Я вдивляюсь у вічі 25 молодих людей. Усі вони новобранці, які три дні тому прибули до 197-ї авіаційної бази. Більшість з них уперше в житті покинули свої рідні села та містечка на Кіровоградщині та Сумщині. Я намагаюся знайти в їхніх очах розгубленість, втому чи ще щось таке собі сумне – притаманне кожному з нас, коли мусово і на досить тривалий термін покидаєш домівку та звичний ритм життя. Проте… Жодного вияву негативних емоцій. Юнаки усміхнені, радо йдуть на контакт, весело демонструють свої ліжка та тумбочки. І хоча форма на них ще сидить дещо кострубато і нові «берці» ще риплять від нерозтоптаності, знайомлячись, вони гордо кажуть про себе: «Рядовий!».
      До відбору та прийому молодого поповнення авіатори завжди ставились сумлінно і відповідально. Та в цьому році офіцери відділення виховної роботи під керівництвом підполковника Юрія Мухіна пішли значно далі, ніж це вимагають керівні документи. Скажімо, на основі соціологічних досліджень, прогнозів та власного досвіду вони розробили цілий посібник для офіцера, який рушає на обласний збірний пункт відбирати поповнення. В посібнику немає нічого зайвого. Там містяться лише конкретні поради та приклади. Однак враховано все, від найменших дрібниць: наприклад, в якому місці має сидіти офіцер, котрий проводить співбесіду; якою має бути його осанка, положення рук та ніг; наводяться приклади конкретних запитань призовнику, навіть вказано, яким тоном і які питання потрібно ставити.
      – Ідея створити такий посібник була в офіцерів нашого відділу вже давно. Перед початком цього призову ми зібрались разом, поділились досвідом і створили ось такий собі збірник нашого колективного розуму. Це своєрідна «витяжка» з усього того, що ми набували роками; наші уміння та навички спілкуватись з призовниками та їхніми батьками. Перед скеруванням до обласних збірних пунктів ми провели з офіцерами інструктаж з користування цим посібником. І це дає свої позитивні результати, – зазначає підполковник Юрій Мухін. – Адже таким чином уже у військкоматі проводиться відбір людей, які відповідають потребам служби в нашій частині. Тому ми в пункті постійної дислокації будемо витрачати набагато менше часу на адаптацію молодого солдата, на визначення його здібностей та скерування до тієї чи іншої військової спеціальності. До речі, і хлопці цього призову теж поки що складають якнайкраще враження.
      Загалом цієї осені в частині очікують на 45 молодих солдатів. Для них уже підготовлено все, щоб неспішно і спокійно ввести їх у стрій та адаптувати до військового життя. Спеціально організовано окремий навчальний підрозділ, який військовослужбовці між собою називають «карантин». По суті, це дуже влучна назва, адже цей підрозділ є, так би мовити, дещо ізольованим від усього солдатського гурту частини. Це окреме приміщення, куди мають вхід лише солдати та офіцери цього підрозділу. Це суворо відстежує черговий частини. Крім цього, підрозділ має змінений розпорядок дня. Тут дещо полегшені фізичні навантаження, менше вправ із стройової підготовки тощо. На обід, сніданок та вечерю молоді солдати ходять на півгодини раніше своїх колег із старших призовів. І хоча їжа у них така ж сама, як і у всіх інших військовослужбовців, кухарі намагаються давати їм більші порції і ніколи не відмовляють у добавці. Багато уваги було приділено забезпеченню новобранців одностроями. Ще за кілька місяців до початку призову начальник речової служби бази капітан Дмитро Вакульський разом з начальником речового складу прапорщиком військової служби за контрактом Василем Ружанським почали їздити на склади всіх рівнів, щоб доставити в частину комплекти одностроїв різного розміру.
      – Ми дуже уважно ставимось до того, щоб підібрати солдату його перший камуфляж та напівчеревики. Які б відповідали його розміру та фігурі, – наголосив капітан Дмитро Вакульський. – Адже від цього великою мірою залежить і ставлення солдата до частини. Бо перше, що трапляється з людиною, коли він прибуває до нас в частину, – це переодягання у військову форму. А яке може бути враження, якщо б, скажімо, вам дали камуфляж на розмір більший, а «берці» на розмір менші? Також, враховуючи те, що незабаром синоптики обіцяють похолодання, ми повністю забезпечили наших молодих солдатів зимовим теплим одягом.
      Для того, щоб підібрати для всіх форму, на складі організували кілька примірочних кімнат, де поставили прилади для вимірювання росту та розміру ноги. Крім того, в кожній з них висить по два великих дзеркала, де можна побачити себе в повний зріст як спереду, так і ззаду. Також не мало уваги приділяється і здоров’ю новобранців. Усі вони пройшли обстеження у медиків частини. Представник з медичної служби кожного ранку і вечора навідується до «карантину», щоб дізнатися, чи є скарги, та записати на прийом до лікаря, якщо комусь з новобранців це буде потрібно.
      Я запитав враження від перших днів служби у двох новобранців.
      – Я приїхав з міста Суми, – розповів рядовий Дмитро Шульга. – Загалом пішов служити за власним бажанням, тому якоїсь різниці в тому, де проходити службу, у мене не було. Однак мені тут дуже сподобалось. І в першому ж листі до мами я написав, щоб вона не турбувалась, що в мене все добре. Що ніхто мене не ображає, що командири у нас дуже досвідчені. Також запросив батьків на свято прийняття військової Присяги.
      – А я в армії відсипаюсь, – чесно зізнався рядовий Роман Берсименко. – Справа в тому, що я з села Ганівка Кіровоградської області. Маю велику господарку, корови та свині. Скажімо, до корови влітку потрібно встати о четвертій годині ранку, а взимку о п’ятій… А тут у нас підйом аж о шостій годині!
      Мине не так багато часу і всі юнаки призову «Осінь-2010» повернуться додому. Повернуться змужнілими, такими, що набули потрібного життєвого досвіду. І хочеться сподіватись, що про роки, які вони провели в армії, у них залишаться лише найкращі спогади.
      Підполковник Тарас Грень
      Західний регіональний медіа-центр міністерства оборони України