Шановний читачу, чи не мали ви в останній тиждень листопада огидного відчуття, що разом зі всією країною котитеся в якусь малоприємну невідомість під акомпанемент правильних слів і прикритих ними цілком протилежних за змістом дій влади? Це мерзенне відчуття аж переповнило у вівторок, у День Свободи, коли святкували чергову річницю Помаранчевої революції.

І знаєте, навіть не дуже було дивно, що влада через рішення продажних судів заборонила відзначення «помаранчевої» річниці на Майдані незалежности в Києві — головному місці та символі цієї фантастичної події в новочасній історії України. Не здивувало, що в той же час ця влада дозволила і ще й допомогла силами міліції помітингувати там же якимось «пацанам» під проводом сумновідомого «регіонала» Калашникова. Що паралельно з цим у Донецьку через суд під приводом терористичної загрози (!) заборонила протестне голодування «чорнобильців». А зверху над усім цим, як вершина піраміди, правильні слова Президента В. Януковича: «Свобода. Незалежність. Соборність — це ті неперехідні цінності, які завжди були, є і будуть шановані в Україні». Саме так сказано в його привітанні з Днем Свободи.

Усе це, як і ув’язнення Ю. Луценка та Ю. Тимошенко, а перед тим помпезне святкування совєтського
9 травня і ніяке відзначення Дня незалежности України та пов’язане з цим скорочення українського контенту в Україні взагалі, має одну логіку. Ця влада, яка відгороджується від народу парканами і посилює свою охорону снайперами, й далі покладається не на демократичні норми, а на право сили та на застрашування народу, міряючи всю Україну відпрацьованими методами «роботи» з невдоволеними на Донбасі та накидаючи всій країні донецьку модель держави для «своїх».

І від цього стає сумно. Ні, не тому, що ця влада така страшна і для неї, як показує приклад Тимошенко і Луценка, життя людини справді мало важить. А від інтелектуальної убогости тих, хто впливає на прийняття державних рішень. Яких історія — ні українська, ні чужинська — нічого не вчить, хоч дух народного протесту знову вже витає в українському суспільстві...

На жаль, Україна стрімко наближається до небезпечної межі і в зовнішній політиці. У вівторок від нашого гаранта на зустрічі з литовським президентом Д. Грібаускайте прозвучала фраза про можливу «паузу» у відносинах з Євросоюзом, який намагається відвернути владний режим Януковича від сповзання до авторитаризму. І це слово «пауза» підтверджує версію відомого польського журналіста-міжнародника з «Gazety Wyborczej» Марціна Войцеховського, викладену у вельми промовистій публікації «Київ відкидає Європу», що «київська правляча команда вже прийняла рішення у справі Тимошенко. Вона повинна сидіти, і крапка. При цьому мова йде не лише про усунення опозиційного політика перед парламентськими виборами 2012 року і президентськими 2015-го».

Як відомо, зустріч президентів Польщі, Німеччини та України в польському Вроцлаві, як і вівторковий візит президента Литви та вчорашня зустріч чільників польського і шведського МЗС з Р. Ахметовим у Донецьку, були спробою роз’яснити Януковичу, що через політичне судилище над колишньою прем‘єркою Україна може втратити перспективи зближення з Європою, до якої наша держава ще ніколи так близько не підходила і невідомо, коли обтяжений своїми внутрішніми проблемами ЄС може нам знову подарувати такий історичний шанс. 
Що цікаво, інтернет-журнал «Кореспондент», який подав переклад коментаря Войцеховського, чомусь пропустив чи не найважливішу думку польського журналіста: «Wybierajc represje wobec bylej premier J. Tymoszenko zamiast podpisania umowy stowarzyszeniowej z UE, prezydent W.Janukowycz pokazal, ze jest bardziej lojalny wobec swego zaplecza biznesowego niz ukrainskiej racji stanu». Тобто в цій фразі йдеться про те, що інтереси бізнес-партнерів для нашого гаранта домінують над державним інтересом.

Наразі логіка дій і слів Президента України цілком підтверджує версію «Gazety Wyborczej». Виглядає так, що його особистий політичний інтерес — усунення головного політичного противника — наразі бере гору над інтересами цілого народу та держави, яку вже 19 грудня можуть нарешті пустити на поріг Євросоюзу, якщо буде справедливо вирішено справу Тимошенко. На жаль, від українського Президента нині чути передусім «залізні» нотки в спілкуванні з чільниками Європи. Якщо ми аж такі сильні й самодостатні, то це хотілося б чути і в його перемовинах із московськими вождями.

То чому все-таки надасть перевагу чинна в Україні влада: державному інтересові чи власному політичному розрахункові, демократії і праву чи сповзанню в авторитаризм? Точну відповідь на це українці отримають 19 грудня. Але буде дуже прикро, якщо європейську перспективу України перекреслить політична доля двох людей — Януковича і Тимошенко.

газета "Галичина"