Півторагодинна дискусія між приватним бізнесом, який представляли ради обласного громадського об’єднання «Ділові люди Прикарпаття» й галузева рада працівників торгівлі, побутового обслуговування і ресторанного господарства краю, та представниками ПАТ «Івано-Франківськгаз» — головним інженером Володимиром Василевичем і начальником управління обліку і розрахунків Віктором Кедиком засвідчила, що суперечності у відносинах між головним постачальником блакитного палива і споживачами газу вийшли за звичні робочі рамки. Тобто коли у стосунках партнерів хоча й виникають час від часу певні суперечності, все ж сторонам завжди вдається знаходити порозуміння і продовжувати співпрацю. Цього разу представники приватного бізнесу, висловлюючись спортивною термінологією, «викинули жовту картку» — вони звернулися до керівництва акціонерної компанії й територіального управління Антимонопольного комітету України в області (АМК) з вимогою вжити невідкладних заходів для поліпшення відносин ПАТ «Івано-Франківськгаз» з промисловими споживачами газу.

Заручники «газових» правил

Проблеми у прикарпатського бізнесу з ПАТ «Івано-Франківськгаз» і його місцевими структурними підрозділами, як зазначив у своїй доповіді на спільному засіданні двох рад член ради об’єднання «Ділові люди Прикарпаття» Володимир Тихонський, починаються ще на етапі договірної роботи. Хоча, зазвичай, договори між суб’єктами господарювання укладають на весь період, наприклад, з 1 січня і по 31 грудня, вітчизняна сфера газопостачання живе, образно кажучи, за особливими правилами. На практиці це виглядає так. Спочатку договори зі споживачами газу укладають на весь період. Однак наприкінці кожного кварталу їхѕ переукладають. і в січні—березні підприємства івано-Франківщини купують газ, наприклад, у... ПАТ «Волиньгаз», у квітні—травні — у ПАТ «Львівгаз», а в третьому і четвертому кварталах — у ПАТ «Закарпаттягаз». Або ж навпаки.

Попри, здавалося б, повну незрозумілість цієї схеми, вона все ж має свою логіку. Свого часу уряд, очолюваний ще Юлією Тимошенко, зіткнувся з тим, що облгази блакитне паливо продають, а з ДК «Газ України» розплачуються лише частково. І це при тому, що на відміну від населення, яке за газ, спожитий, приміром, у листопаді, розраховується, як правило, аж у грудні, з бізнесу гроші беруть наперед. Тим підприємствам, які до 25 числа ще цього місяця не заплатять повністю за замовлений на наступний місяць обсяг газу, облгази блакитне паливо просто не поставлять.

Вийти з цієї ситуації можна було по-різному. Наприклад, запровадити, як на наше розуміння, значно кращу схему, яка віддавна діє у вітчизняній енергетиці. Там кошти, отримані за спожиту електроенергію чи то від приватної особи, чи від підприємств, відразу ж, ще у банку розщеплюють на відповідні суми — станціям за вироблений струм, обленерго — за транспортування електроенергії. Але з невідомих причин у цьому випадку урядовці придумали геть складні й незрозумілі правила. Кабінет Міністрів позбавив права колективи ПАТ «Івано-Франківськгаз» та інших облгазів, які продають газ населенню і бюджетним установам за регульованим тарифом, водночас реалізовувати його у своїх областях і за нерегульованим тарифом підприємцям та підприємствам. Таким чином прикарпатські бізнесмени мусили купувати газ то у львів’ян, то на Волині або ж на Закарпатті. До речі, щоквартальне «паперове» бігання споживачів від одного постачальника до іншого зумовлювалося тим, чи мали облгази сусідніх областей достатні ліміти блакитного палива для його продажу за нерегульованим тарифом. А колектив ПАТ «Івано-Франківськгаз» тим часом мусив шукати собі промислових покупців газу на теренах інших областей.

Буквально недавно уряд Миколи Азарова виправив цю ситуацію. І повернув облгазам право продавати блакитне паливо у своїх регіонах як за регульованим, так і за нерегульованим тарифом. А натомість запровадив банківські спецрахунки, на яких гроші розщеплюються і плата за газ відразу ж спрямовується ДК «Газ України», а далі свою частку заробленого отримують вже самі транспортувальники, тобто колективи облгазів. Здавалося б, тепер усе мало б стати на свої місця. Проте сфера газопостачання в Україні настільки зарегульована, що навіть постанова Кабінету Міністрів на теренах Івано-Франківщини нічого не змінила. Бо в цій грі «старша» навіть за рішення уряду ліцензія. А та ліцензія, яку наразі має колектив ПАТ «Івано-Франківськгаз», і надалі забороняє йому продавати газ підприємцям та промисловим підприємствам своєї області. Отож поки що бізнесові й у майбутньому доведеться поквартально переукладати договори з постачальниками з інших регіонів держави.

