«Я запитувала нашого вчителя Андрія Івановича (вихователь Андрій Ливдар готував Сніжану до конкурсу. — Авт.), чому ми живемо в інтернаті, і він сказав, що тепер замість тата у нас Україна, але сиріт є багато, тому ми всі разом і живемо у дитячих будинках. А щоб такі школи, як наша, існували, в Україні створено податкову систему, завдяки якій ми маємо дім, хліб і книжки», — це уривок з твору учениці Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Сніжани МАЙКО. Твір-роздум восьмикласниці «Замість тата у нас Україна» переміг у конкурсі «Податки очима дітей-2009», дівчинка також стала лауреатом премії імені Анатолія Москаленка за найкращий журналістський матеріал.

Урочисте вручення відзнаки в галузі журналістики відбулося нещодавно в рамках міжнародної конференції «Нова українська журналістика: від загроз і викликів до кращих європейських практик». Свою нагороду — диплом, медаль та 2000 гривень — дівчинка отримала з рук голови наглядової ради Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка Леоніда Кравчука.

«Сніжана найкраща учениця в школі, життєрадісна, енергійна, сумлінна в навчанні, активна у шкільному житті, дуже гарно танцює, займає перші місця в різноманітних конкурсах художньої самодіяльності», — розповіла директор Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Наталія Фіцич. А ось що розповіла про себе сама переможниця:

— Мені 13 років, я живу у віддаленому гірському селі Голошині, у нашій сім’ї дев’ятеро дітей. Дуже люблю танцювати, малювати і багато писати. Читаю українські народні казки, Біблію, а також твори знаменитих журналістів та письменників.

«Замість тата у нас Україна», — зворушлива мініатюра, що з дитячою дорослістю розповідає не лише про податкову систему, а й про реалії українських дітей, які з тих чи інших обставин не мають батька чи матері. Сніжана Майко не по літах доросла, та все ж не втратила своєї дитячої безпосередності. Ми поспілкувалися з нею на досить дорослі теми: вибір професії, розуміння щастя тощо. А розпочали з вражень від власних перемог.

— Щаслива, що у мене є такий талант. Радію з того, що наділена талантом писати. Мої однокласники та родина теж радіють і підтримують мене увесь час. Пишаюся собою, бо це дійсно перемога.

— Ти стала лауреатом конкурсу імені видатного журналіста Анатолія Москаленка. Чи плануєш поєднати своє майбутнє з цією професією?

— Ні, не дуже, у мене ще все попереду, є час про це подумати. Писати точно буду, і тепер складаю казки, віршики про сім’ю, природу, друзів, Україну, школу. Журналістом не дуже хочу бути, це заважка професія для мене. Адже журналіст насамперед повинен бути дуже сміливим для серйозних запитань, творчим, щоб писати гарні статті. А ще привітним до людей, добрим, бо той, хто пише, має бути дуже сердечним. В принципі, мрію бути письменницею, а так планую освоїти фах кухаря чи перукаря.

— Що таке щастя, на твою думку?

— Це талант і вміння писати твори, пісні, казки і, обов’язково, віра у свої сили.

— А як ти думаєш, що заважає людям бути щасливими?

— Вони зневірюються.

— А ти щаслива?

— Мені допомагає школа, і тому я щаслива.

— Про що ти мрієш понад усе?

— Бути громадянином України! Стати справжньою людиною, яка б могла допомагати всім у праці, щедрості, вірності...

І насамкінець знову процитую твір Сніжани Майко: «Наші вчителі не варять сталь і не роблять машини, щоб потім їх продати й отримати гроші, — вони нас вчать української мови, математики, географії, а ще просто жити і бути громадянами. і в цьому їм допомагає Україна і ті люди, які стоять на сторожі її щоденного життя — податкові інспектори. Держава запровадила податки, і ті люди, що працюють, частину своїх грошей віддають їй через державну податкову інспекцію. А Україна як добра мати піклується про таких діток, як ми і про всіх інших людей, які не в змозі працювати. За це їм велике спасибі від нас усіх».