Після Майдану новий прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк назвав свій кабінет «урядом камікадзе». Але насправді урядом камікадзе стане новий склад кабінету, який ще належить затвердити українському парламенту. Тому що саме цьому складу доведеться проводити реформи, покликані змінити пострадянську економіку.

Саме цьому кабінету доведеться боротися з корупцією та тіньовими схемами, які досі визначають відносини чиновника і суспільства. Саме цьому кабінету належить вирішити, якою буде доля «олігархів», які все ще зберігають величезний вплив на українську економіку та фінансують політичні проекти. Саме цьому кабінету доведеться відмовитися від популізму, який все ще залишається головним напрямком думки української політичної еліти – і це при тому, що новий парламент переповнений популістами та імітаторами, до яких приєдналося нове покоління українських політиків, покоління, що навчилося куди краще говорити і остаточно розучилося щось робити.

При цьому вибору в нового уряду немає. Якщо він не дасть правильної відповіді на всі ці питання – то грошей від Заходу не буде. Не буде грошей – буде економічна криза, демонстрації, страйки і можлива втрата територій. І  буде ще один уряд, який назвуть «кабінетом камікадзе». Уряди камікадзе будуть з’являтися в Україні до тих пір, поки в суспільстві не виникне справжній попит на реформи і служіння у владі буде сприйматися не як привілей, а як обов’язок. І це, звичайно, залежить, не тільки від політиків, а й від громадян. Але політики сьогодні дають відповідь першими.

Чи розуміють вони свою відповідальність? Впевненості у мене в цьому немає. Сам склад коаліції передвіщує швидше конфлікти, ніж стратегічні рішення. «Блок Петра Порошенка» – одна з провідних сил коаліції, поки що навіть не партія, а аморфне об’єднання випадково підібраних людей, що спираються на президентський рейтинг. «Народний фронт» – ще одна провідна політична сила, він став об’єднанням колишніх соратників Юлії Тимошенко з соратниками Арсенія Яценюка. Це теж лідерський проект – з тією тільки різницею, що у провідних політиків «Народного фронту» куди більше амбіцій, ніж у перших осіб «Блоку Петра Порошенка». І кожен з цих провідних політиків змушений буде думати про власне майбутнє не менше, аніж про майбутнє об’єднання.

«Самопоміч» опинилася в парламенті насамперед завдяки запиту на нову силу і нових людей. Але партії, яку все менше пов’язують з львівським мером Андрієм Садовим, доведеться доводити, що новий – одночасно і професійний. І здатний не просто говорити про зміни, але й принести їм у жертву майбутнє власної партії та її популярного творця. А ось Юлії Тимошенко та Олегу Ляшко нічого доводити не потрібно. Але ці політики будуть змушені піклуватися про власне майбутнє – популярність Ляшко таке ж тимчасове явище, як і відносна непопулярність Тимошенко. І хто в цій ситуації захоче спокушати долю?

Першому уряду Яценюка сучасники будуть вдячні за те, що він зберіг країну, яка падала у прірву. Новий кабінет не заслужить вдячних фраз від сучасників – але може попрацювати для нащадків. Для цього потрібно небагато: професіоналізм, готовність до постійних конфліктів із західними кредиторами, президентом і парламентарями і розуміння, що не потрібно триматися за крісла, які нікому в Україні не доведеться довго займати – аж до закінчення важкого процесу реформування і відродження країни. А цей процес займе роки. Кризові роки.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода