Шофер маршрутки — складна робота. І претензій до них більше, ніж достатньо. Бо хамлять пасажирам, курять, голосно слухають музику, довго стоять на зупинках, потім пропускають зупинки і не пропускають інші машини, називають пільговиків «субсидією», і пасажирів возять, як гарбузи…

Їх важко терпить навіть влада. Водії вважають, що їм не йдуть на поступки, до них не прислухаються, їх не поважають. І багато хто думає, що так і треба. Мовляв, заробляють великі статки, то хай терплять.

Минулого понеділка «Репортер» спробував подивитися на все це з їхнього, водійського, боку…

Без компенсацій

Голова міської організації пасажирських перевізників Василь Бамбуза охоче говорить про водійські проблеми. І, звісно, серед усіх найбільше виділяє безкоштовну перевозку пільговиків з десятої до четвертої. Каже, що саме цей момент створює найбільшу напругу між перевізниками та пасажирами. Крім того, водіям болять дороги (а кому вони не болять?), туалети (згадайте наш матеріал про пісяючих хлопчиків), схема руху в місті та багато іншого.

Ми сіли в автобус №11 о 9.30 на вулиці Гаркуші. Салон був наповнений на третину. Ближче до десятої пасажирів стало більше. І вже за п’ять хвилин до пільгового часу пішли люди з посвідченнями. Хтозна, може, в когось годинник бреше, а хтось вважав, що п’ять хвилин водія все одно не врятують. Може й так. Але чи варто самим викликати агресію, якщо вже п’ять хвилин справді така дрібниця?

Зрештою, ані пенсіонери, ані інваліди жодним чином не винні в тому, що за рік до місцевих виборів міський голова Віктор Анушкевичус запропонував перевіз­никам підвищити тариф із 1,5 до 2 грн., якщо вони погодяться возити пільговиків з 10 до 16 години безкоштовно. Тоді вони так хотіли підняти плату за проїзд, що пішли на цю умову. Зараз шкодують. Нині вже не говорять про підвищення тарифу, просять тільки зняти оці «з десятої до четвертої». Однак тепер відмінити непросто.

Нагадаємо, міська влада на прохання перевізників хотіла скоротити час безкоштовного перевезення з шести до трьох годин — возили би з одинадцятої до другої. Прокурор опротестував. Причина — погіршення умов для пільговиків, згідно із законом, є неможливим. Потім був страйк перевізників, яким вони нічого не досягли, тільки налаштували проти себе і владу, і громаду.

Тож перевізники більше не вимагають. Ті, в кого геть низька рентабельність, тихо зникають з маршрутів, а решта їздить мовчки або так само тихо бідкається. Так чи інакше, а це робота. Для когось заробіток немалий, а для когось бодай якийсь. Усе залежить від рентабельності маршруту.

«В законі сказано, що перевіз­ник має право на компенсацію за перевезення пільгових категорій, — каже водій Дмитро. — Тому міськвиконком має розробити механізм відшкодування для перевізників. Бо сталося так, що ми людей розуміємо, а от нас чомусь ніхто розуміти не хоче».

У перевізників своя арифметика. За день один автобус перевозить 150-200 пільговиків. Та навіть 100 безкоштовних пасажирів — це 200 грн. щодня. Якщо ці 200-грн. множити на 270 автобусів, які є в місті, то це буде 54 тис. грн. На місяць — понад 1,5 млн. грн. За рік це майже 20 млн. «Вибити» таку компенсацію у бюджеті практично неможливо. Відтак, вважають водії, можна хоча б забрати у них обов’язок возити усіх пільговиків з 10 до 16 години. Так, Дмитро стверджує, що возив би п’ятьох пільговиків протягом цілого дня без жодних нарікань.

Але чи це вихід? Розуміємо, що водії не всі й далеко не завжди брали навіть трьох пільговиків…

«Водії є різні, — відповідає на це Дмитро. — Комусь сім’ю треба годувати, комусь борги сплачувати. Усе це — людський фактор. Хоча я б і пасажирів не став захищати. Вони й самі себе добре захищають, адже досить часто телефонують зі скаргами у міськвиконком».

Водій жартує?

Наші люди охоче користуються пільгами. Погодьтеся, рідко хто платить за проїзд, якщо може їхати безкоштовно. І це нормально. Інша справа, кажуть перевізники, що практично ніхто сам не показує посвідчення.

«Заходять в автобус, не платять і не говорять мені жодного слова, — каже Василь Бамбуза. — Це просто неповага. Можна принаймні сказати, що пільговик, або показати документ».

