Чисто внутрішньоукраїнська справа — нагородження званням Героя України провідника ОУН Степана Бандери й визнання на державному рівні борцями за незалежність України всіх, хто за неї воював, включно з ОУН та УПА, набула гострого міжнародного резонансу. Якщо реакція Росії на все, що не йде в унісон з російською історією та політикою, традиційно негативна й нікого вже не дивує, то заяви інших історичних сусідів не менше здивували своєю безцеремонністю. Причому від них повіяло малоприхованою українофобією й неприхованим бажанням навчити українців «правильної» історії.

«Путін-юден»

Міжнародну реакцію на державну легітимізацію Бандери та ОУН—УПА розпочнемо з єврейських оцінок, звичайно ж, пам’ятаючи, як євреї прискіпливо обсмоктують кожне мовлене в світі слово про себе, вишукуючи в них найменші ознаки антисемітизму. Почнемо з легшого — заяви головного рабина України М.-Р. Асмана про його обурення указами Президента України та відмову внаслідок цього від українського ордена. Але її можна вважати ще вершиною міжнаціональної тактовности, хоч і цю заяву в Україні вже охарактеризували як «недружню».

Натомість таким, що не вписується в рамки ні історичної правди, ні здорового глузду, стало звинувачення головного рабина Росії Берла Лазара, яке пролунало під час його недавньої зустрічі з прем’єр-міністром Росії В. Путіним. Лазар безапеляційно звинуватив українців і прибалтійців у ліквідації євреїв під час Другої світової війни. «Нацизм — це погано не тільки тому, що вбивали, а тому, що вбивали і виправдовували свої дії. Ті, хто допомагав їм, реально, те, що було в Прибалтиці, те, що було в Україні, — місцеве населення брало участь в ліквідації євреїв», — дослівно передаємо сказане головним рабином РФ. Далі він ще й пообіцяв ѕ допомогти роз’яснити ці «історичні факти»: «Те, що ми бачимо і що було в останні дні в Україні, — це страшно. Для нас це справді неприйнятно. і ми допомагатимемо роз’яснювати ці питання, щоб було чітко зрозуміло, що було. історичні факти — це найкраща відповідь, коли ми бачимо таке».

Можна собі лише уявити, що б відповів той самий Берл Лазар, якби за його аналогією — теж на історичних фактах звинуватити весь єврейський народ у знищенні, приміром, сотень тисяч, а може, й більше українців у 20-40-ві роки лише на тій підставі, що в цій справі в Україні особливо відзначилися Каганович, Косіор, Троцький, Хатаєвич та інші сини ізраїлеві, якими були переповнені каральні структури большевицького режиму...

Проте вступати в історичні дискусії з таким обвинувачем, який, не побоявшись Бога, записав до злочинців кілька народів, у т. ч. український, нема сенсу (бо на маразм нема ради), як і не запитуватимемо його, як співвідноситься із звинуваченнями Лазара історична правда. Наприклад, той загальновідомий факт, що 2 246 українців отримали від тих же євреїв титул «Праведник народів світу» (до речі, серед росіян лише 164)? Як відомо, згідно з ізраїльським законом про пам’ять катастрофи це звання присвоюють тим, хто, ризикуючи своїм життям, рятував життя євреїв під час нацистської окупації Європи. Чи, може, ці 2 246 українців не до «місцевого населення» належали? і серед них — представники греко-католицького духівництва брати Шептицькі, які врятували у Львові відомого в єврейському світі рабина Давида Кахане, його дружину й малолітню дочку та ще кілька сотень інших євреїв?

А ще можна згадати й інший аналогічний історичний приклад, з яким пов’язані ті, проти яких нині так запекло воюють різні лазарі й табачники. Впродовж 1942—1943 років дружина головного командира УПА Романа Шухевича Наталія переховувала в себе єврейську дівчинку іру Райхенберр. Генерал Шухевич виробив їй фальшивий паспорт на ім’я ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало  Н. Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів на Львівщині. Там вона пережила нацистську окупацію та війну. ірина Рижко померла в Києві 2007 року. Цей факт навів у своєму вступному слові відомий єврейський та український поет і перекладач, популяризатор української літератури Мойсей Фішбейн на брифінгу в МЗС  України 3 листопада 2008 року. Тоді ж у залі перебував син І. Рижко Володимир.

Тож відповідати євреям аналогічними звинуваченнями у відповідь на провокаційну заяву Лазара, який розпалює ворожнечу між народами, навряд чи було б розумно. До догідливої до антиукраїнської політики російського керівництва заяви Лазара (недарма ж Путін наприкінці розмови з ним зазначив: «Ми з вами абсолютно згодні. Хочу вам за це подякувати») критично поставилися й самі євреї, причому представники вищого духівництва. Ось що сказав Яків Дов Блайх, головний рабин України: «Мета заяви Путіна й Лазара — зробити з України на міжнародній арені антисемітську державу. Росія — недемократична держава, там рабин не може сказати те, що він вважає. Лазар танцює під музику, яку грає Путін. Гадаю, всі мають розуміти, що Лазар — це лише лялька. У світі це розуміють. А після моєї статті, яку я написав до однієї з американських газет, зрозуміють ще більшеѕ Лазару я сказав відкрито: «Якщо ти хочеш боротися з антисемітизмом, то в тебе є багато роботи в самій Росії, не треба їхати в Україну».

«Розігруючи «єврейську карту» в своїх спецопераціях проти України, — підсумував діяння таких лазарів у Росії той же Мойсей Фішбейн минулого літа на конференції з української проблематики в іллінойському університеті (США), — російські спецслужби використовують своїх «путін-юден», зокрема московських рабинів».