Цього року в Івано-Франківської обласної державної телерадіокомпанії солідна дата — 70. Її ефірний час — дві години 10 хвилин щодоби на каналі Першого національного радіо. Для багатьох прикарпатців це свого роду сімейне радіо.

Саме з 15 січня 1940 року з перших 250 радіоточок, наспіх встановлених у місті Станіславі, розпочалось творення епохи прикарпатського радіомовлення.
Слова «Говорить Івано-Франківськ» не для одного покоління прикарпатців стали щоденними, звичними у свята й будні. Обласне радіо — це, звісно, новини, різнопланові передачі, репортажі тощо. Проте передовсім — журналісти й диктори, які своїми голосами творять «обличчя» компанії. А це провідні автори минулого сторіччя: Іван Мороз, Роман Боднарчук, Володимир Білан, Борис Голіков та інші. Радіо сформувало плеяду талановитих радіорепортерів. Це заслужені журналісти України Богдан Кучер, Володимир Безгачнюк, Галина Добош; ведучі — улюбленці слухацької аудиторії Любов Крайня, Мар’яна Стринаглюк, Наталя Асатурян, Світлана Добровольська, Анна Гелеван, Наталія Підопригора; молоді й талановиті — Ольга Котюк, Юрій Надольський, Василь Карп’юк.
Упродовж багатьох років обласне радіо в Івано-Франківську очолював відомий радіорепортер заслужений журналіст України Роман Андріяшко. З минулого року генеральним директором ТРК призначено колишнього кореспондента радіо «Свобода» та «Німецька хвиля» кандидата філологічних наук Івана Ципердюка. Увазі наших читачів пропонуємо розмову з ним про минуле та сучасне обласного радіо, професійні мрії та про особисте.

— Нині популярні розмови про роздержавлення ЗМІ. Ви як керівник державного радіо в Івано-Франківську повинні мати аргументи на користь існування державного радіо. Які вони?

— Державне телерадіомовлення — це питання національної безпеки держави. Саме про це йшлося на кількох нарадах з участю голови Ради національної безпеки і оборони Раїси Богатирьової та Президента України Віктора Ющенка з керівниками ОДТРК. Отож держава нарешті усвідомила, що той контент, тобто ефірний час, який викупили комерційні канали, не завжди сповідує національні ідеї. Тому саме державні інформаційні структури треба підтримувати — держава повинна свої ідеї, переконання, принципи доносити до громадян. Існує інформація державної ваги, яку треба їм повідомляти, а також сповіщувати населення під час небезпеки чи інших надзвичайних ситуацій.

Попри те, що існує дуже багато радіопрограм і телепередач, слухачам потрібне саме державне радіо. Чому? Тому, що в нас переважно програми об’єктивні, без будь-яких політичних оцінок, якщо це стосується державотворчих проблем. Ми подаємо державну інформацію, позиції громадських організацій, різних політичних партій без коментарів. Що стосується економіки, то подаємо інформацію незаангажовано. і головне — у нас дуже багато культурних, мистецьких програм та передач, які висвітлюють усе те, що відповідає українському духові й усвідомленню того, що українці творять Україну.

— Дуже багатьох слухачів дротового радіо області турбує його якість. Наскільки знаємо, з 2015 року планується оновлення, перехід на цифрове радіо?

— Однак зовсім іншим є технічний бік справи — дротове радіо, безперечно, скорочується, оскільки дроти знищуються, зношуються і ніхто їх не поновлює. На жаль, таку систему ми практично втрачаємо, адже для цього потрібні величезні капіталовкладення.

— Але чи виправдані вони?

— Багато технічно розвинених держав світу зберігають дротовий зв’язок як найнадійніший. Навіть якщо дріт обривається, сигнал загалом доходить. Тоді ж як супутниковий зв‘язок час від часу зникає.

Існує державна програма, яку теж розглядали на засіданні РНБО, про перехід на цифрове мовлення телебачення і радіо. До 2015 року для того, щоб увійти до європейського й світового контексту, ми повинні це зробити. При цифровому мовленні ми зможемо працювати в режимі fm-мережі. Державний комітет з телебачення та радіомовлення, до якого ми належимо, планує мережу fm-радіостанцій зробити всеукраїнською, тобто об’єднати всі ОДТРК.

— А що нового як керівник намагалися Ви принести на радіо?

— Почну з того, що фінансування практично немає, до того ж воно постійно скорочується. Але попри те все ми знаходили додаткове фінансування. Наш колектив і я особисто вдячні голові ОДА Миколі Палійчуку, який постійно підтримував нашу ОДТРК. Завдяки обласній владі ми фактично повністю комп’ютеризувались, ввели фабрику новин, тобто перевели паперові документи в електронний формат. Відповідно до тематичного плану змінили ряд програм.

На перспективу будемо готуватися до створення fm-радіостанції. Також у планах — робити телебачення, ми б хотіли бути повноцінною ТРК з fm-радіостанцією, збереженим дротовим радіо і телебаченням.

— А от як Ви ставитесь до слова «брехунець», яким часто називають радіо?

— Позитивно. Адже що означало «брехунець»? Колись дротове радіо було офіційним рупором радянської системи, як, зрештою, і телебачення. Було структурою, яка повністю підпорядковувалась обкому партії. Без цензора не могло бути сказано жодного слова в ефір. Тому воно й називалось — «брехунець». Але за рік, який я тут працюю, жодного разу цієї назви не чув, а ось «катеринкою» називають. У нас жартують, що найкращим оголошенням про 70-річчя були б по всьому місту плакати з написом: «Катеринці» — 70». Вважаю, що це доречний і гарний жарт.

— Радіо, як нам здається, має більше виражальних можливостей журналістики, аніж, скажімо, преса. Як газетярам цікаво, чим радіо краще?

— Найголовніше, мені здається, це те, що радіо (попри мовлення) дещо недомовляє, дає можливість людині домріювати. Слухаючи чийсь голос, ми уявляємо собі ведучого таким, яким хотіли б його бачити, починаємо жити голосом, власними мріями, думками про те, хто говорить з нами. Радіо дає можливість розвиватися уяві, це найголовніша його якість, тому воно ніколи не зникне і завжди буде популярним. Для мене радіо цікаве тим, що журналіст, сидячи перед мікрофоном, може уявляти собі тих, хто його слухає. Це дуже цікавий спосіб комунікацій, і навіть романтичний. Особисто я з усіх засобів масової інформації найбільше люблю радіо. Проте мені не пощастило: завжди хотів робити програми, а доводилося — новини, репортажі, інтерв’ю тощо.

— Тепер Ви маєте можливість реалізувати цю мрію...

— На жаль, ні. Генеральний директор — це адміністратор, треба ефективно забезпечувати роботу журналістів, які роблять ефір високоякісним та цікавим. Втручатися, намагатися додавати себе як журналіста вважаю недоречним.

— Тож яким би Ви хотіли бачити  обласне радіо?

— Ми живемо й працюємо в незалежній Україні — це наша країна, наша земля, тому мусимо робити все, щоб утверджувати українську ідею. Є держава — немає національного наповнення, і наше завдання єдине — ми повинні давати нашому слухачеві український продукт. Це головне. Свій до свого по своє. Ми працюємо в своїй країні для своїх громадян.

— І наостанок розкажіть для наших читачів про себе і свою родину.

— Я працював у різних ЗМІ: на телебаченні, радіо, в газетах, у громадських організаціях, — така моя особиста журналістська професійна історія. Дружина працює в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника на кафедрі української мови та літератури. Виховуємо двох дітей: донька Оля вчиться в Українській гімназії №1, син Остап — у католицькій школі.