Швидше за все, Донбас знову подарує українському парламентові представників невмирущого донецького клану. Пошарпаних, але, як і раніше, злих та зубатих.

Головне запитання, яке виникає у прихильника територіальної єдності України при дослідженні передвиборної ситуації в регіоні: за що ми воювали? Справді, до голосування ще майже три тижні, але його загальний результат у мажоритарних округах Донецької області вже досить легко спрогнозувати.

Рекультивації Донбасу, про яку точилося стільки розмов, так і не сталось. У визволених від бандформувань районах на жах місцевим патріотам миттю запанували колишні порядки, що існували там іще до втечі Януковича з країни. Повернулися старі корумповані прокурори та міліцейські начальники, кримінальні авторитети, чиновники й політики. Ті, хто своєю копіткою руйнівною роботою готував передумови для становлення «ДНР» і сприяв проведенню «референдуму» сепаратистів.

Друзі терористів

Хоч би яким диким це видалося, потрібно сказати чесно: поки що набагато ефективніше старих чиновників в Україні люструють сепаратисти, а зовсім не «київська хунта». Завдяки «ЛНР» та «ДНР» вибори в низці округів Донбасу провести буде просто неможливо й парламент недоотримає депу­татів-перевертнів із КПУ та колишньої Партії регіонів. Зате на підконтрольній Києву території їм дано цілковиту свободу. Окремі персонажі вже поводяться так, ніби Революції гідності не було зовсім. Наприклад, кандидат у нардепи за одномандатним округом № 48 у місті Краматорську Сергій Близнюк уже пообіцяв кинути журналістів Громадського телебачення Донеччини до сміттєвого бака, а також закликав своїх виборців не голосувати за проукраїнські партії.

Він є сином екс-голови Донецької ОДА Анатолія Близнюка. Обидва родом із Краматорська, де володіють кількома заводами. На малій батьківщині позиції клану досить міцні, тож Сергія Близнюка можна вважати одним із фаворитів перегонів. Хоча на окрузі в нього таки є досить небезпечний конкурент – нинішній народний депутат від Партії регіонів Юрій Боярський. Це креатура Георгія Скударя, власника НКМЗ, найбільшого краматорського заводу. 2012 року він уже виграв цей округ, де був висунутий від ПР і дістав 55% голосів. Тепер Боярський, як і Близнюк, самовисуванець. Гігантська партійна машина розвалилась, і колишні «партайгеносе» схльоснулися один з одним у боротьбі за парламентські крісла. Хто з них виграє, не скажеш. Без адмінресурсу та фальсифікацій результат може бути який завгодно. Але Україні перемога будь-кого з кандидатів, що стоять на відверто проросійських позиціях, навряд чи дасть бодай якийсь позитив.

Цікаво також, що від Радикальної партії Олега Ляшка в окрузі балотується приятель «міністра ДНР» Олександра Хрякова Олександр Пальченко, який раніше світився в різних політичних провокаціях і скандалах. У 2012 році він брав участь у провальній спробі рейдерського захоплення донецького обласного осередку партії УДАР. Його союзником у боротьбі проти ударівців виступав якраз сепаратист Хряков.

Єдиним кандидатом від «партій Майдану» з бодай якимись шансами на перемогу в Краматорську є депутат місцевої міськради Олександр Ржавський, що йде від Блоку Петра Порошенка. Втім, за ресурсами він значно поступається і Близнюкові, й Боярському. Та й популярність Петра Олексійовича в місті вкрай низька.

Регіонал на регіонала

Не менш інтригуюча ситуація склалася в сусідніх округах. Специфіка нинішніх виборів на Донбасі в тому, що майже всюди головними опонентами стали колишні впливові члени Партії регіонів, які вперше битимуться за мандати один з одним. Через окупацію округів тепер не вистачає на всіх, і легких путівок а-ля 2012 рік, коли висування за мажоритаркою автоматично означало для члена Партії регіо­нів перемогу, більше не буде.

В окрузі № 47 у багатостраждальному Слов’янську назріває яскрава бійка. Там свої кандидатури висунули відразу три великоваговики: колишній мер Валентин Рибачук, чоловік Наталії Королевської Юрій Солод і депутат Донецької обл­ради Сергій Білогородський, що був раніше замішаний у рейдерських атаках на одне з підприємств обласного центру. Шанси на перемогу в усіх трьох приблизно однакові, щоправда, в самому визволеному місті посилено циркулюють чутки, мовляв, Королевська вже «купила» округ для свого супутника життя. Нині вона посилено засіває Слов’янськ передвиборною гречкою, замаскованою під гуманітарну допомогу.

