У середу, 10 серпня, в арт-кафе “Мармуляда” в Івано-Франківську відомий журналіст та блогер Вахтанг Кіпіані презентував Інтернет-ресурс. Проект називається “Владометр” – www.vladometr.org, який уже сьогодні подає зафіксовані обіцянки політиків, за виконанням яких ведеться спостереження громадськості та експертного середовища. На зустрічі обговорювали як саму ідею, так і технічні питання, критерії оцінок поточного статусу обіцянки, вагу обіцянок, можливі впливи на виборчі процеси такої інформації.
Поспілкуватися з Вахтангом Кіпіані випала можливість і “Вікнам”, оскільки на мапі “Владометру” про обіцянки калушан чи обіцянки калушанам немає ніякої згадки, хоч відомо, що у цьому сенсі Калуш не відстає від обласного центру і України у цілому, а в окремих випадках — значно перевершує ці показники.
— Вітаю, Вахтангу! Сьогодні на презентації була жвава дискусія і нашим читачам буде цікаво почути версію, чому ж наші політики не виконують своїх обіцянок?
— Якщо говорити дуже просто, то політики не виконують свої обіцянки тому, що цього ніхто не вимагає. Це і юридично не закріплено. Я тут можу згадати цікавезний випадок: у Законі про вибори до місцевих рад депутати навіть не зобов’язані мати передвиборчої програми, тобто їх не можна за невиконання обіцянок навіть якось карати, адже вони не порушують Закону. Вони, по-перше, не мають програми, а, по-друге, якщо і мають — її не виконують. Громадяни мають знати за це, і передавати цю інформацію із уст в уста про те, що ці політики вже взагалі знахабніли, вони навіть програми не мають. Тому громадяни від політиків повинні вимагати звіту і за зроблене, і за обіцяне, але не зроблене.
Наш проект створений для того, щоб ми голосували свідомо за будь-кого, тобто це може бути навіть дуже поганий політик, і тим ми покажемо що він — неефективний чи безвідповідальний. Але кожен із нас нестиме свою відповідальність, бо саме кожен із нас проголосував. Люди мають право помилятися, і ніхто не може нав’язати людям якусь точку зору, — люди мусять її сформувати. А от для того, щоб її сформувати, вони мають знати правду про те, якими є ці політики. “Владометр” просто нагромаджує матеріал, який дасть змогу людям зрозуміти, з ким вони мають справу.
— Тут, у Галичині, є навіть така думка, що оця помилка виборця, коли він голосує за людину, яка і не збирається ніякі обіцянки виконувати, є певним психологічним комплексом, коли обирають недостойного, щоб потім мати про що говорити на кухні чи обурюватися у громадському транспорті.
— На минулих виборах, а це і президентські вибори, і минула місцева кампанія, стало видно, що є сегмент виборців, які критично ставляться до всіх обіцянок, і це навіть спричинило феномен “противсіха”. Чи можна сказати, що серед оцих “противсіхів” є значна частина виборців, які свідомо проаналізували ті обіцянки, які давалися, і побачили, що насправді вибору немає?
— Думаю, що ні. Можливо, дехто із тих мільйонів, котрі проголосували проти всіх, можливо, кілька сотень, які справді розібралися у якостях політиків, їхніх обіцянках і таке інше. У більшості своїй — це було емоційне рішення, воно — неконструктивне. Я розумію цих людей, я можу їх розуміти, але не можу виправдати. Після того, як вони голосують проти всіх, а це вже було у 2006, 2007 і 2010 році, — скільки разів ще треба проголосувати проти всіх, щоб щось народилося? Сказавши “ні” політикам, які є, вони повинні створити нових політиків або ж самим стати новими політиками.
Ми бачимо, що рік пройшов після останніх виборів, але нічого не відбулося. То у чому тоді суть “противсіхів”? Сказати, що всі існуючі політики погані? Нехай. Я з цим погоджусь. А далі що? Далі має бути “нав’язування” суспільству і політикуму своєї власної альтернативи. Якщо у тому неформальному русі “противсіхів” є мільйони людей (а для проходу у парламент, щоб отримати реальну владу, потрібен мільйон голосів), то чому не сформувати праву партію “противсіхів” чи ліву партію “противсіхів” і йти у парламент? Я думаю, що це неможливо тому, що ті люди, які кажуть, що вони проти всіх, вони будуть проти і своїх, і чужих, вони не мають конструктивної програми.
А відсторонення людей від управління державою, від співучасті у політиці призводить до посилення репресивної теперішньої авторитарної моделі. Влада зацікавлена у тому, щоб люди менше на вибори ходили! І якби, наприклад, зараз була влада Тимошенко, вона б також була зацікавлена, щоб усі казали на політиків, що всі однакові. А вони не є однакові. Серед них є і ті, котрі і справді хочуть зробити життя кращим. Справді, ті, хто вміє робити, є між нами: може, на рівні сільради, може, на рівні Верховної Ради, і їх треба вибирати.
Не можна сказати, що у нас немає вибору: завжди обирають нових 20-30. У нас є велика тяглість, коли з парламенту у парламент переходять сотні людей. То, може, треба голосувати за інших? Спробуйте!
— За Вашими прогнозами, голосування за списком з преференціями чи голосування за відкритими списками, коли можна буде оцінити не просто бренд, а конкретну людину, чи популярність і цікавість цієї ідеї зросте у суспільстві?
