Волею подій я опинився в Галичині. Внаслідок цього з’явилася можливість для порівняльного аналізу психології людей, життєвих орієнтацій та світоглядних уявлень. Перше, що вражає, — шляхетність галичан, їхня толерантність і любов до рідного краю. Варто пошукати витоки цього рідкісного поєднання.

Принципова різниця між сходом і заходом України — у світогляді. В основі світогляду галичан лежать ідеалізм та релігійність, що поєднано з народними традиціями. ідеалізм орієнтував галичан на поборення власного егоїзму, на піднесення себе поза себе, навіть на віддання життя за загальні неособисті справи. До цього висновку слід додати, що в центрі релігійного світогляду лежить поняття особистості та її духовного вдосконалення. Для аналізу причин конфлікту пропоную звернутися до творчості філософів Галичини: В. Залозецького, О. Кульчицького, М. Шлемкевича, В. Яніва.

Приміром, В. Залозецький уважав, що майбутнє України (її розвиток чи деградація) залежить від результатів взаємодії двох світоглядів: ідеалістичного та матеріалістичного. Певна частина галицьких філософів це зрозуміла ще у 30-ті роки ХХ ст., а тому намагалася зорієнтувати людину на засвоєння ідеалістичного світогляду. В. Залозецький побачив органічний взаємозв’язок християнської ідеї з консерватизмом. Ще в 1937 р. він дійшов розуміння, що новочасний консерватизм має історичну перспективу. ідеалізм та консерватизм органічно поєднались із зусиллями Греко-Католицької Церкви. Отже, спільні дії Церкви, філософів Галичини ХIХ — поч. ХХ ст. та культурних діячів не минули безслідно й були донесені інтелігенцією до народних мас і засвоєні останніми. Як не намагалася радянська влада знищити ідеалізм і християнську ідею зі свідомості галичан, та їй це не вдалося.

Пріоритет духовного над матеріальним розвиває філософ української діаспори В. Янів. Він визнає духовний елемент за принцип дії й доводить, що все справді є в своїй основі духовним. Виходячи з пріоритету духовного над матеріальним, творить авторську концепцію людини, в основу якої кладе принцип динамізму й відповідальності. В. Янів правильно зрозумів, що такий світогляд орієнтує людину бути свідомим суб’єктом діяльності.

М. Шлемкевич поглибив аналіз місця й ролі філософії у творенні духовних засад буття української людини. Він довів, що здорове суспільство має ррунтуватися на рівновазі двох типів людини: один — порядна людина, а другий — ідейна. Ці два типи є в Галичині. Порядність виховувалася Греко-Католицькою Церквою, мистецтвом й народними традиціями. За висновками М. Шлемкевича, більшість ідейних людей вийшла зі священицьких родин: М. Шашкевич, і. Вагилевич, С. Бандера й ін. або були священиками. Певна частина сучасної івано-франківської еліти своїм корінням теж походить зі священицьких родин. Зрозуміло, що в Галичині ідейна людина мала більше умов для розвитку, утім, на сході України таких умов майже не було.

Філософський ідеалізм, релігійність галичан, накладені на волелюбність і природну здатність бути суб’єктом діяльності, допомогли їм поєднати непоєднуване, а саме: сутність й існування, повноту духовного буття із зовнішньою активністю. На жаль, жителі Донбасу трактують такі цінні риси галичан негативно.

Зовсім інша світоглядна, духовна й соціально-політична ситуація утворилася на Донбасі. Більшість його жителів не відчуває укоріненості у свій край. Матеріалістична філософія, під впливом якої перебував Донбас, була нездатна контролювати індивідуальне й колективне несвідоме (К. Юнг), що завжди є в людині й суспільній свідомості, а тому закономірно, що воно вирвалося на волю. 

У контексті висновків К. Юнга розглядаю жовтневий переворот 1917 р. у Росії, громадянську війну, голодомор, сепаратистський рух на Донбасі як форму психічних епідемій. Неоголошена війна Росії проти України — це теж вияв психічної епідемії, що сталася зі «старшим братом» з приводу того, як він житиме без України, якщо вона піде в Євросоюз. Матеріалізм виявився нездатним допомогти людині стати суб’єктом діяльності й особистістю, залишив її на рівні задоволення матеріальних потреб. ідеалізм утримував людину від насильства, орієнтував її на розвиток, утім, як матеріалізм, органічно поєднаний з політичним і моральним насильством. Він втратив контроль над індивідуальним та колективним підсвідомим і тим відкрив шлях до масових психічних епідемій. Під впливом матеріалізму були знищені народні традиції й сформувалися умови для панування комуністичної ідеології. У часи незалежності Донбас попав під отруєну ідею «Святой Руси». Убогість була підведена під святість.

