Після дострокових виборів президента наступними питаннями у порядку денному реформування країни стануть внесення змін до Конституції, а також дострокові парламентські вибори. Їх, як показали останні соцопитування, хочуть близько 70% наших співгромадян.

Якщо з реформою Основного закону команда президента вже нібито визначилась. «Главком» першим оприлюднив проект змін до Конституції від Порошенка та його юристів. То у випадку з достроковими виборами все складніше.

Через проведення антитерористичної операції, а також обмежену кількість умов, за яких можливий розпуск Верховної Ради, обіцянка президента розігнати депутатів може бути не виконана.

Відомий конституціоналіст, голова правління Центру політико-правових реформ, колишній народний депутат Юрій Ключковський в інтерв’ю «Главкому» розповів про найбезпечніший шлях перезавантаження парламенту. При цьому експерт попереджає, існує імовірність утворення в Раді антиукраїнської коаліції.

Позачергові парламентські вибори – це дійсно ключ до розв’язання проблем в нашій державі?

З одного боку позачергові вибори до парламенту вкрай необхідні. Насамперед тому, що склад парламенту не відповідає сучасному стану суспільства, його настроям. Причому, не відповідає кричуще. Головне, щоб не сталося так, що виборці голосують в один спосіб, а парламент складається зовсім з інших політичних сил. Такі речі неприпустимі. З цієї точки зору, звичайно, будь-яка система, яка використовує одномандатні виборчі округи, котрі знамениті своєю корупціогенністю, в наших умовах, неприйнятні.

З іншого боку, ми не вирішили питання воєнного стану. До того ж Росія знову почала нагромадження своїх військ на кордоні з Україною.

На якій підставі можна провести дострокові вибори, якщо саморозпуск, про який говорять прихильники Порошенка в Раді, не передбачений Основним законом?

Одна з трьох можливих підстав відпадає. Відставки уряду бути не може, він має індульгенцію на рік. Його парламент не може відставити, проголосована програма діяльності. Тобто до весни наступного року ця підстава не може діяти. Друга підстава – сесія, яка не збирається 30 днів на засідання. Третя підстава – відсутність коаліції. З цих двох способів, які залишаються, найлегший останній - зруйнувати існуючу коаліцію. Тим більше, що сам факт існування цієї коаліції дехто ставить під сумнів. Я не беруся судити про це, бо не знаю нюансів її утворення. В той же час існує небезпека, що внаслідок руйнування однієї коаліції може народитися інша. І ця коаліція буде вже антиукраїнською. Якщо відродиться коаліція, яка існувала до Революції гідності, це означатиме крах усіх надій. І мені цей спосіб також не подобається. Окрім того, сьогодні у Верховній Раді багато розмов про саморозпуск. Але юридично у Конституції він не передбачений. Однак політичне рішення про саморозпуск може призвести до того, що протягом 30 днів не буде збиратися сесія. Мені здається, цей спосіб найбільш безпечний, якщо буде гарантія, що 226 парламентарів будуть відсутні у Верховній Раді протягом 30 днів.

Про яку антиукраїнську коаліцію у сесійній залі парламенту ви говорите, якщо за вікном Майдан ще не розійшовся?

Я не виключаю її створення. Тому що у цій Раді уже було 250 депутатів. які складали коаліцію на базі Партії регіонів. Зараз вони трошечки відійшли. Коли виникне питання їхнього виживання як депутатів, я не знаю, куди вони повернуться.

Але ж цих депутатів «з’їсть» Майдан?

Я не політолог, не можу врахувати усіх цих речей. Але після рішення Вищого адміністративного суду (ВАСУ) (суд фактично повернув до Конституційного суду його колишнього голову В’ячеслава Овчаренка, соратника Віктора Януковича – «Главком») у вас ніяких питань не виникає? В кожній революції існує загроза контрреволюції. Вона не тільки зовнішня, але і внутрішня. Ігнорувати її неможна. Я не кажу, наскільки вона реальна, немає у мене підстав оцінювати, але кажу про те, що вона в принципі можлива і ігнорувати її не варто.

В Україні близько 70% громадян виступають за дострокові парламентські вибори. Чи не може статися так, що в разі їх проведення доведеться відкласти у довгу шухляду конституційну реформу, адже ухвалення Основного закону має відбутися під час двох читань на двох різних сесіях?

