Сьогодні кращі військовослужбовці строкової служби батальйону аеродромно-технічного забезпечення 197-ї авіаційної бази були звільнені у запас і відправленні додому. Рік тому ці хлопці прийшли у частину. Дванадцять місяців служби промайнули непомітно, і ось вони вже стоять на плацу перед вишикуваним особовим складом частини.
      - Я хочу подякувати всім вам за вашу добру службу, за те, що ви стали гідним прикладом для молодих солдатів, – звернувся до демобілізованих командир батальйону підполковник Олександр Мосорюк. – Сподіваюсь, що після повернення додому у вас теж залишаться приємні спогаді про рік, який ви провели в армії.
      За словами офіцера, всі хлопці, яких звільняють у першу чергу, – це найкращі солдати. В жодного з них за весь час служби не було записано ні одного зауваження чи догани.
      - Особисто я дуже вражений тим, які побутові умови створені тут для всіх солдатів строкової служби, – поділився старший солдат Вадим Лисенко. – Ніяких жахів на зразок спання зі щурами чи брудної постільної білизни тут немає. Навпаки командування частини завжди дбало, щоб у нас було все найкраще. Щотижня ми ходили в лазню, а крім того – в підрозділі, прямо в кімнаті для вмивання, встановлено бойлер, який підключено до душу і кожен бажаючий хоч серед ночі може помитись. Так само я не зустрів тут ні дідівщини, ні офіцерського хамства. Вважаю, що цей рік пройшов для мене корисно. Адже я безкоштовно отримав спеціальність і що особливо важливо – набув досвіду роботи. Тепер у мене є допуск до водіння великовантажних автівок та перевезення небезпечних вантажів. Переконаний, що з таким запасом я легко знайду роботу в себе на Луганщині. А всім тим, хто зараз вагається, чи призиватися до війська, чи уникнути призову, хочу сказати як солдат, що відслужив: не потрібно тікати від армії і платити якісь шалені гроші комусь у військкоматі чи медкомісії. І потім все рівно боятись, що прийдуть додому з міліцією і повісткою. Рік в армії минається швидко, але життєвого досвіду додає чимало.

Однак зі звільненням та урочистими проводами в частині робота з «дембелями» не завершується. За ними закріплено відповідального офіцера, який разом з хлопцями йде на вокзал і допомагає їм купити квитки на поїзд чи автобус додому. За словами командира підрозділу, хлопці часто просять допомогти купити їм якісь сувеніри на згадку про Івано-Франківськ, або просто сфотографувати їх біля знакових історичних споруд міста.
      - Ми добре розуміємо, що більшість юнаків не повідомляють батьків про свій приїзд і хочуть зробити для них приємну несподіванку, – зазначає підполковник Олександр Мосорюк. – Однак увечері на наступний день, коли за нашими розрахунками хлопці вже мають приїхати додому, або я, або хтось із моїх заступників все рівно передзвонює до родин наших звільнених солдатів і перепитується, чи добрались їхні діти додому. Звичайно, це не входить в наші обов’язки, але з моральної точки зору ми переконані, що повинні піклуватись про наших солдатів до того моменту, коли вони переступлять поріг рідної домівки. Адже батьки привели їх на збірний пункт, а ми мусимо повернути їх до домівок здоровими і змужнілими.
      Варто зауважити, що військовослужбовці по завершенню служби отримують досить пристойну суму грошей, яка складається з 10 окладів. А як розповіли самі солдати тепер вже запасу, «дембельські» однострої вони вдягнуть вже коли під’їжджатимуть до рідних міст і сіл. Адже їм є чим пишатись – вони відслужили сумлінно!
      Підполковник Тарас Грень,
      Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України