За два роки після перемоги Революції Гідності наша країна зробила серйозні і впевнені кроки на шляху європейської інтеграції.

Ми розпочали низку надзвичайно важливих і дуже складних реформ.

Та люди вимагають більшого.

Очевидно, що і суспільство, і влада не задоволені темпами змін.

Очевидно, що нам треба прискорити позитивні перетворення, відкрити друге дихання у проведенні реформ.

Очевидно, що з початку року ми не лише збавили швидкість, а взагалі почали гальмувати.

Уряд втратив підтримку з боку коаліції. Щоб провести  через Верховну Раду навіть стратегічні рішення, приходиться часто-густо позичати голоси у позакоаліційних груп та позафракційних депутатів.

Напруга між Урядом та фракціями стала настільки високовольтною, що створює загрозу життєздатності коаліції. Її ж розпад в свою чергу неминуче занурить країну в глибоку і довготривалу політичну кризу.   

Так, урядова команда, - як і вся влада, що центральна, що  місцева, - працюють у дуже складних умовах. Це і військові дії, і руйнація значної частини промислової інфраструктури. Це і агресивне закриття Росією ринку для наших виробників, і блокування Москвою нашого товарного транзиту в треті країни. Врешті-решт, відбувається падіння світових цін на ключові статті нашого експорту.

Об’єктивний наслідок такого збігу обставин множиться на суб'єктивні прорахунки. В результаті - маємо падіння рівня життя громадян України, а разом з ним – і довіри людей до влади. Згідно опитувань громадської думки, понад 70% виборців виступають за відставку Кабінету Міністрів. Погодьтеся, це той показник, який ігнорувати категорично неприпустимо.

Чинна Конституція не наділяє Президента правом безпосередньо регулювати стосунки коаліції та Кабінету Міністрів, а тим більше  самостійно вирішувати кадрові питання. Але як гарант Конституції, як людина, яка взяла на себе відповідальність  за стратегію реформ, я не можу байдуже спостерігати за тим, що відбувається. Поки між двома будівлями на Грушевського неначе гарячу вуглину перекидають відповідальність, не рухається вперед і тупцює на місці ціла країна.

Ми втрачаємо дорогоцінні дні, тижні, місяці. І це у той час, коли на роки й десятиліття відстали від наших успішніших сусідів!

Вихід із патової ситуації потребує політичної волі з боку Президента і спільної відповідальності Глави держави, Парламенту та Уряду. 

Сьогодні зранку я мав зустріч і грунтовну розмову з Генеральним прокурором. Я звернувся до Віктора Миколайовича з пропозицією, щоб він написав заяву про відставку.

Віктор Шокін впровадив ті реформи, яким в ГПУ чинили спротив десятиліттями: позбавлення прокуратури загального нагляду, створення Національного антикорупційного бюро і Державного бюро розслідувань, тощо.  Це з одного боку. З іншого, ГПУ, на жаль, не змогла заручитися довірою суспільства. І саме тому на порядку денному стоїть питання про відставку Генпрокурора.

З такими ж самими мірками слід підходити і до Уряду. Кабінет Міністрів зробив чимало для порятунку країни, стабілізації економічної ситуації і старту реформ.  Але суспільство явно  вирішило, що помилок більше, ніж досягнень, і відмовило міністрам в довірі. А хіба не ясно, що проводити успішні реформи може лише Уряд, який користується достатньо високою підтримкою співгромадян?

Щоб відновити довіру, терапії вже замало, потрібна хірургія.

Момент для часткового оновлення Кабінету Міністрів упущено. Про нього надто довго говорили, і в результаті - «забалакали». Тепер вже очевидним є запит на повне перезавантаження Уряду. Поки що у Прем'єр-міністра зберігається можливість обрати, в який спосіб краще дати простір для реалізації цього запиту.

Тотальне переформатування Кабінету Міністрів має відбуватися на основі чинної коаліції у складі «Солідарності«, «Народного фронту«, «Самопомочі» та «Батьківщини».

Особливо апелюю до «Народного фронту» та його лідерів, з якими пліч-о-пліч пройдено важкий шлях; яких вважав, вважаю і далі вважатиму своїми однодумцями і політичними партнерами. Ані доля цього Уряду в цілому, ані жодні персональні амбіції його членів не повинні  вплинути на єдність нашої проєвропейської демократичної команди. В коаліцію об'єднувалися не заради посад, а заради принципів. Принаймні, людям казали саме так, чи не правда?

Призначення в Уряд мають відбуватися за участі та підтримки всіх фракцій коаліції. На технократичній реформаторській основі. Із фахівців, позбавлених політичних впливів і лобістських інтересів.

Завдання такого Кабінету Міністрів  –  забезпечити зростання ВВП та почати відновлення  рівня життя, організувати чесну приватизацію, прозоре управління державними підприємствами, впровадити жорсткі антикорупційні кроки, продовжити співпрацю з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями.

Все це лише посилить наш стратегічний курс на Євросоюз, НАТО, на посилення обороноздатності країни, на підвищення добробуту українців, зміцнення демократичних основ нашої парламентсько-президентської політичної системи.

Я переконаний, що країна не має резерву часу, аби за неповні два роки вже вчетверте зануритися у виборчу кампанію, та ще й в умовах зовнішньої агресії.

Внутрішня політична війна всіх проти всіх — це мрія нашого північно-східного сусіда. Ось чому я взяв слово і висловив своє бачення виходу із кризи — щоб уникнути найгіршого сценарію.

Розпуск Верховної Ради не обов’язок, а лише право Президента. І я ним скористаюся лише у крайньому випадку, якого ми просто не маємо права допустити.

Питання відновлення довіри має бути вирішене в стінах цього Парламенту.Довіра – це головний ресурс, який необхідний для того, щоб вирішувати проблеми того масштабу, які стоять перед нашою країною.

Чекаю від Парламенту на швидкі та державницькі рішення.  А за мною – не станеться.

Покладаюся на підтримку з боку суспільства, дорогі співвітчизники.