Саме звідти часто виростають конфлікти. Водії по-різному роб­лять зауваження, пасажири реагують так само по-різному. Одні без проблем витягують документ, жартуючи: «Невже я подібна на піонерку?». Інші шукають посвідчення і не знаходять.

…До салону заходить немолода жіночка. Мовчки. Василь Бамбуза чемно просить показати посвідчення. Документу немає. Водій говорить таким лагідним тоном: «Не маєте документа, то не маєте права їздити». Жінка замешкалася, що ж робити? Інші пенсіонерки дають поради. Одна каже: «Вийдіть і почекайте на наступний автобус, бо не всі просять посвідчення». Друга: «Та не звертайте уваги — невже не бачите, що водій жартує?».

Шофер дійсно не налаштований сваритися. Може тому, що поруч сидить журналіст? Ну, в будь-якому разі все закінчилося добре, й та жінка залишилася в салоні.

За вечір втрачу все

Найчастіше автобуси їздять із шостої ранку до восьмої-дев’ятої вечора, а потім потрохи з’їжджають з маршрутів. Хоч, за умовами конкурсу, мають працювати до 22:30-23:30 год. Але не їздять, бо не вигідно.

«Якщо я буду працювати, як повинен, — сказав нам водій Петро, — то за вечір втрачу все, що заробив протягом дня. Адже треба було б возити одного-двох пасажирів».

Якщо слухати водіїв, то можна подумати, що вони ледве зводять кінці з кінцями. Ціна дизпалива — майже 10 грн., на день треба 40-45 л, тобто 400-450 грн. — тільки пальне. Крім цього, треба зібрати кошти на погашення кредиту. Здебільшого водії платять по 6-10 тис. грн. на місяць. А якщо треба ремонтувати машину, то це взагалі – катастрофа, бо ціни дуже виросли. Наприклад, ще два роки тому нове колесо коштувало 1700 грн., а нині — 2000 грн.

Нарікають водії і на схему руху, і на затори. Є проблемні місця — наприклад, на Галицькій, від універмагу до кафе «Капітан», де затори практично постійні. І не в останню чергу через те, що там стоять міжміські автобуси. Крім того, багато припаркованих авто, бо тут і ринок, і магазини.

Влада не допоможе

Якщо спробувати відсунути в бік те, що водії автобусів «дістали» пасажирів то хамством, то курінням, то чимось іншим, то слід згадати, що вони теж люди. Їм треба поїсти, сходити в туалет і т. д.

«Я – власник автобуса, — говорить Василь Бамбуза, — і ще можу собі дозволити з’їхати з маршруту, стати й пообідати. А от наймані водії мусять їздити. Буває, стоять на зупинці та їдять з баночки. А де йому ще їсти? Якби були облаштовані зупинки з кіосками для обіду, а то ж нема…».

Туалет — це ще більша проблема. Ми про неї писали з одного боку, тепер читайте з іншого. Із 14 кінцевих зупинок тільки на трьох є туалет. Ще один — на вокзалі. Хоча там немає кінцевої зупинки, відтак водій не може лишити пасажирів у салоні та піти до вбиральні. Однак, проблему вирішити надто дорого. Будівництво одного туалету коштує 250 тис. грн. А треба — одинадцять.

Як каже заступник міського голови Микола Саєвич, у бюджеті на 2012 рік кошти на це не заклали. «Я пропонував у проекті бюджету внести будівництво хоча б кількох туалетів, — говорить віце-мер. — Але депутати кошти зняли, говорили тоді, що оголосять конкурс по цілому місту. Хоча конкурс так і не оголошується. А від ідеї ставити біотуалети ми відмовилися. Бо їх розіб’ють уже через тиждень».

Не допоможе міська влада перевізникам і з компенсацією пільгового проїзду. За словами Миколи Саєвича, це їхня особиста справа. Мовляв, КП «Електроавтотранс» самотужки дбає за свою дотацію з державного бюджету, те ж саме мали б робити і перевізники.

«Їм ніхто не забороняє скласти розрахунок, подати його в Мінтранс та інші організації та отримати компенсацію, — каже Саєвич, — але цим усім треба зай­матися. А в них один оборотний рейс і робити багато розрахунків вони й самі не хочуть. Хоча, якби усі перевізники, а їх є понад сто (один перевізник може мати один автобус, а може мати десять), об’єдналися, то могли б робити такі розрахунки».