Останній суботній вечір грудня. Є потреба поїхати з Пасічної до Європейської площі. Час не пізній – тому найперша надія на громадський транспорт. О 19.10 на зупинці оптимістично вдивляюся у темінь грудневого вечора, очікуючи на автобуси трьох маршрутів – «25», «25а», «6». Ще один маршрут «83» хоч не дуже підходить, проте ним також можна скористатися.

Першим з’являється «22». Подумки хвалю ці помаранчеві автобуси, бо вони у вечірній час дійсно найчастіше з’являються у Пасічній. Потім почергово зупиняються «69», «56», тролейбус «№ 1», знову автобуси «22», «69», тролейбус «№1», знову «22». Так минає півгодини. Погода в останню суботу грудня виявилася, як пригадуєте, зовсім нельотна, пішоходи щуляться від рвучкого вітру з мокрим снігом. Думки про теплий салон потрібного автобуса поступово перетворюються в мантри. Щоб не хапати дрижаки на вітрі, ховаюся під дашком найближчого під’їзду, бо зупинка, на якій очікую автобуса, наразі не обладнана чимось захисним від негоди. Тільки стовп з ліхтарем. Майже як в Блока – «Ніч. Вулиця. Ліхтар. Автобус». Ще якась мить, і помічаю, що до зупинки наближається білий автобус. Такі у цих краях, пригадується, їздять за маршрутом «69», «25» або «6». Інтуїтивно відчуваю, що це потрібний мені. Радісно тупцяю на зупинці. Прибуття. Оркестр. Марш… Свою маршрутку проводжаю поглядом. Автобус не зупинився. У світлі вуличного ліхтаря заліплений снігом номер «АТ2145АА» – це був такий очікуваний мною номер шість. Розумію, що збоку виглядає, ніби клоун поїхав, а цирк лишився. Чому не зупинився – з’їхав з маршруту, не побачив пасажира, відмовили гальма, не було настрою, думав про тещу – історія про це наразі мовчить. Сміху мало.
Тим часом до мене наближається, ніби навмисно, «22», за ним – «56». Потім – тролейбус, на який, втративши віру у свою вечірню фортуну, таки сідаю. Виходжу біля ринку. Звідси точно доберуся до Європейської площі – перелік варіантів досить великий. В наступні півгодини на зупинку заїжджали автобуси «22», «56», «69», «70», «14», «60», «79», «22», тролейбус. Відчуття дежавю, чесне слово. Міг би і пішки спробувати, але для чистоти експерименту залишився. Вперше за час усього вояжу не прогадав. За якусь мить з’явився потрібний мені «6» («25», «25а» так і не дочекався, як й інших маршрутів, які їдуть через ринок на вулицю Коновальця). За двадцять хвилин був на Європейській площі. Відколи вийшов на зупинку в Пасічній, минуло півтори години. У кращі часи цього часу вистачало, щоб поїхати в один бік і повернутися.
До речі, таке на собі спробував не вперше. Минулого разу списав це на випадок. А виявилося – тенденція. І питання ж насправді не тільки в графіку руху громадського транспорту у вечірні години чи, точніше, в його дотриманні. Є й інші «але». Пасажири потерпають від багатьох незручностей, які свідомо чи несвідомо створюють перевізники.
Скажімо, дим цигарок у салоні, яким щедро пригощають деякі водії. Один, двоє, десяток, а то й більше пасажирів за спиною курця, як на мене, не відчувають від тютюнового смороду жодної ейфорії. Те саме стосується гучної музики. Якщо раніше її було трохи менше, то перед новорічними святами вона знову почала лунати в салонах, звичайно ж, найчастіше у форматі російськомовної попси. Якщо її обов’язкове прослуховування входить до тарифу на перевезення, то пропоную вилучити цю музичну послугу з оплати і, відповідно, зменшити вартість проїзду. Також у цей зимовий період був свідком, коли на сходинках накопичувалося стільки снігу, що пасажири замість виходити, ковзалися і вилітали з автобуса. Наразі обходилося без травм. Водії можуть списати це на неприбраний сніг на тротуарах, який за взуттям заноситься в салон, але утримання транспортного засобу в належних умовах – перший обов’язок саме перевізників. Тому сніг зі сходинок рекомендується зчищати.
Нарешті вміння безпечно перевозити пасажирів. Наголошу на слові «безпечно». Воно звучить дисонансом із тими перегонами, які часом влаштовують водії маршруток на вулицях міста. А їхні змагання, хто перпендикулярніше припаркується на зупинці, перекривши під’їзди і виїзди сусідам-конкурентам! Часом складається враження, що водії панічно бояться бровок, зупиняючись ледь не посеред вулиці.
Назбирався цілий букет проблем, підозрюю, далеко не повний. Швидше – емоційний та неприємний, як той мокрий сніг у холодний зимовий вечір на зупинці мікрорайону Пасічна. З чого все власне й почалося.
Михайло Сеньків,
депутат міської ради