Однією з найбільш знакових подій тижня стало вшанування двадцятої річниці «Революції на граніті». Це був рішучий крок свідомої молоді, яка кинула виклик, постала проти системи, що, незважаючи на кризу, все ще функціонувала й подібного «прощати» не звикла. Вони перемогли систему й те, що зараз ми живемо в незалежній державі є зокрема й їхньою заслугою.

Вдруге система дала збій у 2004 році. Майдан став символом. Водночас, ставши силою, усвідомленою владою силою, було зроблено все, щоб цей символ, його значення скомпрометувати й нівелювати. Як наслідок, Майдан перетворюється на політичну технологію.

Водночас, незважаючи на те, що пройшло вже двадцять років з моменту «Революції на граніті», викликів українській державності, загроз демократичній моделі розвитку не зменшилося. Тоді, в жовтні 1990 року, українські студенти, серед яких були й наші земляки Павло Андрусяк, Олексій Войтичук, Тарас Прохасько та інші, оголосили голодування. Який шлях обере сучасне покоління покаже час, однак в будь-якому випадку ми самі обираємо в якій державі хочемо жити.

У 2004 році ми перемогли. Перемогли, однак зупинилися, вважаючи, що справу зроблено, що прийшов Месія й замість нас наведе порядок в нашій хаті. Давайте поставимо собі питання й дамо правдиву відповідь на те, що кожен особисто зробив для того, щоб, змінивши себе, змінити й систему, якій зміни були необхідні. Чесна відповідь на такі запитання і є справжнім мірилом патріотизму та власної громадянської позиції. Зміни необхідно розпочинати з себе, рух має йти «знизу» й лише за таких умов можлива ланцюгова реакція, що змінить не лише «верхи», але й систему загалом. Це має бути рух не під якогось політичного лідера, часто вдаваного, мета якого лише особисте заволодіння владою, а рух суспільства, громадянського суспільства, якого ще потрібно досягти.

В цілому ж тиждень запам’ятався популізмом, контрагітацією та чорним піаром.

Переважна більшість суб’єктів жовтневих виборів намагалися будь-що дискредитувати опонентів й на їх фоні припіднести власну постать чи партійний бренд.

«Потерпілі» ж у відповідь збирали прес-конференції, виправдовувалися, намагаючись переконати, що це всього лиш чергова брехня, спроба нейтралізувати «сильного» кандидата. Одним словом,  театр абсурду, який до завершення передвиборчої кампанії обіцяє лише урізноманітнюватися та набирати нових барв.

Що ж, разом із пожовтінням листя жовтіє й наша політика, маніпулюючи громадською думкою та вводячи в оману виборця.

Так, ще на початку тижня Андрій Микитин повідомив про те, що на окрузі в якому балотується кандидат в міську раду було розклеєно фальшивий агітаційний матеріал спрямований не лише на дискредитацію його особисто, але й який за своїм змістом розпалює по суті національну та релігійну ворожнечу. Агітаційні матеріали подібного характеру вже не вперше використовуються в даній кампанії, однак Микитин став одним з перших, хто про це публічно заявив.

В будь-якому разі чорний піар – це також піар й головне правильно ним скористатися. З цієї причини такими методами активно послуговуються не лише опоненти з метою дискредитації суперника, але й самі кандидати, щоб привернути увагу до своєї особистості й таким способом спробувати підняти власний рейтинг.

Однак, якщо до прикладу агітки супроти Микитина за великим рахунком так і залишилися безособистісними, то Руслан Коцаба ховатися за лаштунками не звик. Схоже, що головний «порист» області розпочав серйозну кампанію по дискредитації Віктора Анушкевичуса, щотижня звинувачуючи мера в нових погрішностях. Цього тижня Коцаба звинуватив Анушкевичуса у політичній корупції, використанні адмінресурсу, порушенні закону про вибори та користанні своїм службовим становищем, перебуваючи у відпустці. На думку Коцаби, якщо ТВК не реагуватиме на подібні дії міського голови, в нас може повторитися «друге Мукачево». Втім, ТВК порушень з боку мера так і не зауважила, вважаючи, що зібрання практично всього складу міськвиконкому у залі засідань ОДА відбувалося відповідно до закону. 

Варто зауважити, що основним претендентом на посаду міського голови Коцабу назвати все таки не можна, а тому кандидат цілком можливо б міг обрати для себе роль такого собі «борця» за правду та справедливість. Втім, риторика пана Руслана зосереджена в основному на одній постаті, з якою в очільника Пори склалися ще й доволі «теплі» стосунки. Що ж, що не на користь меру, йде на руку його опонентам – комусь більше, комусь менше, а комусь найбільше…

Не менш активно піаром власного імені займається й Ліліана Сімонович. Виявляється, рейтинг кандидата сягає вже близько тридцяти відсотків. Хочеться низько вклонитися перед політтехнологами Сімонович, які за такий короткий проміжок часу здійснили справжній прорив у формуванні громадської думки, й водночас застерегти кандидата не зупинятися, передчасто не повіривши у власну перемогу… Єдина «квітка серед бур'янів» на думку голови Комітету економістів України, якого пані Сімонович вочевидь також залучила до своєї кампанії, була б ідеальним мером – в програмі кандидата немає популізму, а всі наміри підтверджені механізмом їх реалізації. Одним словом, такий собі популізм про його відсутність…

