Інтенсивність з якою розгорталися політичні події  впродовж звітного тижня вражала. Прийняття Верховною Радою України нового виборчого закону спричинило різку активізацію політичних акторів, породило різноманітні розмови й плітки про можливі об’єднання, влиття, ситуативні союзи й спільних кандидатів. І це лише початок, який уже незабаром обов’язково знайде бурхливе, скандальне й часто непередбачуване продовження. Численні прес-конференції очільників місцевих партійних осередків, коментарі політиків різного розливу, колегія ОДА, сесія обласної ради – і це далеко не весь перелік того, чим жило політичне Прикарпаття впродовж останніх семи днів.

     Втім, розпочався тиждень із куди більш символічної події, аніж буденний інформаційний привід. 22 листопада 2004 року – непересічна дата для багатьох громадян нашої держави. Саме цього дня сім років тому мільйони наших співвітчизників вийшли на Майдан з єдиною метою – захистити свої права. Ми не виступали проти Януковича, за Ющенка, Тимошенко, як це декому здавалося. Кожен з нас захищав свій вибір, власну свободу і право на краще майбутнє для себе і своїх нащадків.

     Втім, зробивши вибір, ми так і не змогли його відстояти.

     В черговий раз…

     З того часу минуло лише сім років. Мізер, якого, проте, виявилося цілком достатньо, щоб перевернути усе з ніг на голову. Тепер, як мовиться в одному анекдоті, учасники Майдану прямують спершу до Лукянівського СІЗО, щоб там пом’янути сім років Юлії Тимошенко, а вже потім – на Майдан Незалежності, де, обмотавшись помаранчевими шаликами й з апельсинами в руках, поминають 7 років Революції. Власне, в країні, де «свободи» стає все менше, День Свободи, який ще якимось дивом не відмінили, залишається хіба що із трепетом у серці пригадувати. Цим і зайнялись місцеві учасники тих подій. Водночас, слова наразі чинного Президента про те, що «Свобода, Незалежність, Соборність - це ті неперехідні цінності, які завжди були, є і будуть шановані в Україні», викликаючи внутрішнє обурення, скоріше закликають їх якомога скоріше повернути.

     Пам'ять про Помаранчеву революцію живе в серці кожного її учасника. І мабуть ніхто б не зміг краще сказати, аніж зауважив Архиєпископ Любомир Гузар: «Подія, відома під назвою “Помаранчева революція”, минула, однак, я переконаний, її дух не загинув. Тому ми всі – від найстаршого до найменшого − повинні перетворити цей дух на чин. Як це зробити? Поважати кожного співвітчизника, говорити правду, віддавати кожному те, що йому належить...».

     Власне, саме ці принципи не завадило б взяти на озброєння українським владоможцям. Можливо, за таких обставин ми б не спостерігали таких реверансів, що їх під маскою екстравагантних ходів з разу в раз здійснює Банкова. Останній – плітки про ймовірний візит 19 грудня замість Брюсселю до Москви. Що це: звичайнісінький шантаж й прагнення набити собі ціну, зрада національних інтересів, чергове підтвердження аутизму й абсолютного безглуздя, чи, навпаки, ретельно спланований тактичний крок на шляху до реалізації стратегічної мети???

     На відміну від «сильних світу цього», які, прагнучи будь-якою ціною залишитися в грі, ладні один за одним почергово здавати козирі лише б подовше тривав самий процес, місцеві політики вимушені забезпечувати перших картами, прибирати за ними ігровий стіл й нишком, щоб ніхто не бачив, паралельно вести під ним власну гру.

     Примітно, що протягом тижня очільники одразу двох опозиційних політичних сил – «Батьківщини» і «Фронту змін» – організували й провели в обласному центрі свої прес-конференції. Власне, після спільного голосування з Партією регіонів за сумнозвісний закон про вибори і Дмитру Шлемку, і Володимиру Шкварилюку поспілкуватись з журналістами й донести до громадськості свою позицію було цілком резонно. Надто багато різного роду пліток поширилось останнім часом про міцний союз нових «подрузів по розрахунку».

     Коротко зупинившись на дусі Майдану, який уже не повернути, Дмитро Шлемко не лише за прикладом своїх однопартійців зупинився на виключній ролі поправок, на яких вдалося наполягти опозиції, але й озвучив попередній список кандидатів, що їх збирається висунути партія на мажоритарні округи на парламентських виборах. Характерно, що в ньому не виявилося прізвищ тих, хто за великим рахунком уже бачив себе парламенті.