Ні, я не вважаю що це так. Одне одному не заважає. Мало що може відкластися. Можливо, навіть в новому складі парламенту не буде 300 голосів для внесення змін до Конституції, то що тепер? У вас же також не має такої гарантії, чи не так?

Що є більш пріорітетним сьогодні, Конституційна реформа, чи дострокові вибори в парламент?

Нагальним є закінчення АТО, нагально потрібно ухвалити зміни до Конституції, нагально потрібно переобрати склад Верховної Ради. А тепер зробіть компроміс з цих трьох нагальностей, які разом погано узгоджуються. Мова іде про політику, про певні кроки, які даватимуть можливість поступово розв’язати ці проблеми. Не всі одним махом, а по частинах, поступово… Громадськість підтримує зміни до Конституції, без сумніву. Але тепер я запитую себе, чи можна пожертвувати Донбасом і проводити зміни до Конституції? Справа в тому, що нічим не можна жертвувати.

Як тоді бути?

Не має одноразового рішення. Немає одного помаху шаблі, який розрубує усі вузли. Потрібно розв’язувати ці вузли поступово. Кожен з них за своїм алгоритмом. І слід узгоджувати ці алгоритми. А це означає, що політика має бути тонкою, продуманою, навіть хитрою.

Цей склад Верховної Ради здатен проводити конституційну реформу?

Цей склад Верховної Ради може ухвалити зміни до Конституції у першому читанні у 226 голосів. При відповідних політичних зусиллях це можливо. Яким чином гарантувати фракціям і групам, що вони пройдуть до наступної Ради – то задача політиків, це політична робота. Це вже не питання закону, це питання політики.

За яким законом Україні провадити дострокові парламентські вибори?

Є дві проблеми – виборчої системи і процедури. Дуже багато говорять про виборчу систему, бо це політично дуже цікаво. Про процедуру говорять менше. Тим не менше, це серйозна проблема. Ті події, що мали місце в 2012 році у зв’язку з ситуацією на 5 округах (під час парламентських виборів фактичні переможці від опозиції не змогли отримати мандати – «Главком») значною мірою були спричинені відсутністю законодавчого врегулювання діяльності окружних виборчих комісій із встановлення результатів голосування. Тому ці речі потрібно врегульовувати, аби те саме не повторилося.

Окрім цього ще багато інших конфліктів виникало через виборчі процедури. Зокрема, із формуванням виборчих комісій. Два роки тому багато внутрішніх суперечностей навколо цього було. Потрібно знаходити розумний вихід із ситуації, які гарантуватимуть ефективність діяльності комісій. Досвід президентських виборів 2014 року показав: малі за складом комісії призводять до того, що ми спостерігали у Києві – величезні черги і неможливість навіть у відведений час забезпечити голосування усіх громадян. Це також ненормальна ситуація. Так само проблема складання списків виборців, їх точності тощо. Однак, це питання скоріше для експертного розв’язання, а не до політичної дискусії.

Хотів би нагадати, що напередодні президентських виборів 2010 року у суспільстві і серед політиків був досягнутий консенсус. Тоді усі вимагали регіональних виборчих списків відкритого характеру, щоб виборці могли голосувати не тільки за великий партійний мішок, а і за конкретного кандидата у цьому мішку. Однак після 2010 року, після встановлення авторитарного режиму Януковича, про все забули.

Чому сьогодні ми обстоюємо саме таку виборчу систему, про яку я кажу вище? Крім старих аргументів, які діяли достатньо довгий час сьогодні з’являються додаткові. Давайте подумаємо, як нам забезпечити представництво у новій Раді усіх регіонів України, яким чином зробити так, щоб голоси, подані українськими виборцями у відповідних регіонах, перетворилися на мандати депутатів, які обрані на відповідних територіях?

Якщо для нас ці речі важливі, тоді мажоритарна система, звичайно, є неефективною, оскільки вона одразу відкидає 12 округів у Криму і Севастополі і 24 округи, в яких не відбулося голосування на Донбасі. А це - 36 мандатів. Я не думаю, що це хороша демонстрація дієздатності української держави. Тому ми (розробники законопроекту змін до закону про вибори – «Главком») пропонуємо утворити єдиний виборчий регіон з трьох адміністративно-територіальних одиниць – Херсонської області, Криму і Севастополя. Громадяни цих регіонів, які зможуть приїхати в Херсонську область і проголосувати, матимуть представництво в парламенті. Що стосується Донецької і Луганської областей, то на частині території завжди можна провести вибори. Тому ці області також можуть бути представлені в парламенті.

