Iз 18 по 25 листопада в Івано-Франківському театрі кіно «Люм’єр»  компанія «Іллєнко Фільм» проведе «Тиждень кіно Юрія Іллєнка». Програма відкриється прем’єрним показом нової версії скандально відомої стрічки «Молитва за гетьмана Мазепу». Розповісти детальніше про ретроспективні покази фільмів Ю. Іллєнка в Івано-Франківську ми запросили продюсера його фільмів і старшого сина видатного режисера — Пилипа Іллєнка.

- Чому саме ви взялися за продюсування фільмів свого батька?

— Я є продюсером нової версії фільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Взявся за це в зв’язку з лише одним міркування: якщо не я, то хто? Адже фільм потребував завершення, а також доступу глядача. Було зрозуміло, що якщо ми разом з батьком не докладемо до цього зусиль, то справа з місця не зрушиться, бо на державу як власника прав на картину годі було сподіватися. Оскільки батько займався творчими питаннями, потрібна була людина для вирішення правових, організаційних та фінансових проблем. З огляду на те, що я є професійним юристом, а також маю досвід роботи продюсера на кінофестивалі «Відкрита ніч», вирішення цих завдань узяв на себе.

- Пилипе, чи суттєво відрізняється оновлена «Молитва...» від версії, представленої 2002 року на Берлінському кінофестивалі?

— Так, це насправді зовсім інший фільм, адже, по-перше, нова версія має сучасний багатоканальний звук, по-друге, фільм було трохи скорочено — приблизно на 10 хвилин, а по-третє, і це найголовніше, було додано закадровий авторський текст, у якому батько дає пояснення як щодо історичного контексту подій фільму, так і власне щодо долі самого твору. Такі зміни не порушили структуру й стилістику первинного фільму, проте зробили його ще потужнішим і водночас зрозумілішим для глядача. 

- Чула, що ваш батько перед смертю бачив нову версію «Молитви...». Як він її сприйняв?

— Батько встиг за життя завершити всі роботи зі створення нової версії. Після перегляду оновленої картини він сказав мені: «Нарешті я подивився фільм, який я зняв вісім років тому».

- «Молитву за гетьмана Мазепу» свого часу було заборонено на території пострадянського простору. З чим це пов’язане?

— Пов’язане це передусім з ідеологічними та політичними причинами, адже фільм практично ніхто не піддавав критиці з позицій естетичних. Більше того, естетика цього фільму вже увійшла в українське та світове кіно, бо і на Берлінському, і на інших фестивалях фільм подивилися професіонали, які зробили свої висновки з побаченого. А заборона стосувалася насамперед посягання на десакралізацію «священних корів» російської імперії — Петра і, князя Меншикова тощо, а також відходу від імперського трактування історії України, формування якої розпочалося ще за життя Петра. Забороняючи фільм, російський міністр діяв за директивами, які були сформульовані та освячені за кілька століть до його народження.

Ситуація з цією забороною засвідчила, що так звана українська правляча еліта на той час і нині складається з людей, що так і не відчули себе лідерами української нації, вони й досі поводяться як васали. Сьогодні наша держава так само не контролює власний інформаційний простір, як і тоді, коли забороняли «Молитвуѕ», а значить, і в майбутньому кожен фільм, що не відповідає «форматові» російської імперської історіографії, буде потрапляти під таку ж заборону. 

Окремої уваги заслуговує технологія заборони, адже всі знають, що у нас нібито немає інституту цензури. Проте нині для заборони фільмів використовують цілком «ринкові» механізми. Скажімо, державі достатньо було укласти договір із продюсерською компанією, якій передаються виключні права на фільм на довгі п’ять років для того, щоб ця компанія не тільки не виконала своїх зобов’язань за таким договором, а й фактично поклала фільм на полицю, відмовляючи в можливості його розповсюдження, в тому числі й міжнародним дистриб’юторам. Для «відмазки» фільм запускається в обмежений прокат в обмеженій кількості залів, без реклами і без завершеного сучасного звуку. Після цього вже ніхто й ніколи не може побачити його, посадові особи навіть і не думають захищати інтереси держави в суді, а автори позбавлені такого права, бо не є суб’єктами цих відносин взагалі.  

- Які ще знакові фільми Юрія іллєнка демонструватимуть в Івано-Франківську?

— Крім «Молитви за гетьмана Мазепу. Нова версія», до складу ретроспективних показів включено ще сім фільмів Юрія Іллєнка, які сам режисер вважав найвищими своїми досягненнями в кінематографії, а саме:  «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу» та «Лебедине озеро. Зона».

Всі фільми з цього переліку було відновлено цифровим способом в рамках державної програми відновлення та збереження кінематографічної спадщини Юрія іллєнка, отже, глядачі зможуть подивитися ці картини у доброякісних копіях, недоступних широкому загалові до цього часу.

- Де ще плануєте проведення «Тижнів кіно Юрія Іллєнка»?

— Проведення «Тижнів кіно...» плануємо і в інших містах України, а також за її кордонами протягом 2010—2011 років.

- У чому полягає державна програма відновлення та збереження кінематографічної спадщини Юрія іллєнка? Чи задоволені ви її реалізацією?

— Ця програма реалізується за державним замовленням. Вона полягає в цифровому відновленні найкращих фільмів Юрія іллєнка, які він визначив сам,  а також у випуску презентаційного видання цих фільмів на дисках. Прикро, що цей випуск дисків не відбувся так, як він і планувався — до 70-річчя батька.

- Ви виховуєте двох маленьких синів. Знаю, одного з них навіть назвали на честь дідуся — Юрієм. Чи хотіли б, аби ваші діти пов’язали свою долю з українським кінематографом?

— Юрком назвали старшого, йому 30 листопада виповниться два рочки, а молодшому, Святославу, лише шість місяців. Вони ще такі малі, що я наразі мало замислююся над тим, яку професію вони собі оберуть. Проте якщо матимуть бажання реалізуватися в кіно, то я буду це тільки вітати. Єдине про що їм треба буде при цьому пам’ятати: їх дід дуже високо підняв планку в українському й світовому кіно і вони мають тримати її на такому ж рівні.