Перший  ж день останнього тижня ознаменувався одразу кількома знаменними для Прикарпаття подіями.

     6 червня в Україні – це в  першу чергу День журналіста. Незалежна, професійна журналістика є однією з головних підвалин, на яких має будуватися та розвиватися демократична, правова держава. Відтак, з нагоди професійного свята хотілося б долучитися до всіх теплих слів, привітань, які лунали на Вашу адресу у цей день, побажати всім журналістам міцного здоров’я, родинного благополуччя, миру, злагоди, наснаги, невичерпної енергії, цікавих та яскравих тем, впевненості у завтрашньому дні та успіхів у цій нелегкій і відповідальній праці. Сподіваюсь, що спільно нам таки вдасться побудувати якісно нову країну – вільну, демократичну, правову державу, державу, на яку ми заслуговуємо й якої  на словах усі так прагнемо.

     Втім, вітали у цей день не лише журналістів. В фізкультурному коледжі відбулося  вшанування народного футбольного клубу «Ураган». Міська футзальна команда напередодні у п’ятому матчі «золотої серії» таки вирвала перемогу в львівської «Енергії-Тайм» й здобула чемпіонський титул, а з нею і звання найсильнішого клубу в Україні.

     Не  оминули можливості привітати команду  й перші особи міста та області. Так, голова обласної ради Олександр Сич порадував громадськість не лише теплими словами, але й висловив готовність конкретними діями допомогти з будівництвом нового спортивного комплексу, якого так потребує обласний центр. Саме з цього приводу голова обласної ради й пообіцяв зібрати спеціальну нараду вже найближчим часом.

     Натомість міський голова Віктор Анушкевичус в якості «подарунку» за успішний сезон практично одразу ж пообіцяв земельну ділянку для будівництва Палацу спорту. Варто зауважити, що сучасний Палац спорту вже давно необхідний місту. А із успіхом «Урагану», бронзою баскетбольної «Говерли» й виходом цих клубів до єврокубків сучасний спортивний комплекс перетворюється не стільки на подарунок, скільки на обов’язкову вимогу. Де проводитимуть свої міжнародні матчі обидва клуби, – наразі невідомо. Однак, достеменно відомо, що за такий короткий проміжок часу звести нову сучасну арену просто неможливо. Пригадується, минулої каденції міська влада вже робила спробу передати «Урагану» спортивний комплекс на вулиці Симоненка. Чим ця історія закінчилася, думаю, всі добре пам’ятають… Заміною паркету в фізкультурному коледжі. А тому й слова про земельну ділянку поблизу міського озера, яка у свій час також була віддана в оренду, варто сприймати як мінімум  з обережністю.

     Окрім того, пересічну громадськість в понеділок розважав Олег Ляшко. Політик, який за словами Адама Мартинюка просто вражає своєю продуктивністю, досить несподівано завітав до Івано-Франківська. Без велосипеда, щоправда у білій вишитій сорочці та голубих штанях народний депутат України спокійно мандрував центральною частиною міста, відвідав міський продуктовий ринок.

     Толерантні  таки галичани… Незважаючи на імідж  політика, обійшлося без образ. Що стосується власне візиту, то навряд чи Ляшко розглядає Франківщину в якості одного із своїх потенційних електоральних округів на найближчих парламентських виборах. Базовою для політика є Чернігівщина. Саме по одному з тамтешніх мажоритарних округів з великою ймовірністю політик і йтиме до парламенту. Активність ж Ляшка на Західній Україні можна пояснити своєрідною апробацією грунту для політичної партії, яку Ляжко так грозиться створити. Не секрет, що розчарування «помаранчевими» на Галичині досить суттєве. Й хоча абсолютним гегемоном на даний момент тут є «Свобода», цілком ймовірно, що на своєрідній маргінальній хвилі проекти типу Ляшка зможуть зібрати невеличкі крихти з електорального столу.