Про використання адмінресурсу та застосування некоректних методів боротьби цього тижня заявив й Юрій Соловей. Метою таких дій на думку лідера «Громадського форуму» є намагання опонентів закрити соціальні магазини та аптеки та дискредитувати його як кандидата. Варто нагадати, що напередодні Громадянська мережа «Опора», яка моніторить перебіг виборчого процесу в Україні, завуальовано звинуватила кандидата у свого роду підкупі виборців, маючи на увазі все ті ж соціальні проекти Солов'я. Однак, соціальні магазини та аптеки цілком ймовірно можуть стати далеко не єдиним головним болем кандидати…

Ходять чутки, що Юрія Солов'я взагалі можуть зняти з передиборчих перегонів як кандидата на посаду міського голови. Наразі ж для цього готується відповідне підґрунтя. Такого роду інформацію можна трактувати двозначно.

Якщо це таки станеться, головна боротьба розгорнеться між Анушкевичусом, позиції якого здатні посилитися, навіть незважаючи на хвилю громадського невдоволення й черговий шквал критики, та кимось із трійки Прокопів-Андрусяк-Марцінків, які йдуть слідом у рейтингу громадської думки. За такої ситуації багато залежатиме від того, кого підтримає влада, яка й знімить Солов'я, та від позиції самого Солов'я – кого із цієї трійки підтримає він. Багато залежатиме й від стратегій поведінки, які обере кожен з кандидатів. Що стосується Юрія Солов'я безпосередньо, то очолюваній ним «Третій силі» за таких обставин гарантовано колосальний стрибок в рейтингу, а відповідно й більша кількість депутатів в міській раді.

Водночас, поширення такого роду слухів у разі їх невідповідності реаліям вигідне й самому Юрію Солов'ю, рейтинг якого в такій ситуації лише зростатиме. Мовляв, опоненти розуміють неминучість своєї поразки й намагаються за будь-яку ціну позбутися неугодного кандидата, який здатний змінити місто на краще.

Критика на адресу влади цього тижня лунала взагалі на диво часто. Ще напередодні Батьківщина звинуватила владу у тиску й клонуванні парійних організацій в Коломиї. У відповідь Михайло Вишиванюк зібрав окрему пре-конференцію на якій заявив, що всі звинувачення на його адресу чи адресу Партії Регіонів є безпідставними, адже конфлікт навколо коломийської «Батьківщини» триває ще з 2005 року й вони жодного стосунку до нього не мають.

Окрім того, про тиск з боку влади засвідчила й «Свобода». Активісти «Свободи» пікетували обласне управління УМВС, яке перешкодило членам партії напередодні виїхати у Київ для участі в марші за визнання УПА. Зрозуміло, що правоохоронні органи без вказівки «згори» до подібних дій б не вдавалися. Більше того, подібні інциденти сталися й у інших обласних центрах, зокрема Хмельницькому, Чернівцях, Полтаві. Як не прикро, однак тема УПА, як і ціла низка питань іншого характеру, для чинної влади й надалі залишаються «забороненою зоною». Втім, попри всі перешкоди мітинг у Києві таки відбувся. Тим не менше, подібного роду акції насправді лише додали «Свободі» залікових балів у вигляді ще одного мотиву для виборця віддати свій голос за дану політичну силу.

Водночас, УНП, проповідуючи так званий «економічний націоналізм», у свою чергу з різкою критикою виступила супроти «Свободи», звинувативши її у продажі місць у власних списках та торгуванні національною ідеєю. В принципі, позиція УНП зрозуміла – у такий спосіб партія намагається повернути собі електорат, який практично повністю переорієнтувався на «Свободу». Втрата ж партією виборця, підтримки у суспільстві рівнозначна політичній смерті, якої УНП й прагне уникнути, вдаючись до подібного роду заяв. Щоправда, сказані вони були не лідером обласної організації чи безпосередньо  Юрієм Костенком, який саме перебував на Прикарпатті, а відносно молодим політиком, на що завжди можна буде зробити поправку…

Цитатою ж тижня можна назвати слова Віктора Ющенка, який також відвідав область. «У політиці пауза більше говорить ніж пряма мова», – так прокоментував лідер «Нашої України» власну непублічність в останній час. Що ж паузу Президент витримав, настав час сказати слово… Це й зробив Ющенко, зауваживши наступне: «У нас вкрали пам'ять, героїв, церкву. Складається враження, що ми – нація перекотиполе, яка виховує павликів морозових. А тих, хто думав інакше, закатували, заморили голодом».

Хочеться вірити, що не всіх й громада зможе відрізнити сучасних павликів морозових, вказавши їм на їх місце…   

Ігор Дебенко, політолог