Від партій проєвропейської орієнтації в місті балотуються журналіст Олег Зонтов та активістка Ірина Довгань, яка постраждала від тортур у терористському полоні в Донецьку. З огляду на скромне фінансове становище й невелику впливовість обох шанси їхні, на жаль, мінімальні. Дивно, що навіть у цій ситуації «партії Майдану» так і не домовилися про єдиного кандидата в окрузі...

Не менш інтригуюча боротьба розгорнеться в окрузі № 50 (Красноармійськ, Димитров, Добропілля). Там протистояння назріває відразу між двома народними депутатами від ПР: Євгенієм Гєллєром та Леонідом Байсаровим. Перший представляє групу Ріната Ахметова, другий – Віктора Нусенкіса. Обидва є володарями багатомільйонних капіталів. Фаворитом цієї пари можна вважати Байсарова, адже округ для нього рідний, і сам він відомий у Красноармійську набагато краще за суперника. Однак за Гєллєром – впливовіший олігарх, та й вік Байсарова вже досить похилий.

Кандидатом «від Майдану» в 50-му окрузі є депутат Дружківської міськради Денис Балик. Чому він не взяв участі у виборах у своєму рідному місті й пішов до чужого, де його ніхто не знає, одна з численних загадок нинішньої кампанії.

В окрузі № 46 фаворитом можна вважати нинішнього нардепа Сергія Клюєва. Хоча його брата Андрія підозрюють в організації масових убивств у лютому 2014 року в Києві, а ЄС та Канада ще в березні ввели санкції проти них обох, ніщо не завадило регіоналові пройти реєстрацію в ЦВК. Його голов­ними конкурентами в окрузі є син мера Артемівська Дмитро Рева та мер Красного Лиману Леонід Перебийніс. При цьому багато хто пророкує перемогу саме Реві, бо в місті сім’я мера має чималий вплив. Як і в перелічених вище випадках, перемога будь-якого з кандидатів тут не обіцяє Україні жодного позитиву.

На двох округах у Маріуполі ситуація не рівнозначна. У 57-му перемогу, швидше за все, здобуде ставленик Ахметова Сергій Матвієнков, нардеп, який уже вигравав там 2012 року. У 58-му інтриги більше: змагаються голова Донецької ОДА Сергій Тарута і впливовий бізнесмен Юрій Тернавський. Останній є досить популярним і веде в місті агресивну рекламну кампанію, проте на боці першого – адмінресурс.

У 49-му окрузі (Костянтинівка та Дружківка) балотується нардеп від Партії регіонів президент компанії «АПК Інвест» Денис Омельянович із клану Бориса Колеснікова, що вже перемагав там із великим відривом у 2012 році. Серед його опонентів два регіонали з Дружківки: Олег Єврейський та Анатолій Селіванов, але їх народ знає не так добре. Омельянович, як і Близнюк, прославився неприязню до журналістів і навіть погрожував у 2012-му закрити ресурс «Новости Донбасса», який написав про факти підкупу виборців на його окрузі. Окрім того, він є одним із найзатятіших прогульників і майже не з’являвся в парламенті за два роки роботи.

Вибори в окупації

Набагато цікавіше попереду. Деякі одномандатні округи Донецької області цілком або частково окуповані ДНР, і процедура проведення виборів там до кінця незрозуміла. Бойовики пообіцяли, що на підконтрольних їм територіях голосувати не дозволять, однак кандидати зареєструвались і там. Наприклад, у Шахтарську хочуть обиратися до парламенту відразу дев’ять осіб, серед яких є навіть представник ВО «Свобода» Дмитро Остапенко. На що розраховують здобувачі мандатів, сказати важко. Навряд чи Остапенко зможе агітувати за себе в Шахтарську навіть у тому випадку, якщо станеться диво й терористи «дозволять» Україні провести вибори у себе в тилу.

У частково окупованих округах волевиявлення, швидше за все, відбудеться, але яким воно буде, уявити складно. Невизначений статус цих територій та воєнний хаос, що охопив цілі райони й міста, створюють широке поле для всіляких махінацій. Оптимально вибори на таких територіях слід було б відкласти до кращих часів, а в майбутньому, коли встановиться затишшя на фронтах, просто змінити межі мажоритарних округів. Але фанатичне бажання влади провести електоральні перегони всюди, де можливо, не тільки наражає на загрозу життя виборців, а й грає на руку політичним махінаторам.

Одним із таких частково окупованих округів є 45-й, який включає частину Донецька, Авдіївку та Ясинувату з районом. За цю територію і зараз точаться бої. Зокрема, там міститься донецький аеропорт, який героїчно протистоїть силам ворога вже кілька тижнів. Той факт, що частину округу контролює Україна, робить вибори формально можливими. Але проголосувати в окрузі зможе лише невеликий відсоток громадян.