     Тиждень же сам по собі можна ознаменувати «сесійним». І хоча ще на початку тижня відбулася колегія ОДА, головні події розгорталися саме в сесійних залах міської та обласної рад.

     На  відміну від попереднього, друге пленарне засідання сесії міської ради нічим особливим не запам’яталося. Як і напередодні, основна увага й надалі була зосереджена навколо земельних питань. Однак, цього разу все відбувалося в набагато комфортніших умовах.

     Депутатський  корпус заявив про своє бажання повернути  у власність міста об’єкт незавершеного  будівництва на вул. Софіївка,39. Свого часу дана споруда була передана області з метою будівництва перинатального центру на її базі. Втім, після прийняття рішення про спорудження такого центру на території обласної клінічної лікарні депутати вирішили, що більш доцільно буде звести на Софіївці центр реабілітації і відновного лікування. Це, якщо область віддасть й плани вкотре не зазнають корекції. Окрім того, міська рада, збільшила до п’яти років термін оренди землі для дрібних підприємців, чим, як повідомили практично усі місцеві медіа, зробила суттєвий крок на зустріч малому бізнесу.

     А вже на наступний день, точніше  вечір, значна частина депутатів міської ради на чолі з Русланом Марцінківим пильно спостерігали за початком капітального ремонту доріг в обласному центрі. Ця «знаменна» подія не прикути уваги журналістів просто таки не могла… Особливо після всім відомих «європейському місту – європейські дороги»… Пощастило ж перехрестю Сагайдачного-Вовчинецька-Деповська. Саме там і розпочала свою роботу одна з київських компаній, яка свого часу вже працювала на теренах Прикарпаття. Хочеться сподіватися, що в майбутньому капітальний ремонт доріг для місцевих депутатів, як і переважної більшості чиновників, видаватиметься такою ж буденщиною, як і написання депутатських запитів чи відвідування нарад. Наразі ж залишилось дочекатися завершення роботи на даних ділянках…

     Окрім того, нарешті таки було отримано відповідь на одну із таємниць «бермудського трикутника» минулої сесії, про який ми писали напередодні. Як виявилося, міська влада пробачила «Батьківщині» борг в розмірі близько трьох мільйонів гривень за оренду приміщення в центральній частині міста. Ось вона, – ціна питання… А що далі? Борги ж, як і іншого роду проблеми, скоріш за все є у багатьох…

     В п’ятницю ж відбулася сесія обласної ради. Зважаючи на те, що порядок денний містив 58 питань, ймовірність їх розгляду протягом одного пленарного засідання видавалася доволі низькою. Ще більше вона знизилась після того, як за пропозицією Юрія Романюка та Зіновія Береговського, порядок денний збільшився ще на два пункти. Однак, забігаючи наперед, зауважимо, що додому депутати поверталися із «чистою совістю»…

     Хоча, як і годиться, «запрягали» довго. Причиною цьому стала значна кількість  звернень, які планувалося прийняти протягом сесії. Їх було аж п’ять. Розпочали ж депутати із дисципліни та розбору польотів щодо подій, які відбулися 9 травня.

     Голова обласної ради Олександр Сич зауважив, що з початку каденції 20 депутатів не з’явилися на жодній комісії, в яких б мали систематично працювати, а на останньому Дню депутата в роботі взяло участь лише 44 депутата. Що стосується самої сесії, то на неї з невідомих причин не з’явилися 17 народних обранців. Чи не забагато, як для органу місцевого самоврядування?