— Не знаю чи зросте популярність і цікавість, але це правильно — це один із тих кроків, які потрібно зробити. Пропорційна система з преференціями чи якась інша відкрита система (а зараз є багато моделей) змусить політиків рухатись по всій країні тому, що вони стануть зацікавлені у тому, щоб люди поставили свою галочку у бюлетені не тільки навпроти цієї партії, а навпроти конкретно їхньої особи. Якщо хтось дуже хоче бути політиком — той повинен зуміти переконати людей. Хтось, очевидно, за традицією підкупить людей, хтось — роздасть гречку, але дуже багато людей матимуть шанс. Якщо вони популярні, якщо вони зрозумілі людям, якщо вони нові, якщо вони представлені у списку навіть 225-м номером.
Був такий приклад, коли у 1998 році можна було балотуватися одночасно і за списком, і за “мажоритарною”, коли від Компартії депутатом став хлопець, який був обраний під Сімферополем. У списку він був… 223-м. І хоч тоді не було преференцій у списках, але він зумів переконати людей в окрузі, що він є гідним їхнього вибору, і його обрали… Важливо, що навіть останні можуть стати першими. Це важливо, що у кожної людини у політиці з’являється шанс. І навіть, якщо на з’їзді партії такого у списку внесуть не на високому місці, — це нічого не означає, бо ти збираєш голоси за себе. Будучи навіть у рамках партії, такий депутат стає незалежним: такого ніхто не змусить віддати свою картку для голосування, бо за ним — тисячі і мільйони людей.
Ми стоїмо на порозі зміни багатьох правил гри. Змінювати Конституцію треба, слід давати реальну владу і місцевому самоврядуванню. Це неправильно, що люди живуть тут, податки платять тут, а грошима розпоряджаються Азаров із Януковичем чи Тимошенко з Ющенком. Реальна влада має бути у мерів, і всі гроші — також. Тільки малу частину коштів треба перераховувати на армію та інші загальнодержавні потреби. У Івано-Франківську, наприклад, видніше, якою має бути система роботи, оплата праці і тисячі інших речей, ніж це видно з Києва. Треба перевернути систему, щоб гроші залишалися “внизу”. Адже у нас зараз усі гроші йдуть угору, а потім губернатори і мери їздять і “вибивають” там якісь субвенції.
— Чи проект “Владометр” може сприяти тому, що дисципліна серед політиків зросте, щоб вони марно не ляпали язиками, говорячи дурниці чи даючи порожні обіцянки, які вони у принципі не можуть виконати? Чи буде це дисциплінувати?
— У Калуші останніми роками було дано чимало обіцянок з боку чиновників та посадовців, народних обранців. Чи можуть звичайні калушани з неекспертного середовища фіксувати такі обіцянки, щоб потім відслідкувати їхнє виконання на сторінках “Владометру”? Хто може фіксувати та вносити у базу даних такі обіцянки і як це зробити?
— Будь-хто з калушан. Або і навіть гості чи вихідці з Калуша, чи ті, хто колись жив у Калуші. На сайті легко зареєструватися і додавати там обіцянки, підтверджуючи свої дані посиланнями в Інтернеті, фотографіями з листівок чи парканів, скан-копій з документів чи виборчих програм, програм соціально-економічного розвитку, партійних програмних документів, аудіо- чи відеозаписами, іншими джерелами. Не треба бути байдужим до такої фіксації. Якщо обіцянка політика чи політиків буде зафіксована, а потім виявиться, що вони її виконають або ж не виконають, то, можливо, для виборців поруч із іншими факторами це може відіграти якусь роль. І якщо політик вам розповідатиме казки у черговий раз, ви зможете сказати: “Там ви обіцяли дещо, мали час і повноваження це виконати — і чомусь не виконали чи виконали частково, поясніть чому!”.
Треба вимагати звіту від влади. Влада має розуміти, що ніякою безкоштовною гречкою у громадян не можна відібрати право запитати публічно про невиконані обіцянки. “Владометр” дає можливість узагальнення обіцянок. Коли громадяни комусь дають право за себе вирішувати — тоді починається диктатура. Про це красномовно говорять тисячі зразків та прикладів, із яких російські та білоруські — найближчі. Думаю, що, якщо калушани не хочуть, щоб у них був місцевий Лукашенко при владі вічно, який дозволяє собі робити все, що завгодно, а потім його все одно мають вибрати, тоді вони мають фіксувати всі обіцянки, всі реальні кроки мерів, депутатів, голів райдержадміністрацій та інших людей при владі.
— Щиро дякую, Вахтангу, за розмову!
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Політика:
19 Грудня 2016, 18:31
16 Грудня 2016, 18:54
08 Грудня 2016, 18:06
28 Листопада 2016, 8:37
08 Листопада 2016, 20:04
11 Жовтня 2016, 9:43
04 Жовтня 2016, 20:39
20 Вересня 2016, 21:28
18 Липня 2016, 20:16
14 Липня 2016, 18:27
12 Липня 2016, 16:17
06 Липня 2016, 20:05
04 Липня 2016, 10:07
01 Липня 2016, 13:17
30 Червня 2016, 11:50
24 Червня 2016, 14:29
16 Червня 2016, 8:07
13 Червня 2016, 17:20
08 Червня 2016, 12:23
28 Березня 2016, 20:53
26 Лютого 2016, 18:58
26 Листопада 2015, 21:23
16 Листопада 2015, 17:43
16 Листопада 2015, 15:21
16 Листопада 2015, 12:02