діючим можновладцям, ані потенційним слугам народу, ані пересічному жителю.

    Олексій, системний адміністратор, 29 років: «Мене давно розчарували політики, які звертаються до нас тільки перед виборами, та й то, лише заради того, аби спаплюжити один одного. З Ліліани, принаймні, не ллється цей бруд. Вона позитивна, завжди усміхнена, це притягує… »

    Справді, у брудних чоловічих іграх, взаємних обвинуваченнях, агресивних нападах можливий лише один переможець – жінка. «Лише той має максимальну користь з конфлікту, хто у нього не втручається» - пише соціолог зі світовим ім’ям, Р.Дарендорф. Основний козир на передвиборчих перегонах Л.Сімонович – її позитивна налаштованість на життя. У своїх промовах кандидат оминає питання критики попередньої влади або ж її теперішніх конкурентів. Діючи за принципом «Криком дуба не зрубаєш», жінка намагається якомога повніше розкрити потенційні можливості власної програми розвитку міста. І тут залишимо на осуд фахівців дилему про те, чи сам лідер є актуальним продуктом спільноти, чи може це вже спільнота слідує за покликом вожака? Так чи інакше, але Сімонович вдалося підхопити загальну хвилю обурення негативом, який вона ігнорує в принципі. У понятійному апараті Ліліани Ви не знайдете слова «проти», адже вона працює «заради» певного результату, «задля» спільної злагоди. У світлі сучасних європейських тенденцій такий образ жінки-політика є найбільш прогресивним та витребуваним у суспільстві, де кількість представниць слабкої статті впевнено зростає в порівнянні з чоловічою частиною населення.

    Антоніна, пенсіонерка, 72 роки: «Жіноча мудрість не в тому, аби без упину плакатись на нестачу харчів в домі. Жінка мудра, бо й з того, що є в домі, додавши крапельку любові, горнятко надії та цеберце наснаги, випече смачні пироги для всієї родини».