Взятися за фотоапарат і написати статтю мене змусило побачене вчора. Ніби щодня ходимо вулицями нашого міста і з “приємністю” споглядаємо наслідки господарювання зразка “вільна Україна”. Уже і звиклися з думкою, що цей бардак просто неминучий, бо така у нас, мабуть, карма погана. Одне лиш дивно: ні “жид”, ні “москаль” вже нам не мішає газдувати, а щось та газдівка нам ніяк не йде. Отож, учора око мивоволі виловило з мальовничого калуського краєвиду якісь чорні діри, котрих ще недавно ніби і не було.

Так, будинок колишнього управління калійного комбінату вже довгі роки стояв собі як сирітка. З дороги було видно, що якісь "добродії" повибивали шибки у вікнах, але загалом капітальна триповерхова споруда, накрита дахом із черепиці виглядала цілком пристойно. І десь глибоко у душі тліла надія, що, мабуть, просто чекає кращих часів, коли там зроблять гарний ремонт і відкриють чи магазин, чи ресторан з мотелем, чи ще щось цікаве.

Але чорні плями на фоні блакитного неба швидко згасили вогник надії і змусили взяти у руки фотоапарат, щоб показати нащадкам наше місто таким, як ми його знали. Хоча б на фотографії. Бо з таким газдуванням скоро не буде що показувати.

Спочатку мене роз’їдала злість на теперішніх власників того будинку. Адже хтось мусить бути його власником! Пройшов вже ніби час, коли було "общее — значит ничьё...". Але вже після першого фото я зрозумів, що насправді до теперішнього стану будинку "приклала руку" не лише бездіяльність власників.

Комусь захотілося підпалити дах. Ну, а чому б ні? То ж не моє. А значить — не шкода!

Раніше я ніколи не бував усередині. Думав, що хтось ще охороняє цю будівлю і не пускає на територію зайд. Як же я помилявся!

Тут, мабуть, був актовий зал чи щось подібне

Загалом від вандалів різних “мастей” вціліли лише стіни і сходи. І одні, й інші, що правда, рясніють "крилатими фразами" "видатних" калушан

Руїни самого калійного комбінату, що все ще стовбичать, як слід колишньої величі не розібрали на цеглу лише через те, що остання вже не придатна для повторного використання. А ту, яка ще придатна, — з успіхом розтягають

То ж киньмо ще раз оком на те, що нам залишили, і до наступних зустрічей на руїнах. Їх бо у нас, благо, вистачає...