2012 року там переміг Юхим Звягільський. Виставив свою кандидатуру він і тепер. 81-річний депутат, відомий підтримкою «референдуму» 11 травня, має свою людину серед «міністрів ДНР» Олександра Калюського. Очевидно, завдяки зв’язкам у середовищі сепаратистів проблем із підвезенням виборців з окупованого Донецька до звільненої Авдіївки у Звягільського не виникне. З «мотивацією» електорату теж. Чи можна вважати такі вибори чесними, вирішувати читачеві.

Схожа ситуація в окрузі № 52, до якого входить оточене бойовиками місто Дебальцеве. Там збирається балотуватися нардеп Ігор Шкіря, який уже вигравав цей округ у 2012-му.

В умовах бойових дій та окупації явка там буде невелика, що дасть махінаторам змогу намалювати будь-які цифри. Проводити вибори в таких умовах – злочин, та він, судячи з усього, станеться.

Серед конкурентів Шкірі від «сил Майдану» на окрузі слід відзначити міліціонера-героя Андрія Крищенка, одного з небагатьох, хто відмовився перейти на бік бойовиків Бєса в Горлівці, а також лідера горлівської «Батьківщини» Дениса Токаря.

Ще складніше становище в окрузі № 53, до якого належать Єнакієве, Вуглегірськ і Торез. ЗСУ утримують лише маленький його клаптик – шахтарське містечко Вуглегірськ, підпорядковане Єнакіївській міськраді. До війни там жило 8 тис. осіб, нині дві третини втекли. Місто постійно обстрілюють бойовики. Тим, хто залишився, нічого їсти. У цій ситуації не до виборів.

ОВК, яку перенесли з Єнакієвого до Вуглегірська, досі не запрацювала. І краще б не відкривалася зовсім, бо проводити вибори під «Градами» – безглузда авантюра. А якщо перегони все-таки відбудуться, до парламенту України може потрапити партнер Юрія Іванющенка та Івана Аврамова Олег Недава, який висунув свою кандидатуру в окрузі. Конкурентом йому здатен бути хіба що Віталій Кропачев, депутат Донецької облради від Партії регіонів і найвпливовіша людина міста Тореза. Після початку війни він підтримав територіальну єдність України і виступив одним з ініціаторів створення батальйону «Шахтарськ». Офіси його фірм у Торезі були розграбовані й захоплені бойовиками «ДНР».
«Виграти може хто завгодно. Бо голосуватиме лише крихітний Вуглегірськ. Великі шанси в Недави, який є людиною «Сім’ї», але якщо Кропачев зажене в день виборів свій батальйон, то, звісно, ніхто не завадить йому провести голосування на свою користь, якщо воно відбудеться, – розповів кандидат у депутати в окрузі № 53 від ВО «Свобода» Ігор Славгородський. – Щодо нас, то я особисто буваю у Вуглегірську майже щодня, вожу туди гуманітарну допомогу, спілкуюся з мешканцями. Вважаю, що шанси на перемогу є в усіх».

На окрузі № 61, до якого входять сумнозвісний Іловайськ, а також Старобешеве та Докучаєвськ, балотуватиметься нардеп від Партії регіонів Андрій Пономарьов. Але спрогнозувати, чи будуть там вибори, важко, бо зараз десь тими землями проходить лінія протистояння армії та сепаратистів і точних її координат не знає ніхто. Така сама невизначеність у 60-му, переважно сільському окрузі. Місцевим фаворитом є регіонал Риженков, що раніше там уже вигравав. Обидва округи фактично буферна зона, і деякі її ділянки взагалі не контрольовані ані терористами, ані солдатами ЗСУ.

Підбиваючи підсумки передвиборного огляду, можна зі смутком констатувати, що біди, які звалилися на Донбас цього року, нічого політиків не навчили. Регіон уже заніс поранену ногу над граблями й готується вкотре дістати по лобі держаком. Сепаратисти і злочинці знову рвуться до парламенту зі старими гаслами, що розпалюють регіональну ворожнечу. Ґрунт для наступного витка конфлікту підготовлений і чекає нового родючого насіння.

Нинішні можновладці, які кричали взимку на київських вулицях «Банду – геть!», мабуть, подумали, що без неї у Верховній Раді буде сумно, й вирішили взяти її назад. Гаслом виборів на Донбасі можна вважати «Банді – так!». У будь-якому разі на практиці втілюється саме воно. А там і до повернення Януковича недалеко.

Денис Казанський, Тyzhden.ua