Здавалося б, питання цін на продукти харчування не аж таке важливе з огляду на те, що в Україні триває неоголошена війна, що відбуваються чи ще мають відбутися реформи у багатьох сферах життя. Але врахуйте той факт, що нині пересічна сім’я, за інформацією дослідників ринків, витрачає на продукти харчування понад половину свого місячного доходу. Між іншим, такий стан справ економісти вважають характерним для бідних країн. Адже в багатших країнах такі витрати становлять від 10 відсотків.

З минулої суботи продовольчий ринок в Україні знову почало лихоманити. Хоча насправді ціни зростають уже протягом певного часу. Це ми бачимо у продовольчих крамницях, коли приходимо до них у наших щоденних потребах. Навіть хліб, який є певним індикатором добробуту, за останній час подорожчав істотно. У крамниці, до якої заходжу чи не щодня, формовий хліб залізничної хлібопекарні зріс із ще нещодавніх 4 грн. 15 коп. до 6 гривень. Подорожчав і хліб Івано-Франківського хлібокомбінату. Причому в цьому важко звинувачувати зростання курсу долара. Адже хліб — цілковито вітчизняний продукт. Єдине, що може виправдати його здорожчання, — це підвищення вартості енергоносіїв та пального.

До речі, саме минулої суботи на АЗС з’ясував, що протягом двох днів ціна на пальне зросла на гривню. Відтак, поза сумнівом, це зростання тією чи іншою мірою позначиться на всіх товарах та послугах. Цей на перший погляд парадокс на тлі численних інформаційних повідомлень про падіння світових цін на нафту ще хоча б можна якось логічно пояснити. Для цього варто поглянути на інформаційні щити біля банківських відділень, які повідомляють, що нині долар в Івано-Франківську можна продати за 24-25 гривень, а придбати — за 26 і дорожче.

Відтак уже минулими вихідними можна було побачити у великих супермаркетах обласного центру покупців із навантаженими на візках мішками з борошном, цукром, із олією. До речі, якщо у неділю ще можна було придбати мішок цукру за 390 гривень, то уже на початку тижня він коштував від 435 до 500 гривень. і його активно змітали з полиць магазинів.

Дивує також інше. Попри те, що ціни поступово підвищуються на різні товари, але нерідко можна побачити у крамницях, скажімо, одну і ту ж плитку шоколаду по 14 і 24 гривні. Причому дешевшою вона є на полиці супермаркету, а дорожчою — у невеличкій крамниці поряд із редакцією. Попри те, що це можна пояснити тим, що дрібній крамниці важко змагатись із великим мережевим ритейлером, але така різниця у ціні явно завелика. Втім, є й інші приклади, коли у дрібній крамниці ціни нижчі, ніж у супермаркетах, на ті самі товари. Скажімо, кава одного із закордонних брендів у невеликому магазині у центрі міста коштує 42 гривні за 250-грамову упаковку, а у маркетах — від 50 до 71 гривні.

Від такої цінової амплітуди мимоволі виникають запитання: а чи все нормально з ціноутворенням у продавців? Відповідь на нього нещодавно дав в. о. голови Антимонопольного комітету України Микола Бараш в інтерв’ю «Дзеркалу тижня».

Він стверджує, що АМКУ виявив ціновий картель. Його ядром є певний інформаційний центр, який акумулював усупереч загальносвітовим стандартам як відкритий, так і певний внутрішній масив інформації, поширюючи його серед низки торговельних мереж.

І якщо для відстеження загальних тенденцій показника так званого середнього чека чи дохідності з квадратного метра торговельної площі достатньо оперувати відповідною інформацією не частіше ніж раз на півріччя, то згаданий інформаційний центр надавав таку звітність торговельним мережам двічі на місяць, що давало їм змогу відстежувати поведінку конкурентів і постачальників.
Крім того, як стверджує М. Бараш, послуговуючись розлогою інформаційною базою про товар і ринок, торговці змогли нав’язати постачальникам, передусім вітчизняним — малим і середнім, невигідні умови співпраці (різноманітних платежів антимонопольники нарахували аж 35 — це плата за кожну партію товару, за вхід до мережі, за розміщенння товарів на полицях чи поблизу каси і т. д.), а споживачам — диктувати необррунтовано завищені ціни.

Проблема ще й у тому, що торговельні мережі є лідерами у ціноутворенні, а частина з них взагалі забороняє постачальникам продавати іншим магазинам товар за цінами нижчими, ніж для ритейлу. Тобто, за оцінками аналітиків, продовольчі товари уроздріб для пересічних покупців стають дорожчими на 20–30 відсотків.

От і виходить, що за останні чотири роки витрати на продукти харчування зросли більш як на 50%, доходи громадян — лише на 38,9, а роздрібний товарообіг ритейлерів за цей період зріс аж на 57%. Хоча зростання оптового товарообігу продовольчих товарів є в рази меншим.

«Коли ми проаналізували структуру ціни на середній товар у торговельних мережах, то з’ясували, що 55% — це власне придбання товару, 15 — торговельна надбавка. А 30% — кошти, що отримують через можливість обмежувати конкуренцію і нав’язувати непотрібні додаткові послуги, істотно затримувати платежі за вже реалізовані товари, контролювати ціни, за якими постачають товари конкурентам, а також перекладати ризики своєї діяльності на постачальників», — розповів керівник АМКУ.

Виходить, що майже половина ціни на товар у супермаркеті — це його прибуток. А якщо додати їх можливості щодо впливу на цінову ситуацію на ринку загалом, то стає зрозумілим, звідки в Україні такі «безсовісні» ціни. і не здивуюся, коли виявиться, що саме мережі ритейлерів провокують як чутки про майбутнє подорожчання, так і саме зростання цін. Бо лише вони, а не виробники, завжди залишаються у виграші. і товари розпродують швидше, і з вищої ціни отримують більші доходи. А у програші — лише ми, споживачі...

Галичина