«Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли люба бабуся оповідали байки, не забудете до смерті». / Іван Франко /
      Шкільна світлиця Вовчинецької ЗШ (директор Павлюк П.В.) зібрала мешканців села на особливе свято. Вихованці початкових класів під керівництвом учителя Гришків С.Б. вшановували бабусь – дорогих, найближчих для кожного людей, матерів їхніх матусь та татусів.
      - Бабусю, бабусенько, бабуньо, бабусечко, бабцю, – так ніжно й пестливо величали гостей онучата, дівчата й хлоп’ята 2-ого класу.
      На схилі срібних літ, залишаються вони невтомними трудівницями, скарбницею мудрості нашого народу, хранительками звичаїв та обрядів. То ж є у кого переймати життєвий досвід. Чого тільки не навчали бабусі: прясти та ткати, шити і вишивати, садити і вирощувати квіти, готувати їжу і білити хату, працювати на городі і в полі. А яких колисанок, цікавих казок та мудрих повчань научали! Досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишиться золотим набутком на все життя.
      Заглядаємо в бабусині очі… Які вони щирі! Це погляд добра і любові! Та особливим теплом світяться очі бабусі тоді, коли поряд онучата.
      - Моя бабуся найкраща! Моя – сонечко! Моя – краса! Моя – ніжна! Моя – люба! Моя – гарна! Моя - мила!.. Тільки, щоб Вона вічно жила! Як зростем великі, то збудуєм хату. Всіх бабусь запросим у одну кімнату. І для них, стареньких, там влаштуєм знову свято.
      Зі сльозами на очах, з радістю у серці, з квітами у руках повагом йшли дорогою зі школи до своїх осель дбайливі господині. Їх проводжали любі онуки…
      Правду кажуть у народі: «Справжні діти – це онуки».