У ніч на суботу 30 листопада в Івано-Франківську побили одного з лідерів студентського Євромайдану Максима Кицюка, голову ВМГО «Фундація регіональних ініціатиів». На місці злочину міліція була переконана, що це не пов’язано ні з політикою, ні з громадською позицією чоловіка. Максим Кицюк розповів про свою діяльність, Євроровелюцію в Івано-Франківську та роль політиків у ній.

─ Максиме, з чого усе розпочалося? Як ти долучився до Єврореволюції в Івано-Франківську?

─ Я побачив переписку місцевих активістів у Facebook, які запропонували зібратися вночі 22 листопада в центрі на Вічевому майдані. Першу акцію з перекриттям дороги ми вирішили робити разом. Особисто я хотів для себе зрозуміти, яким має бути справжній студент. І, визначившись, показати іншим цей приклад.

─ Ви вивели студентів на страйк. Це було складно?

─ Перші обличчя, які ми бачили, були здивовані, а викладачі так взагалі обурені. Але коли ми ходили по поверхах вишів та скандували євроінтеграційні гасла, то багато хто висувався із авдиторій і посміхався. Після переговорів з ректорами ми дійшли згоди, що всі пропуски студентів за час Євромайдану є поважною причиною. Щоправда, був інцидент з ректором Медичного університету, який підпорядковується Міністерству охорони здоров’я.

─ Ректори дотримали свого слова?

─ Знаю, що дотримали. Навіть відпрацювання для студентів зробили значно меншими, ніж вони мали бути. Як то кажуть, крізь пальці подивилися на ситуацію і поставилися до неї із розумінням.

─ Яка роль політиків у івано-франківському Євромайдані? Яка від них користь?

─ Якщо говорити про політиків, то варто зрозуміти одну річ – у них є багато зв’язків і ресурсів. Так, на початку вони нам допомагали. Але те, що відбулося після того, як закінчився студентський страйк, – це абсолютно політична акція.

─ Максиме, на твій погляд, наскільки важлива участь політиків у Єврореволюції в загальноукраїнському контексті?

─ У загальноукраїнському контексті в мене є певне нерозуміння того, чому об’єднана опозиція взяла на себе відповідальність представляти всіх незадоволених. Адже обурені люди, які вийшли, не давали їм такого морального права. Це перше. А друге – згадаймо дослідження, яке було проведено під час Маршу мільйонів. За його результатами дев’яносто відсотків усіх присутніх – це позапартійні і люди, які не є членами жодних громадських організацій чи рухів.

─ Від своєї громадської діяльності ти постраждав фізично, хоч міліція в одній з останніх заяв говорить, що твоє побиття нібито вже не пов’язане з організацією студентського страйку в Івано-Франківську. Не шкодуєш, що так активно віддався Єврореволюції?

─ Не шкодую ні за чим: що сталося, те сталося. Хочу підійти до цього більш по-філософськи, з розумінням того, що Бог всіх розсудить і кожному воздасться за його справи. Зараз мені треба зібрати певну суму для операції, а коли одужаю, далі активно займатимуся громадською діяльністю. Про справу з побиттям нічого не можу сказати, бо підписував папери про нерозголошення матеріалів слідства. Ще не відомо результати розслідування, тому й говорити поки немає про що.

─ У нинішній ситуації що ти особисто плануєш робити?

─ Я зараз лікуюся, тому, на жаль, не можу брати активної участі. Переважно займаюся різними переговорами, обговореннями ідей. Я внутрішньо розумію, що було б добре, якби з’явився новий лідер, який би зміг взяти на себе відповідальність замість політиків, що просто бояться і не можуть нормально керувати людьми. Те, що я зараз бачу в Києві – це велика кількість людей, які приїхали з певною метою змінювати щось в країні, а не просто стояти, слухати виступи зі сцени музичних гуртів і скандувати «Слава Україні! Героям слава!» Вони приїхали робити спільну справу, але їх ніхто не чує.

─ Максиме, розкажи трохи про Фундацію регіональних ініціатив – чим вона займається, яка твоя участь?

─ Організація була створена у 2002 році в Ужгороді. У 2006 вона вже виросла у всеукраїнську. Основна мета її діяльності – це активізація молоді, розвиток молодіжного сектору та активне його залучення до різних суспільно-культурних процесів. Я в організації з 2008 року, беру участь в різних проектах: екологічних, культурних, громадських… Тож певного досвіду я набув. Організація зараз налічує близько десяти тисяч членів за роки існування, а залучених людей ще більше. Займаємося різною діяльністю, але неполітичною і некомерційною.

─ Максиме, чим ще в житті цікавишся, чим займаєшся?

─ Я дуже люблю подорожувати. Ще одне моє хобі – онлайн-маркетинг. Це та спеціальність, за якою працюю зараз. А ще література. Я хотів би видати збірку своїх віршів, але ще не дійшли руки нормально її впорядкувати. Може, колись вдасться.

Василь Карп'юк, «Студвей»