     Звісно, перелік кандидатів є попереднім й у нього скоріш за все будуть внесені зміни. Окрім різного роду внутрішніх факторів не останню роль у цьому процесі вочевидь відіграє особа, яка очолить партійний список в єдиному загальнодержавному окрузі. Та й появу самого списку у значній мірі можна трактувати як свого роду технологію, спрямовану як на внутрішню мобілізацію, так і як своєрідну гру з опонентами.

     У свою чергу Володимир Шкварилюк підбив підсумки першого етапу акції «Україна проти Януковича». За словами лідера обласних «фронтовиків», за якийсь місяць активістам партії вдалося зібрати близько 100 тис. підписів осіб, які не підтримують чинного Президента. Що з ними робитимуть далі невідомо, однак, як можемо розуміти, партія такою акцією вирішила піти вже протореними стежками й провести первинну мобілізацію потенційно свого електорату.

     Тим часом врешті-решт знайшов собі опору для потенційно успішного старту Юрій Соловей. Віднедавна лідер «Громадського форуму» – нове обличчя «УДАРу». Власне, такий хід читався одразу після влиття під крило Юрія Солов’я депутатів цієї політичної сили у міській раді. Що ж довготривалий процес пошуку всеукраїнського бренду, який б став непоганим стартовим майданчиком для підприємця, завершився. Нікому невідома «Третя сила», яка в цьому контексті слугувала радше ширмою, причому невдалою, для проведення соратників в міську раду, стала хорошим уроком на майбутнє для політика. А відтак, «Громадський форум» для Юрія Солов’я – це вже скоріше спогади й лише запасний аеродром, який найближчим часом має всі шанси зійти на маргінес.

     Позитивним чином для Юрія Солов’я обіцяє завершитися й епопея з дозволом на розбудову «Парк Готелю». Після відкриття поблизу міського озеру нового спортивного майданчика, що було однією з вимог міської ради, й запрошення представника міської влади на його відкриття, сумнівів у наданні дозволу практично не виникає.

     Разом з тим, в той час як одні, займаючись політикою, наразі куди більше переймаються нарощенням м’язів й власними електоральними перспективами, іншим паралельно доводиться вирішувати ще й окремі господарські питання.

     Візьмемо Івано-Франківськ. Якщо копиці опавшого листя для обласного центру вже давно перетворилися на невирішувану проблему, то ранок п’ятниці змусив пригадати ще одну. Мабуть ті, хто вранці того дня поспішав на роботу, ще довго згадували міську владу. Ожеледь в зимовий період для міста та його жителів уже давно стала традицією, боротьбу з якою муніципальні комунальні служби вправно імітують за допомогою вибіркового розсіювання піску/солі. Втім, неочікувана ожеледь уже в листопаді стала для міста не лише несподіванкою. Влада до неї виявилася просто неготовою. Численні пробки, падаючі перехожі, іронічний сміх й ріжучий вуха мат – ось що довелось спостерігати у п’яницю вранці в одному з мікрорайонів міста. І якщо автівки з піщаною сумішшю із запізненням, однак таки почали посипати дороги, то працівників ЖЕО не спостерігалося взагалі. Хоча, як відомо, робочий день переважної більшості прибиральниць зазвичай розпочинається ще тоді, коли більшість мешканців досипає. Безпорадність, бойкот, чи відсутність суміші? Що ж буде тоді, коли випаде перший сніг?  

     Наприкінці тижня ж відбулася сесія обласної ради. 11 сесійне засідання символічним чином не лише підсумовувало перший рік каденції чинного складу ради, але й водночас відкривало початок нового сезону. Окрім звіту голови обласної ради, який логічно підсумував основні здобутки й втрати ради за звітний період, депутати прийняли цілий ряд важливих програм, серед яких, зокрема, у сфері духовних відносин, інвестиційної діяльності, міжнародного співробітництва. Однак, без політики, як кажуть, і тут не обійшлося. Найбільш яскравим й водночас до болю абсурдною виявилася словесна перепалка поміж двома Степанами – Волковецьким та Пушиком. Вияснювати стосунки й звинувачувати один одного ледь не у відступництві депутати додумалися безпосередньо під час обговорення програми «Духовне життя» й у присутності всечесних отців, чим спричинили сміх депутатів й подив духовних сановників.  

     В суботу ж Україна із болем у серці вшановувала пам'ять жертв Голодомору. На жаль, свідомо здійснюваний сталінською тоталітарною машиною акт геноциду української нації в сьогоднішніх реаліях називають всього лише трагедією українського народу. Втім, наші нащадки мають право на правду й наш обов’язок, віддаючи шану загиблим, цю правду розповсюджувати.