Ще одне питання, на якому акцентували увагу представники бізнесу, — це відсутність визначеної ціни на газ.

Заради справедливості зазначимо, що ПАТ «Івано-Франківськгаз» не встановлює цін на газ. «Постановою Кабінету Міністрів передбачено, що ціна газу для українських споживачів прив’язана до курсу долара. І якщо його курс коливається більш ніж на п’ять відсотків, то і вартість газу може змінюватися», — зазначив у своєму виступі В. Кедик. Втім, на переконання учасників дискусії — представників бізнесу, таке правило було б логічним і прийнятним, якби блакитне паливо держава продавала їм за собівартістю чи принаймні за справедливою ціною. «Я чому запитав, скільки коштує газ — власний і російський, і за якою ціною його продають нам, — зауважив у відповідь голова ради об’єднання «Ділові люди Прикарпаття» Василь Гродюк. — Бо підприємці і підприємства платять нині понад 3,2 тис. грн. за тисячу кубометрів. Це 400 доларів. А в Росії ми його купуємо, здається, по 257. То куди йдуть майже 150 доларів різниці?». Отож за цих умов, на його переконання, уряд чи НКРЕ могли б визначати стабільну ціну на газ на цілий рік, а не від кварталу до кварталу.
Дискримінаційними стосовно до споживачів представники бізнесу вважають і ряд пунктів, що містяться у типових договорах, якими користуються ПАТ «Івано-Франківськгаз» й інші облгази.

Безпека... у пожежному порядку

Проте, крім договірних проблем, представники бізнесу особливу увагу акцентували ще на двох моментах у своїх взаєминах з ПАТ «Івано-Франківськгаз».

— У жовтні, вже десь аж після 15-го числа, на нашу фірму приходять представники з Коломийського управління експлуатації газового господарства (УЕГГ. — М. П.) й запитують: «Василю Васильовичу, ви знаєте, що ми вам відключили газ?» — «А припис написали?» — запитую їх я. «Ні, — відповідають. — Але ми вам так кажемо, що вам необхідно встановити електромагнітний клапан-відсікач. Прийдете до нас, візьмете рахунок, перерахуєте гроші, і, як тільки встановлять «відсікач», ми вам газ включимо», — переповів їхню відповідь В. Гродюк. — Я взяв рахунок, у якому газовики нарахували 4 300 гривень. А тоді запитую в одного з двох коломийських підприємців, які мають ліцензію на виконання цих же робіт, скільки коштує встановлення клапана-«відсікача» у нього. Він відповідає: «Василю Васильовичу, ми вам за 600 гривень зробимо». Так не повинно бути. Ми повинні ставитися до кожного керівника підприємства, бізнесу чи підприємця по-людськи, розуміти, що сьогодні економічна криза й чимало підприємців та підприємств на ладан дихають. Вони ледве заробляють, щоб дати людям зарплату і сплатити податки. А тут ми самі між собою ще створюємо штучні перепони.

Судячи з відповіді головного інженера ПАТ «Івано-Франківськгаз» Володимира Василевича, ситуацію з вартістю встановлення електромагнітних клапанів, безперечно, не можна трактувати однозначно. «Я можу розповісти на прикладі однієї, до речі, достатньо солідної фірми, наскільки доброякісно виконують роботу комерційні структури, що так само, як і ми, мають ліцензії на виконання газомонтажних робіт, — заперечив Володимир Любомирович. — У них завдання одне — укласти угоду із замовником, взяти гроші, зробити роботу невідомої якості, правдами і неправдами її здати й забути. Наше ж завдання — експлуатувати систему газопостачання все життя. Тому і вимоги у нас жорсткі». Достатньо переконливим, як на наш погляд, є й аргумент головного інженера стосовно вартості робіт. У приватному підприємстві, зазначив він, може бути лишень двоє осіб — директор і бухгалтер. Маючи ліцензію, його керівник може найняти, образно кажучи, за десятку землекопа, й за 20 грн. — зварника. Зрозуміло, що працівники ПАТ «Івано-Франківськгаз», де працює понад три тисячі робітників і спеціалістів та де офіційно нараховується і виплачується зарплата, сплачуються всі податки, не може встановити клапан-«відсікач» за 600 гривень, коли він сам, без вартості роботи,  на думку В. Василевича, коштує, можливо, навіть і дорожче.

