28-річний Роман Лендель, житель села Підлужжя Тисменицького району, зник ще 23 березня. Зрештою, тоді ніби було все зрозуміло — молодий чоловік втопився, займаючись підводною риболовлею на місцевому озері. Проте його тіло й досі не знайшли, хоча пошуки можна назвати безпрецедентними. З озера навіть відкачали всю воду і на дні виявили чимало усіляких речей — від коліс вантажівок до консервних бляшанок, але жодних слідів людини. І це при тому, що йдеться не про швидкоплинну ріку, як Дністер, де течія може віднести утопленика за багато кілометрів від місця трагедії. Проте раніше чи пізніше, але й там тіла все ж знаходять. А у нашому випадку це порівняно невелика закрита водойма, де незрозуміло яким чином зник чоловік міцної статури, — 1 метр 80 сантиметрів зросту. Його колеги по роботі, рятувальники, які займалися пошуками, батьки потерпілого, говорять з цього приводу одне й те ж: «Вже не знаємо, що й думати...»

Через обставини у автора цих рядків виявилися знайомі, котрі працювали з Романом на одному підприємстві. Можна без перебільшення сказати, що випадок з ним неабияк схвилював колег, бо молодого чоловіка поважали і за його людські якості, і за ретельність та професіоналізм у роботі.

Роман серйозно ставився до життя. У 28 років почав задумуватися, що час створити сім’ю. Та вирішив, що в батьківській хаті, де ще проживає сестра, буде затісно всім, тож почав будуватися. А у вільний час займався спортом, ходив у гори, захоплювався риболовлею. Батько Олександр Іванович — затятий мисливець — брав час від часу сина з собою на полювання. Та Романові це не дуже подобалося. От сусід займався дайвінгом, то й він собі це вподобав. І ввечері 23 березня взяв спорядження для плавання під водою, гарпун та вирушив на місцеве озеро ловити рибу. Тато, щоправда, спробував було відмовити сина, мовляв, завтра підемо разом, я тобі допоможу спорядитися. Але хлопець відповів, що буде з друзями. На цьому розмова між ними й закінчилася. На жаль, вона виявилася останньою...

Через деякий час батько вирішив з’ясувати, як ідуть справи у сина. Але, на диво, стільниковий телефон мовчав. Навіть коли припустити, що Роман у цей час плавав, то на березі залишалися його приятелі, які могли відповісти. Отож у тата з’явилось якесь тривожне відчуття, він сів на ровер та поїхав до водойми. На березі побачив автомобіль сина. Телефон лежав на одному із сидінь. Десь збоку саме надійшли колеги Романа. Виявляється, вони й самі стурбувалися його довгою відсутністю й пішли шукати. Бо деякий час бачили під водою блимання ліхтарика, а потім воно зникло. Тож хлопці подумали, що приятель міг виплисти десь в іншому місці, а оскільки він довго не з’являвся, то вирішили самі пошукати.

Щоправда, Олександрові Івановичу видалося дещо дивним, що вони не брали телефон, коли він кілька разів дзвонив, хоча на той час перебували у машині сина. Друге, що здивувало, — виходило на таке, що Роман сам надягав спорядження — ласти, пояс із вантажем, спеціальні рукавиці для підводного плавання, хоча одному це робити доволі важко.

«Я завжди йому допомагав», — каже батько. І навіть від сусіда, котрий також займається дайвінгом, дізнався, що той теж завжди бере із собою помічника з цією метою. А тут, хоча поруч були приятелі, синові чомусь довелося це робити самотужки.

В подальшому у батька Романа виникне ще чимало запитань, але в той момент, як не страшно це було припустити, напрошувався лише один висновок — син міг утопитися. З наступного дня почалися його пошуки. Дно озера прочісували з допомогою «кішок». Безпосередньо цим займався й Олександр Іванович із дружиною. Працівники річкового координаційного аварійно-рятувального центру спускалися під воду і обстежували дно. Йти по ньому з огляду на великий шар мулу, бо озеро виникло на місці колишнього торф’яника, було надзвичайно важко. Через якихось 30–40 метрів водолаз змушений був підніматися на поверхню, щоби поповнити запаси кисню. Та Романа знайти не могли. З трудом батькові вдалося домовитися, щоби з озера відкачали воду. Рятувальники, у буквального розумінні цього слова, протоптали кожен сантиметр дна. і знову ж таки — нічого.

— Водолази мені розповідали, що людина, коли тоне, то інстинктивно звільняється від усього, що може завадити їй виплисти, — каже Олександр іванович. — У сина в одній руці був гарпун, у другій — ліхтар. Він міг зірвати з себе маску, свинцевий пояс, який допомагав при зануренні. Але нічого з цього не було знайдено.

При цих словах Олександр іванович знову повторює: «Вже не знаю, що й думати...»

Третій місяць він намагається з’ясувати, що трапилося з сином. За цей час зіткнувся як з чуйним ставленням до своєї біди, так і з проявами якщо не черствості, то елементарної байдужості. Наприклад, скільки довелося докласти зусиль, аби відкачати воду з озера. Олександр Іванович довідався, де є така техніка, навіть знав її марку, проте один із керівників тієї структури, дивлячись йому в очі, запевняв, що нічого такого у них немає. Щоправда, з допомогою народного депутата, місцевої та обласної влади все ж йому вдалося домогтися свого.

