З теплих країв на Прикарпаття повертаються лелеки. А разом з ними, якщо вірити народним повір’ям, – холодна погода: дощі та мокрий сніг.
Цей лелека на подвір» я пані Ольги прилітає уже кілька років поспіль. Цього разу – навідався завчасно. Господиня каже, тепла зима посприяла.

На лелек з нетерпінням чекають і дорослі, і малі.
Селяни жартують, можливо хоч ці білокрилі птахи покращать демографічну ситуацію в селі. Тож до їхнього прильоту готуються заздалегідь. Якщо лелеки гніздяться на дереві – обрізають лишні гілки. Самого пташиного житла ніколи не торкаються – це погана прикмета.
А ось ці чорногузи нікуди й не відлітали. Вони зимували в Галицькому Національному парку. Тут їх декілька. 5 –ро білих лелек і один – “червонокнижний” чорний. Кожного з них люди врятували від очевидної загибелі. Приміром, для цих білих лелек перший політ ледь не став останнім.
А цей самотній чорний бузьок не пройшов природнього відбору. Його , у буквальному розумінні, ледь не затоптали свої ж.

Тут, у природньому парку , лелек лікують та відгодовують. Хто залікує поранені крила, відлітає на дику природу.
Лелек орнітологи вважають найпунктуальнішими птахами. Щороку, як правило, вони прилітають третьої декади березня.

Додому бузьки повертаються з теплих африканських країн. Там вони зимують. Хоча шани й поваги на сонячному континенті не мають.

Якщо вірити народним повір”ям, на своїх крилах лелеки приносять холодну погоду. Дощ, вітер і навіть мокрий сніг. Це, кажуть на Прикарпатті , останній подих зими. Цього року народні легенди підтвердилися. Сонячні дні несподівано змінили опади та пориви вітру.