А Галичина навіть у радянські часи була носієм творчої духовної діяльності, тоді як Донбас був носієм матеріальної. Відбувалося невидиме до цього часу світоглядне змагання між ідеалізмом і матеріалізмом. Сьогодні воно очевидне. Який буде політичний і геополітичний результат цього змагання, передбачити важко. Утім, уже сьогодні зрозуміло: матеріалізм 
(уособленням якого був Донбас) програє. Маючи надзвичайні природні можливості й науково-технічний потенціал, Луганщина й Донеччина не змогли його використати в умовах незалежності. Причина — матеріалістична світоглядна орієнтація та неспроможність еліти Донбасу бути суб’єктами діяльності. Коли людина не відчуває в собі потенціалу бути суб’єктом творчої діяльності, то вона шукає зовнішньої підтримки. Так виявилося і з Донбасом: він став шукати опору в Росії, утратив свою гідність, попав у політичну залежність іѕ прирік себе й інших на руйнацію й страждання.

Донбас був частиною України, але не вважав себе українським. Коли людина є частиною спільноти, але не усвідомлює себе органічним елементом цілого, то це є ознакою маргінальності й втрати культурного коду. Комуністична ідеологія та практика свідомо знищувала українські народні традиції, що ррунтувалися на кодах особистісного буття, які, своєю чергою, будувалися на пріоритеті духовного над матеріальним. Над народними традиціями запанував код «обожненого мурашника». Конфлікт на сході України — це відповідь на одвічне запитання: що первинне — дух чи матерія? Пропоную згадати «малоросіянина» й націоналіста Дмитра Донцова: «Де занепадає моральна, духова сила, там розпадається і гине матерія, гинуть народи». Цей пророчий висновок проливає світло на розуміння проблеми відмінностей між сходом і заходом України. Донбас зруйнований через панування матеріалістичного світогляду, а саме певна частина його інтелігенції залишилася на позиціях вульгарного матеріалізму та політичних позиціях іншої держави. На жаль, подібне до цього не раз траплялося в історії України.

Світоглядний ідеалізм галичан поставив їх у перші ряди боротьби за незалежність, Помаранчевої революції й Революції гідності. ідеалізм допоміг галичанам зберегти ідентичність у всіх історичних перипетіях й «малих апокаліпсисах». Тому варто погодитися з висновком, що Галичина є П’ємонтом українського відродження. Такі реальні світоглядні, духовні й соціально-політичні відмінності між сходом і заходом України. Матеріалізм Донбасу поставив світ на межу третьої світової війни. 
Досліджуючи роль філософії в розвитку суспільства, Г. Гегель зазначив, що не може бути народу без філософії. Україна перебуває в пологових муках народження національної філософії. На мій погляд, такою філософією може стати концепція особистісного буття, і в Україні є для цього передумови. 

На прикладі Галичини можна простежити взаємозв’язок світогляду з політикою. Коли світогляд й політика розходяться, то це веде до хаосу й деградації. Варто провести паралелі із сьогоденням. «Політичний реалізм» Партії регіонів був зорієнтований на матеріальні цінності, пристосовувався до російської держави і в результаті Донбас став в опозицію до всієї України. Сепаратистський рух на сході України — це передусім результат моральної й світоглядної кризи. Матеріалістична орієнтація зруйнувала внутрішній світ частини українців і росіян сходу України, людина втратила політичні, моральні й світоглядні орієнтири й опинилася в стані фрустрації.

На жаль, і сьогодні частина політичних лідерів не усвідомлює необхідності пріоритету духовного. Мойсей вивів свій народ із пустелі завдяки пріоритету духовного, бо з морально деградованою людиною розбудувати державу не можна. Філософія персоналізму має поєднатися з політичним реалізмом сьогоденної влади й спиратися на сили власного народу (С. Бандера), а точніше — на особистостей, що спонукаються інтересом цілого.  У революції 1917—1920 років носієм ідеалізму були українські січові стрільці, у Другій світовій війні — вояки УПА, у Революцію гідності — Майдан, Небесна Сотня, під час АТО — добровольці, Національна гвардія. Спільним у цих подіях є те, що в лавах борців за державну незалежність України були представники різних етносів, але всі вони були добровольцями. На ідеалістичній світоглядній основі будувалася діяльність ОУН й здійснювалося виховання пластунів. Рушійною силою концепції особистісного буття є людина із будь-якої верстви, що спроможна діяти в інтересах суспільства.

Ідеологічною основою матеріалізму (в ленінському варіанті) була посередня людина, яка є у всіх верствах суспільства, а соціальною базою був робітничий клас, збідніле селянство. Соціальною базою сепаратистів став здеградований (під впливом матеріалістичної філософії) робітничий клас та декласовані елементи. Такі світоглядні, духовні й психологічні відмінності між сходом й заходом України. Конфлікт на сході України — це останній конфлікт між матеріалізмом й ідеалізмом. Матеріалістичний світогляд сам себе знищує, і ми є свідками цієї поразки. Примарі матеріалізму приходить природний кінець. Безумовно, світоглядні й ментальні відмінності не могли стати підставою військових подій. Під впливом європейської орієнтації ментальність Донбасу поступово б трансформувалася, що, своєю чергою, позитивно впливало б на ментальність росіян. Такого розвитку подій Росія злякалася і пішла на військове втручання. Утім, історія доводить, що війни лише прискорюють розпад імперій.

У майбутньому на перешкоді матеріалізму має стати ієрархічний підхід до розуміння людини. Пріоритет у суспільстві мусить належати особистостям, які спроможні діяти в інтересах цілого, а не посередній людині.

Володимир Сабадуха, кандидат філософських наук, Галичина