     Після цього було повідомлено про  зміну голови фракції «Наша Україна», яким став Тарас Парфан, створення фракції «Поступ» та депутатської групи «Злагода». Власне, якщо в «Поступ» увійшло лише два раніше позафракційних представники «Собору», то «Злагода» за задумом мала об’єднати 44 депутатські мандати. Таким чином, мала б створитися об’єднана меншість, себто опозиція. Однак, в останній момент «Українська партія» повідомила, що утримується від входження в групу. Таким чином, партія зайняла центристську позицію «ні вашим, ні нашим». Однак, так і залишилось невідомо, хто для депутатів І. Насалика є «нашими»…

     Втім, це був не єдиний сюрприз від  «Української партії». Вже незабаром один із депутатів від цієї політичної сили виголосила заяву, в якій від імені Калуської міської ради пригрозила обласній раді не виконувати в майбутньому її рішення, якщо рада й надалі «ігноруватиме» районний центр з точки зору розподілу бюджетних коштів. У відповідь Олександр Сич звернувся до прокуратури, щоб та найближчим часом дала відповідну оцінку таким рішенням з точки зору їх законності, й зауважив, що від початку діяльності каденції, жодного подання голови міста Калуша на ім’я голови обласної ради чи то депутатського корпусу не було, щодо існуючих соціально-економічних проблем і потреби їх врахування у відповідних програмах. Голова ОДА Михайло Вишиванюк у свою чергу також зауважив, що Калушу гріх грішити на владу й пригадав торішні мільйонні дотації й мільйони на медичне обладнання, яке за його словами досі так і не завезено.

     Власне, заяву, яка можна не сумніватися, що йшла безпосередньо за погодженням  із самим Насаликом, варто розцінювати  не інакше, як інструмент політичної передвиборчої боротьби, в якій Калуська міська рада в черговий раз виступила в ролі використаної іграшки, а сам Ігор Насалик із потенційного героя ледь не перетворився на, даруйте за порівняння, свого роду «ізгой».

     Після цього настав час Василя Скрипничука. Депутат обласної ради виголосив промову, в якій красномовно, «з перцем» дав оцінку подіям, що мали місце на теренах області 9 травня. На «нардепівські тіла» Ігоря Зварича, який зовні наче посміхався, і особливо Василя Чуднова було важко дивитися.

     Василю  Михайловичу Чуднову до сміху не було точно. Він і захотів виступити перед депутатським корпусом, однак той відмовив... Після цього народному депутату залишилося лише покинути сесійну залу. Що він власне і зробив. За ним із зали засідань вийшли й усі регіонали. Щоправда, після перерви окремі з них таки повернулися в сесійну залу.

     Втім, на той час всі ключові питання вже було розглянуто…

     Найбільше часу депутати, як це зазвичай буває, затратили  на прийняття політичних звернень. Однак, якщо перші чотири особливих дискусій не спричинили, хоча бажаючих виголосити слово й «пустити сльозу» було вдосталь, то із останнім виникли певні проблеми.

     Депутати  прийняли звернення про прояви українофобії, що були здійснені Радецькою, щодо проекту  Закону України «Про мови в Україні», щодо виконання на всеукраїнському рівні вимог Закону України «Про охорону дитинства» та про підтримку звернення Львівської обласної ради в сфері охорони здоров’я.

     Втім, при розгляді проекту звернення  про політичні репресії в Україні  із внесеним до розгляду варіантом тексту не погодилася «Наша Україна». До речі, не вперше… Судячи, із запропонованих Тарасом Парфаном поправок, «нашоукраїнців» не влаштувала відсутність серед «репресованих» імен їх однопартійців. Хоча, за великим рахунком, їх серед них і немає. Однак, зважаючи на те, що без голосів «Нашої України» звернення не набрало б необхідної кількості голосів, депутати вирішили повернутися до розгляду цього питання по перерві. Провівши консультації, депутати таки обрали проміжну середину, залишивши прізвища Юрія Луценка, згадавши Юлію Тимошенко, а всіх решту замінивши на «лідерів опозиції». Такий варіант отримав 71 «за» й рішення прийняли.

     В неділю ж увага всієї обласної громадськості була прикута до «Дем’янового лазу», де відбулася панахида й запалена свічка пам’яті за жертвами кривавої совєтської тоталітарної імперії…

       Ігор Дебенко, політолог