Упередженням було б казати, що держава забула про таких фізично неповносправних людей, як члени Українського товариства сліпих. Скажімо, 2 березня ц. р. вийшов указ Президента України «Про першочергові заходи щодо поліпшення становища осіб з вадами зору», 26 березня розпорядженням ОДА затверджено план відповідних заходів в області. Але біда в тім, що багато пунктів цих безперечно важливих документів так і не переходять із площини паперової в реальну. 
При івано-Франківському міськвиконкомі створено Комітет забезпечення доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Він разом із Комісією з безпеки руху, яку очолює заступник міського голови Олександр Дерев’янко, мали подбати про розв’язання проблеми, гострої для незрячих інвалідів, які працюють на підприємстві УТОС. А йдеться про те, що ще на минулий рік було заплановано встановити на перехресті вул. Національної гвардії — Коновальця — С. Стецько озвучений світлофор, який би дав їм можливість безпечно переходити дорогу, а також відремонтувати хідник на вул. Петлюри від цього підприємства до вул. Чорновола. Рішення згаданої комісії від 29 січня 2009 р. знову передбачало реалізацію цих двох заходів. Але, як констатували на засіданні Комітету забезпечення доступності у липні, так і не було виконано ні першого, ні другого.
Уже виходить на фініш перший місяць осені, а в місті ніхто і пальцем не ворухнув, аби здійснити заплановані заходи й тим самим полегшити життя незрячим. Чому така бездіяльність? Микола Ковальчук, головний інженер управління житлово-комунального господарства міськвиконкому, на яке поклали виконання зазначених робіт, з азартом та апломбом, гідними кращого застосування, намагався нам довести, що сліпі можуть цілком обійтися без світлофора зі звуковим пристроєм, що може зачекати і тротуар на вул. Петлюри...
Після того ми побували в заступника міського голови Олександра Дерев’янка та начальника міськжитлокомунгоспу Петра Косюка. Ті скрушно розводили руками, посилаючись на фінансову кризу, і... відправляли нас до того ж М. Ковальчука. Але до нього працівники підприємства УТОС не пішли, бо вже добре знають хід його міркувань з цього приводу і те, яку почують відповідь на болюче для незрячих питання. 
Виходить, що замість доступності та безбар’єрності на шляху до життєво важливих для них об’єктів — лише брутальне окозамилювання з боку мерії та її служби. Отож хотів би звернутися через газету до цих керівних чиновників: не замилюйте очі сліпим людям, бо ж для них вади зору вже й так є найтяжчою формою каліцтва.