Однак президентські вибори показали, що кримчани здебільшого не їхали на Херсонщину голосувати, а мешканці Донбасу проголосували поза межами зони бойових дій в такій кількості, що говорити про повноцінне представлення регіону на виборах не варто.

Наше завдання – створити певні можливості.

Але ж те, що ви пропонуєте не вирішить ситуацію з наданням реальної можливості голосувати, чи не так?

Представництво Донеччини можна вирішити. Якщо проголосує Маріуполь, якщо проголосує західна частина Донеччини, де Красноармійськ і Добропілля – це вже представництво.

Це далеко навіть до половини громадян, які проживають на Донбасі…

Скажіть будь-ласка, а коли на виборах була більшість обов’язковою? Я роблю максимум з того, що можу зробити. Я роблю так, щоб ці голоси не пропали, щоб вони усі були враховані в розподілі мандатів. Аби вони усі забезпечили хоча б якесь представництво тих поглядів, які виражають ці виборці. Це – максимум. Далі – закінчення АТО і буде все в порядку.

Якщо вибори за пропорційною системою – корупційні, а «мажоритарні» не забезпечать представництво в парламенті проблемних регіонів, нас знову чекають вибори за закритими списками?

Закриті партійні списки породжують авторитарні партії, де керівництво партії диктує склад керівних органів, диктує список кандидатів. А рядовим членам партії, делегатам з’їзду залишається тільки затвердити його. У проекті закону ми пропонуємо створювати регіональні партійні списки. Вони стимулюватимуть керівництва партій шукати своїх місцевих авторитетних представників, які здатні заручитися підтримкою виборців. Тим самим партійні лідери будуть спиратися не тільки на свій власний владний авторитет у партії, а і шукатимуть регіональне представництво у середині партії.

Хіба це убезпечує від підкупу виборців, тим паче участь у виборах братимуть ті самі «чесні» депутати, яких сьогодні багато в парламенті?

Так, у будь-якому окрузі можливий підкуп виборців. Правда, при закритих списках цей підкуп переноситься з виборців на керівництво. Тому стає значно дешевшим. А далі принцип такий – чим більше за кількістю мандатів округ, тим менш ефективний підкуп виборців. Іншими словами, чим більше мандатів в окрузі, тим менший вплив на підкуп виборців, він, цей підкуп, стає менш потрібним.

Але це спонукатиме створювати політичні корпорації, що не зменшує корупційність, просто переносить її на інший рівень.

Звичайно. Ми уже мали справу з такою корпорацією – це Партія регіонів. Але це вже питання не до партії, а до громадської думки, у тому числі до журналістів, які значною мірою її формують.

Чому в проекті закону про вибори, до розробки якого ви долучилися, немає процедури відкликання депутатів, адже люди хочуть мати право таким чином контролювати обраного депутата в разі, якщо він дискредитує себе?

Питання відкликання тісно пов’язане з природою мандату. Якщо ми говоримо про імперативний мандат, тоді депутат діє в межах повноважень, наданих йому виборцями. При цьому ці повноваження мають бути чітко сформульовані. І політик не має права вийти за межі наданих повноважень. Якщо люди йому не доручили вирішувати питання долі податку на додану вартість, він не має права це вирішувати. Якщо він порушить ті доручення, які вони йому дали, тоді його можуть звільнити. Однак хочу нагадати, що цей мандат був характерним для феодалізму і він закінчився у 1789 році. Скасування імперативного мандату було другим рішенням Національних зборів у Франції після закінчення революції. І сьогодні у всіх європейських конституціях існує пряма заборона імперативного мандату. Спроби в Україні запровадити певний варіант імперативного мандату щодо партій були різко розкритиковані усіма європейськими експертами, починаючи з Венеціанської комісії. Експерти ці спроби називали абсолютно несумісними з принципами демократії. Сьогодні відкликання депутатів парламенту існує тільки у В’єтнамській соціалістичній республіці, на Кубі і в Північній Кореї. Існує як інститут, але на практиці не застосовується. Всі розмови про відкликання базуються на нерозумінні того, що це все означає. Я вже не кажу про те, що технологічно реалізувати відкликання неможливо.

Недоторканість також не потрібно скасувати?

Якщо би не було депутатської недоторканості, Майдан був би задушений дуже легко і дуже давно. Саме депутатська недоторканість допомогла у деяких випадках вистояти. Але обсяг недоторканості – то вже інше питання. Про її повне скасування мова не повинна йти.