Втім, у представників бізнесу в цій дискусії були свої достатньо резонні аргументи. По-перше, надто вже велика різниця між 600 і 4 300 гривнями. І, за словами В. Гродюка, це не єдиний такий приклад. «Недавно я розмовляв з директором однієї організації, яка виконує проектні роботи з газифікації. Ось що він розповів: «Коли в Коломиї ми виготовляли проект для інституту природних ресурсів і брали для цього технічні умови в УЕГГ, то заплатили 15 тисяч гривень. Такий же проект ми виготовляли і в Тернопільській області. Але там роблять по-іншому: головний архітектор міста написав технічні умови, а власник проекту пішов у місцеве управління ПАТ «Тернопільгаз», де йому поставили печатку і він за це заплатив 47 гривень». То чому в Тернопільській області так, а в Івано-Франківській області зовсім по-іншому?» — риторично запитав голова ради обласного об’єднання «Ділові люди Прикарпаття».

При цьому учасники дискусії натякали на те, що ПАТ «Івано-Франківськгаз», маючи певне монопольне становище, створює штучні перепони, намагаючись не допустити на ринок газомонтажних робіт приватні підприємства, які мають відповідні ліцензії. Щоправда, голова територіального управління АМК України в області Тетяна Савчин у своєму виступі на спільному засіданні двох рад підкреслила, що наразі представники приватного бізнесу не надали аргументованих доказів на підтвердження цього.

Та ще більше емоцій у залі розпалила друга обставина, яка насправді видається дуже дивною. Після трагедій останніх років, спричинених вибухами газу в Україні, встановлення таких пристроїв безпеки, як електромагнітні клапани, стало обов’язковим. Проте і В. Тихонський, і інші учасники дискусії наголошували на тому, що перевіряти їх наявність газовики почали чомусь не відразу після закінчення опалювального сезону. Тобто ще з весни. А восени, коли вже потрібно було включати системи опалення. Причому в спосіб, який і описав Гродюк: споживачів газу просто ставили перед фактом, що їм перекривають газопостачання доти, поки вони, тепер вже у пожежному порядку, не встановлять «відсікачі».

Більше того, коли цієї осені перший віце-премєр-міністр Андрій Клюєв дав вказівку достроково розпочати опалювальний сезон, то виявилося, що велику кількість систем газопостачання не лише на підприємствах, а й у комунальному господарстві та в закладах освіти, охорони здоров’я, культури все ще не обладнано сигналізаторами загазованості в комплексі з газприладами-вимикачами. Рятувати ситуацію в пожежному порядку довелося виконавчій владі, зокрема першому заступникові голови облдержадміністрації Василеві Плавюку та заступникові голови облдержадміністрації Русланові Гусаку. І, зрештою, вже аж 8 листопада на колегії облдержадміністрації окремим пунктом безпосередньо голів райдержадміністрацій і міських голів зобов’язали взяти під особистий контроль встановлення засобів безпеки на всіх котельнях і підприємствах теплоенергетики та комунальної сфери й побуту та у бюджетних установах. Тобто подбати про те, що за весну і літо мали б у плановому порядку зробити самі керівники підприємств, організацій та установ спільно з працівниками структурних підрозділів ПАТ «Івано-Франківськгаз».

Насамкінець про ще один момент у дискусії. На думку генерального директора ДП «Івано-Франківськстандартметрологія» Ігоря Петришина, керівництву ПАТ «Івано-Франківськгаз» як провідної компанії краю належало б з більшою ретельністю ставитися до своєї репутації. Ігор Степанович конкретно мав на увазі ситуацію, коли в платіжних документах газовики вказують, як призначення платежу, «перевірка газового лічильника».

— Навіщо вводити людей в оману? «Івано-Франківськгаз» не є організацією, акредитованою здійснювати перевірку лічильників. Це по-перше. А по-друге, перевірка, наприклад, побутового лічильника коштує всього п’ять гривень, а ви виставляєте рахунок клієнтам на 150 гривень, — зазначив І. Петришин. — Очевидно, що це за роботу — демонтаж лічильника, його перевезення на перевірку і монтаж після неї. Але все це і потрібно писати у платіжних документах, а не зазначати те, чим підприємство взагалі не має права займатися.