26 квітня минуло двадцять п’ять років з часу аварії на Чорнобильській АЕС. 25 років… Термін, цілком достатній, щоб забути, й мізер, щоб ліквідувати наслідки найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. Однак, чи можливо забути?! Чи можливо не пам'яти про тих, у кого «атом» відібрав здоров'я, життя чи ще гірше – дітей, рідних, коханих… Саме завдяки їм ми все ще живемо. Через інших, на жаль, – існуєм. Тоді, в квітні 1986, вони (ліквідатори аварії) не думали про жодні нагороди, відзнаки, пільги. Втім, невже ці люди не заслуговують хоча б на мінімальні соціальні гарантії, належну турботу і підтримку? Безсумнівно, що так. Однак, як зазвичай в нас буває про Них згадують лише напередодні. Напередодні чергової річниці. Ці дні стають приводом для безмежних розмов стосовно важливості їх вчинку й завершуються урочистим покладанням квітів та дачею чергових обіцянок, які звісно ж мало хто збирається виконувати.

      Івано-Франківськ 25-ті роковини Чорнобильської трагедії вшановував панахидою і віче-реквієм поблизу символічного каменю, освяченого декілька років тому на місці майбутнього пам’ятника чорнобильцям в обласному центрі. Незважаючи на всі запевнення як міської, так і обласної влади, Івано-Франківськ залишається одним із тих міст, де такого пам’ятника все ще немає. Пригадується, як навесні минулого року новопризначене обласне керівництво обіцяло, що докладе всіх зусиль, щоб пам’ятник до річниці стояв. Не вийшло, забракло часу, щось завадило. Чи, можливо, руки не дійшли… Відповідно, доводиться ходити до каменю. Цікаво, що роботи над благоустроєм території навколо розпочалися лише у «чистий четвер». Символічно, однак лише за п’ять днів до річниці. А тому не дивно, що часу вистачило лише на те, щоб абияк поставити бруківку до «каменю». Варто зауважити, що якщо б колектив однієї з установ в день толоки не здійснив прибирання території, справи могли б бути взагалі плачевними й знущальними. На щастя, обійшлося…

      Поклавши  квіти, місцеві високопосадовці  перейшли до свого улюбленого –  промов. Всі говорили багато, говорили правильно й що рідко буває – практично без політики. Однак, вже звичних голосів почути цього разу не вдалося. З різного роду причин люди, які зазвичай відповідають за публічні заходи, на урочистостях не з’явилися. Вже звичне місце Романа Іваницького посів Роман Струтинський. Щодо обласної ради, то жодного із замів помітити не довелось. Раду представляв керуючий справами виконавчого апарату Василь Скрипничук.  Як наслідок, Віктор Анушкевичус виявився єдиним з безпосередніх керівників-високопосадовців, хто був присутнім на заході. Саме на його адресу найбільшою мірою й випала критика з боку голови обласної спілки «Чорнобиль» Нестора Мартинця. Завершував ж Нестор Мартинець свій виступ закликом до влади загалом: «Побудуйте нам пам’ятник або капличку, хоч дуже маленьку. Але побудуйте хоч щось, а то вже соромно скільки років до каменя ходити». Залишається лише додати, що соромно, мабуть, тим, хто дійсно ходить…

      Що  стосується безпосередньо політики, то тиждень назагал видався більш, аніж млявим. Скоріш за все, місцеві політики ще не відійшли від паски та ковбаски. З огляду на чергові свята й календар загалом, прикарпатський політикум активізується лише наприкінці наступного тижня й досягне свого піку 9 травня. Віктор Анушкевичус уже повідомив, що червоні прапори «тюрми народів» відбиратимуться ледь не силоміць.