Згідно з "індексом борщу", мешканець Станиславова сто років тому міг за місячну зарплату зварити у вісім разів більше борщу, ніж сьогоднішній мешканець Івано-Франківська.

В Україні дорожчає все і стрімко. Харчі, вода, електрика, газ, бензин, одяг, ліки... Спробуйте назвати хоч якийсь продукт чи послугу, ціна якої не те що впала, а бодай втрималася на одному рівні протягом року. Ну, хіба предмети розкоші, які й так більшості населення недоступні. За рік "покращення життя вже сьогодні" українці привчилися ставитися до інфляції майже як до погоди: мовляв, на неї вплинути не можна, залишається тільки пристосуватися, хто як зуміє. В суспільстві панує апатія і роздратування. Влада ж усе списує на несприятливу кон'юнктуру світового ринку і обіцяє покращення десь в другій половині 2012 року, а то й значно пізніше. Так і живемо - виживаючи.

При цьому порівняння цін в Україні й країнах Європи змушує дуже засумніватися в аргументах наших посадовців. Чомусь несприятлива кон'юнктура світового ринку не надто б'є по кишенях іспанців, французів чи італійців, у яких продукти харчування коштують навіть менше, ніж в Україні, а зарплати вищі в рази. В інтернеті та пресі чимало публікацій з порівнянням цін на продукти в нинішній Україні і Європі. Натомість "Галицький кореспондент" пропонує порівняти сьогоднішню цінову ситуацію з тією, що була сто років тому.

Гречка - не розкіш

Отже, що й скільки коштувало в Станиславові приблизно століття тому? Ми узагальнили результати наших пошуків у таблиці.

Цікаво, що у 1928 році така дефіцитна й коштовна зараз гречана крупа коштувала дешевше, ніж манка. Зате майже розкішшю був чай, вартість якого в 10 разів перевищувала ціну м'яса і в 2 рази - ціну натуральної кави. На кінець року ціни на борошно, хліб, крупи та овочі здебільшого спадали.

Втім, головне ж не ціни, а купівельна спроможність.

Після введення на Галичині в обіг злотого у 1924 році середній місячний заробіток некваліфікованого робітника становив 100-120 зл. Проте кваліфіковані робітники, міські службовці поділялися на категорії і отримували: до165 зл.; 166-220 зл.; 221-560 зл. Зарплати керівників підприємств були й вище 500 зл. Тогочасні "бюджетники", наприклад, вчителі, отримували на місяць понад 260 зл. Високі зарплати були в робітників на залізниці, електростації, газовні, бойні. Добре заробляли чиновники високого рангу. Так, бурмістр (мер) за 1930 рік отримав 165602 зл., його заступник - 79583 зл., а 1-й асесор - 65658 зл. Для порівняння, місячна зарплатня івано-франківського мера в минулому році становила приблизно 7000 грн. на місяць.

Індекс борщу

"Галицький кореспондент" ще три роки тому впровадив для дослідження реальних споживчих можливостей українців умовний "індекс борщу та вареників". Індекс враховує роздрібні ціни на складники, потрібні для приготування страв, і розмір середньої заробітної плати в області. За підрахунками "ГК", в докризовому 2008 році на одну середню зарплату можна було приготувати 43 обіди з борщу і вареників для родини з 3-4 осіб. На початку 2010-го - вже лише 34 таких обіди. А на початку 2011-го року - тільки 27.

Для порівняння спробуємо підрахувати, який був "індекс борщу" сто років тому. Візьмемо скромний набір продуктів для зовсім невеличкої каструлі борщу: яловичина 150 гр, буряк 250 гр, капуста 350 гр, картопля 200 гр, морква 50 гр, цибуля 20 гр, сметана 20 гр, сало 50 гр, квасоля 100 гр. Часник, зелень, перець, помідори, приправи в розрахунок не беремо. Отже, за цінами 1928 року, банячок борщу господині обійшовся би у 98 грош. Сьогодні ж він коштує щонайменше 21 грн. На свою зарплатню молодий вчитель у 1928 році міг наварити щонайменше 265 порцій борщу. Його колега сьогодні - тільки 30 порцій. А ще кажуть, «дешевий, як борщ». Схоже, прислів'я давно й безнадійно застаріло...

І насамкінець, варто звернути увагу й на якість продуктів. Місцева влада ані сьогодні, ні сто років тому суттєво вплинути на ціноутворення не могла. Однак за якістю харчів станиславівський муніципалітет стежив пильно. 9 листопада 1922 року станиславівський воєвода затвердив Норми якості споживчих товарів. Згідно з цими нормами, жирність незбираного молока, а також стерилізованого чи пастеризованого, повинна була становити щонайменше 28%. Жирність сметани встановлювалася в межах 15-20%. Важливим було застереження, що в сметані не має бути жодних домішок! Кефір повинен бути виготовленим з цільного молока, а в іншому разі тип молока вказувався на етикетці. Для масла встановлювалися такі норми: найменша жирність - 80%, вода - не більше 18%, сіль - до 3%, кислотність не більше 8%.

Який сенс усіх цих порівнянь, спитаєте? Та простий: інфляція, падіння рівня життя - це не якісь фатальні процеси, що залежать від загадкової й недоброї "руки світового ринку" і які можна тільки перетерпіти, підтягнувши пояси, як нас переконують з телевізорів і газет нинішні владці. А якщо так, то, може, терпіти не варто?

Галицький кореспондент