Громадськість Івано-Франківська зараз активно протестує проти планів забудови території поблизу озера з боку Північного бульвару і вул. Ленкавського та вимагає залишити там зелену рекреаційну зону. Але цього будівельного конфлікту могло б і не бути, якби на початку 2000-х років комунальникам вдалося реалізувати плани з перетворення цієї, правду кажучи, завжди занедбаної території на місцину для сімейного відпочинку з дітьми. 

Колись центральне міське озеро перебувало на балансі управління житлово-комунального господарства. Наприкінці 90-х років минулого століття його вирішили передати на баланс колишнього державного концерну «Екотехпром». А він на базі озера вирішив створити новий структурний підрозділ під назвою «Дендрологічний гідропарк». Плани з впорядкування озера і прилеглої території були грандіозними. Вони мали втілитись у нову рекреаційну зону. І неабияку, а начебто на зразок відомої Уманської «Софіївки». Тож до цього хотіли залучити фахівців Уманського інституту дендрології АН України, з яким мали укласти відповідну угоду. Однак не склалося.

Грошей на втілення грандіозного задуму так і не знайшли. А шкода. Скажімо, зараз уже знищене озерце поблизу колишньої шкірфірми комунальники хотіли оснастити установкою з очищення та підігріву води і влаштувати там дитячий пляж з водними атракціонами. Поруч планували встановити для дітей ігрові і спортивні майданчики, звести сцену та дитяче кафе. Таким чином утворилося б ціле містечко, де діти могли б гратися, розважатися і просто відпочивати зі своїми батьками. Про старших і дорослих теж не забули. Вони могли б зайнятися спортом на відкритих спортивних майданчиках просто неба. Також планувалося будівництво більярдної та бару. І навіть був задум створити школу верхової їзди.

Були тоді плани і щодо самого озера. Передовсім йшлося про вирішення проблеми з наповненням його водою (яку не вирішили й досі). Для цього планували збудувати нові гідроспоруди і прокласти трубопровід від Бистриці Солотвинської. Вздовж алеї, що веде від центрального входу з вул. Мазепи до каплички, планували викопати вісім (за кількістю джерел) криниць, які хотіли оформити у стилі різних регіонів України. А так званий острівець закоханих планували перетворити на музей дерев’яних скульптур під відкритим небом, до якого мав вести розвідний міст. А ще на озері начебто мав з’явитися фонтан на зразок «Софіївської «Змії».

Все це мало б бути логічним продовженням реконструкції Центрального міського парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, яка, як відомо, не завершена й досі. Зрештою всі ці плани так ними і зосталися. Та й то, мабуть, лише на словах... Принаймні за п’ятнадцять років про них ніхто ніде більше так і не згадував…

ЗК