Чимало терзали і без того згорьовані душі цих людей різні чутки та плітки, котрі почали поширюватись у зв’язку зі зникненням сина. Можна було навіть почути, що молодий чоловік, мовляв, поцупив на роботі чималу суму грошей і накивав п’ятами. Через деякий час поширилася «інформація», ніби його затримали, коли він, звісно, маючи при собі значний капітал, намагався перетнути кордон України. Проте вже минуло чимало часу, а Романа нема.

— Та й у чому він міг тікати? — гірко усміхається Олександр іІанович. —  У гідрокостюмі? Адже весь одяг, документи залишилися вдома. Зрештою, він був добрим сином і знав, як ми будемо переживати.

Ми розмовляємо з чоловіком, і він час від часу тре повіки, котрі раптом починають червоніти. Мимоволі виникає думка — мало того, що невідома доля сина, то ще й доводиться відстоювати його добре ім’я. Роман дійсно працював у фінансовому відділі підприємства, яке належить знаному на Прикарпатті мільярдерові. Після зникнення молодого чоловіка було перевірено все, що пов’язане з його роботою, але жодних моментів, котрі б давали підстави говорити про те, що він виявився нечистим на руку, не виявлено. Хоча є один нюанс. За фахом Роман програміст. Але завдяки своїм професійним якостям врешті-решт зайняв посаду заступника начальника фінансового відділу. Щоправда, самостійних рішень, без погодження з керівництвом та головним бухгалтером, не приймав. Якщо й мав справи з готівкою, то тут, повторимося, все «грало». Але, припускає Олександр Іванович, можливо, враховуючи його знання комп’ютера, сина хтось схиляв до якоїсь авантюри. А коли той відмовився, то або помстилися, або розправилися як з небезпечним свідком.
Можна зауважити, що, мовляв, у таких випадках чого лише не придумають люди. Зрештою, батько Романа звертався до міліції, шукав допомоги в інших силових структурах, у народних депутатів. Численні перевірки не прояснили ситуацію. Наразі молодого чоловіка вважають зниклим безвісти.

Та водночас Олександр іванович вдався і до нетрадиційних методів пошуків. Звернувся до екстрасенсів, ясновидців тощо. Почув різні версії. Одні казали, що син живий. інші стверджували протилежне і навіть вказували, де можна знайти тіло. Батько Романа з дружиною всі ті місця обстежили, та все марно. Хоча одна провидиця з Косова, до якої йому порадили звернутися самі правоохоронці, бо свого часу вона допомогла їм розкрити тяжкий злочин, по суті, не лише вселила надію, але й деякою мірою підтвердила те, про що ми говорили вище. Коли чоловік зустрівся з нею в Івано-Франківську і надав речі сина, вона одразу вказала напрямок, де сталася ця подія. Причому сказала, що у назві тієї місцевості згадується слово «гор» чи «гора». Тож згадаймо, що все відбувалося хоча й у селі Підлужжі, та половина озера, де таємниче зник Роман, належить до села Угорників. Далі жінка повідомила, що чує плюскіт води, та врешті-решт зауважила, що Роман не втопився. Це була лише імітація. Насправді його викрали і десь утримують, бо він комусь щось має відробити. Це деякою мірою збігається зі словами ще однієї ясновидиці, котра вже на другий день після зникнення молодого чоловіка сказала, що бачить, як його насильно утримують в якійсь кімнаті, але вікна там не зарратовані і вона доволі світла.

Однак містика містикою, та повернемося до речей земних. А вони полягають у тому, що, на думку Олександра івановича, варто ще раз обстежити дно озера. Точніше — просканувати його. Від місцевих рибалок він почув, що там попри береги були заглибини, куди, полюючи за рибою, міг заплисти Роман і заплутатися в кореневищах дерев, котрі там росли. Після того, як відкачали воду, ррунт зсунувся і ті заглибини просто засипало. Зрештою, існують відповідні пристрої, з допомогою яких можна з’ясувати, що міститься під землею. В інтернеті є інформація про них. Зокрема, про таку апаратуру, яка може реагувати лише на певний метал. Враховуючи те, що на Романові 23 березня був свинцевий пояс, то з допомогою такого пристрою можна було б внести ясність у питання, яке хвилює його батьків. інша річ, що Олександрові івановичу невідомо, чи є щось таке в Україні.

Щоправда, можна піти й іншим шляхом — розкопати берег озера. Але, знову ж таки, для цього потрібен відповідний екскаватор — драглайн, самотужки знайти якого батькові Романа наразі не вдається.

— Я хочу до кінця впевнитися, що сина там немає, — наприкінці нашої розмови тихо сказав чоловік. — Бо, може, даремно турбую людей, звертаюся в різні інстанції і таке інше...

Власне, для батька Романа наразі головне довідатися правду про сина, якою б вона не була. І він був би вдячний за будь-яку допомогу в цьому. Можливо, хтось знає, як знайти вже згаданий пристрій для сканування дна, чи допоможе з драглайном. Або, може, порадить щось інше. З батьком Романа — Олександром Івановичем можна зв’язатися за телефоном 097-35-44-362. Якщо хтось щось знає, але з певних причин побоюється відкрито ділитися інформацією, хай напише листа, якого можна надіслати чи на адресу нашої газети, чи до батьків Романа Ленделя: Тисменицький район, с. Підлужжя, вул. Лесі Українки, 6. Поштовий індекс — 77442. Зрештою, можна зайти й на сайт Романа Ленделя або на «Однокласники». Можливо, саме ваша поміч допоможе знайти Романа.