Слово «децентралізація» стало популярним в Україні більше року тому. Це була одна з вимог Майдану, і після його перемоги влада постійно запевняє нас, що рухається в тому руслі. А що ж відбувається насправді і що з того пересічним людям? На ці питання минулої п’ятниці у Франківську відповідав експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай. Далі – трохи відредагована його пряма мова.

Що ж воно таке?

В Україні є стереотип, що децентралізація – це передача повноважень із Києва до органів місцевого самоврядування. Просто зараз ті органи не мають можливості щось змінити, а тоді її отримають. Вам не здається це абсурдом?

Кого ви вибрали, щоб забезпечував вашу безпеку, якого міліціонера? Передача прав має бути не до органів місцевого самоврядування, а до громад. Друге після безпеки – власність. Ми всі платимо податки, а чи обираємо податківця? Хто з вас бачив звіти? Оце й буде децентралізація.

Хто з вас знає, який бюджет школи чи садка, куди ходить ваша дитина, а скільки купили моркви в їдальню? Це установа, яка створена на місцях, працює за наші гроші і для нас, а держава не дозволяє нам подивитися, скільки моркви там куплено. Вона довіряє нам обирати Президента, але не доз­воляє подивитися на моркву.

Децентралізація – це повернення людям природних прав, зверху мають лишитися лиш права вирішувати питання, які нам не під силу. От, наприклад, виграти Дебальцівську битву…

У дві хвилі

Свого часу Кучма тримав у руках надпов­новаження. У 2004-му міняли президента, відбулася революція і стало питання – він не може мати стільки влади. Так виникла ідея децентралізувати владу, і так внесли зміни до Конституції – віддали частину повноважень Президента парламенту й Кабміну. Але вниз владу не віддали. Через це Янукович, коли став президентом, повернув собі повноваження Кучми. То було легко зробити, бо влада не пішла далеко, а лишилась у трьох будинках на печерських пагорбах. Зараз є небезпека, що це повториться.

Одним із завдань Євромайдану було – «знімемо Януковича». Противники ставили питання: «А на кого міняємо?». Наприкінці прийшла відповідь – питання не у зміни облич, а у зміні системи. І так народилася друга хвиля підтримки децентралізації. Влада має бути у людей, вони самі мають вирішувати свої питання, а держава – тільки ті, які ми не можемо вирішити на місцях.

Справа пішла

Насправді у нас багато чого міняється, просто ми часто про це не знаємо і піддаємося настрою «все погано». За минулий рік «Закон України про місцеве самоврядування» помінявся шість разів. Одразу після Майдану було змінено практично все. Нині відкрито 100 % документів, якими керується місцеве самоврядування. Якщо людині не зручно отримувати інформацію з документів, вона може отримати її особисто. Прийняли рішення про вільний вхід на всі засідання всіх органів влади в Україні. З цього почалася децентралізація. То був перший крок – ви маєте право вільно дивитись, як місцева влада виробляє свої документи і читати все, що вона прийняла.

Друге – зміни до закону про місцеві вибори. Змінено процедуру звільнення голів районних і обласних рад. До Майдану для цього треба було 2 / 3 депутатських голосів, зараз – проста більшість. Інший аспект – право на самовисування на виборах до місцевих рад. Воно зникло у 2004 році і відновили його лиш тепер.

Вибори – як зупинка

Перше, що зробили після Майдану, – це повернулися до Конституції 2004 року. Відповідно до неї змінився порядок призначення голів адміністрацій. Спочатку система була така – зверху був один «великий» Янукович, він призначав середнього «януковича», а той подавав президенту і він призначав маленьких «януковичів».

За чинною нині Конституцією спочатку кандидатури всіх голів ОДА і РДА погоджує Яценюк, а потім уже призначає Порошенко. Так у нас утворилася структура з малих «яценюків» і «порошенків». Але там же написано, що ця система тимчасова і не пізніше 1 січня 2006 року (!) мають бути внесені зміни у бік децентралізації. Як самі розумієте, ця дата давно минула.

Після інавгурації Порошенко подав такі зміни. Він обіцяв ліквідувати ОДА і РДА, тож написав про їх ліквідацію, тим більше, яка їм ціна, якщо кожен активіст може показати фото, як він брав їх штурмом. А що замість них? Представництво Президента в кожній області та районі, і ці представники отримують усі повноваження місцевої адміністрації плюс можливість розпускати ради. Коли Порошенко приніс цей текст у Раду, там сказали: «Та це ще крутіше, ніж мав Янукович!». Він відповів: «Не хочете голосувати, тоді будуть позачергові вибори і я наберу 300 депутатів, які проголосують усе, що мені треба». Так в Україні сталася історія з позачерговими виборами і так зупинилася децентралізація. Президент не отримав 300 голосів, і тепер у нас в Раді не зареєстровано жодного тексту змін до Конституції.

Закони та помилки

Натомість Рада приймає інші важливі закони. От, «Закон про особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Там запропоновано таку децентралізацію, про яку ми і не мріяли: люди самі обирають міліцію, керівника суду, прокурора, всі статті бюджету стають захищеними. Якби цей закон був для всієї України – це було б правильно. Ті території, що підтримують державу, отримують права і можливості для розвитку. Але не ті, що зараз окуповані, бо яке там місцеве самоврядування? Добре, що цей закон ніколи не буде виконаний.

Далі – в ніч перед Новим роком була проведена бюджетно-податкова реформа, почалася бюджетна децентралізація. Як воно було до того? Кожне село, селище і місто у складі району мало 25 % усіх податків, які платять їхні люди. Районний бюджет мав 50 %, міста обласного значення – 75 %, область – 25 %. А тепер як стало: села, селища, міста мають 0 %, райони – 60 %, міста обласного значення – 60 %, області – 15 %. Де тепер 25 %? У Кабміні. Кабмін собі вилучив з місцевих бюджетів 30 млрд. грн. А базовий рівень місцевого самоврядування обнулили. Це величезна помилка, яку треба виправити.

Які найближчі зміни? Ця реформа має стільки неточностей, що вона точно буде продовжуватися. Плани добре описані в такому документі, як коаліційна угода. Там зазначено, що будуть зміни як у Конституції (щодо місцевих адміністрацій), так і бюджетні, так і правила місцевих виборів. В угоді зазначено, що починаючи з 2015 року місцеві влади будуть обиратися по-новому. Тобто мери – у два тури, і це плюс. А місцеві ради – за відкритими списками. Хоча ніхто не може пояснити, що це за списки такі. І не виключено, що за давньою народною традицією сам закон буде мінятися по ходу виборчої кампанії. І поки що це все.

Репортер