"Без України не було б перемоги, без Росії не було б війни!". Ця теза може стати головною в українській пропаганді щодо ревізії підсумків Другої світової війни.  

Анексія Криму та українсько-російська війна на Донбасі остаточно заплутала ситуацію з оцінками свята 9 травня – Дня перемоги.

Зараз в Україні немає чіткого ставлення до цього свята. Воно немовби зависло між різними політичними оцінками, поглядами, тлумаченнями. Здається, що настав час виробити саме український погляд на це свято, бо вплив інших концепцій уже зробив свою негативну справу.

Український погляд на історію Другої світової може стати відповіддю на російське тлумачення "9 травня", яке суттєво відрізняється навіть від радянського погляду на події 1941-1945 років.

Спомини про одну війну, як це часто буває, проклали шлях до іншого збройного конфлікту. І слово "довоєнний" вже можна застосувати до нашого часу. Але зараз проти Росії на Донбасі воюють представники різних українських регіонів і не всі з них вважають 9 травня святом окупантів.

Приватизація перемоги

З 2015 року 9 травня в Україні офіційно є Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, а не у Великій Вітчизняній, як казали раніше. Водночас 8 травня стало Днем пам’яті і примирення.

9 травня завжди було радянським за змістом святом. Після приходу до влади у Росії Володимира Путіна у цій країні стала помітною тенденція до своєрідної "приватизації" 9 травня.

Для цього було застосовано цікавий прийом, коли все позитивне з цієї точки зору (героїзм, фронт, тил, партизани) ототожнювалось з Росією, а все негативне (колаборація, полонені, емігранти) – з іншими союзними республіками.

Спочатку було проголошено тезу про "27 мільйонів росіян, які загинули у Великій Вітчизняній війні". І не було важливо, що серед цих 27 мільйонів приблизно 8 мільйонів жертв (третя частина!) мешкали в Україні.

Потім у Росії почали пропагувати тезу про те, що всі українці співпрацювали з гітлерівцями, весь народ був зрадником, колаборантом, спільником фашистів. Урешті-решт путінська еліта договорилась до цілковитого заперечення українського внеску в перемогу над гітлерівською Німеччиною.

"Тепер з приводу наших відносин з Україною. Я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми – країна переможців", - сказав Путін у грудні 2010 року, відповідаючи на запитання про події 1941-1945 років.

І не важливо, що, наприклад, двомісячна оборона Києва влітку 1941 року затримала вермахт, який через це пізно підійшов до Москви. Німецькі війська погано воювали зимою, а зима тоді була дуже сувора і це також вплинуло на перебіг подій…

Пізніше заяви про "укрофашистів" стали підґрунтям для загальної антиукраїнської кампанії, яка призвела до анексії Криму, окупації частини Донбасу і створення міфу про "Новоросію". І це все відбувалось під гаслами боротьби з міфічними фашистами.

Європейське примирення 

Враховуючи наші євроінтеграційні тенденції, цікаво подивитися, як ставляться до "9 травня" у країнах ЄС.

У європейських країнах пам'ять про Другу світову більш спокійна, зважена, компромісна. Там здебільшого йдеться про примирення народів, вшанування пам’яті жертв, необхідність забути про трагічні сторінки історії і рухатись далі в межах нової континентальної спільноти.

Фактично без примирення не було б можливим створити післявоєнний французько-німецький альянс, на основі якого згодом виникли прототипи сучасного ЄС.

Зрештою і війна на заході Європи не була такою жорстокою і безкомпромісною, як на сході. Німецький окупаційний режим у Франції чи Голландії був більш поблажливим до місцевих мешканців, ніж, наприклад, рейхскомісаріат у Рівному.

Тому і ставлення до трагічних подій минулого у нас і у них відрізняється. Також є маленька різниця календарного плану. Зокрема, 9 травня відзначається як День перемоги в Сербії. 8 травня Перемогу святкують у Франції, Великій Британії, Чехії, Норвегії. Це пов’язано з тим, що гітлерівці двічі підписували акти капітуляції. Перший раз про це було проголошено саме 8 травня 1945 року і мало більший стосунок до західних союзників, ніж до СРСР.

Про друге підписання, яке відбулося на вимогу Сталіна, було оголошено 9 травня – і це стало важливою датою для Радянського Союзу.

Ще під час правління президента Віктора Ющенка в Україні лунали пропозиції перенести святкування 9 травня на 8-ме число, щоб бути ближчими до загальноєвропейської традиції. Але минулого року українська влада прийняла компромісне рішення, залишивши святковим днем 9 травня та запровадивши своєрідний "день примирення", який відзначають 8 травня.

Такий підхід певної невизначеності притаманний у вирішенні багатьох питань у нашій країні, то нічого дивного, що його застосували і в сфері історичної пам’яті.

Окупація чи звільнення?

Ускладнює українську ситуацію також те, що для західних регіонів війна почалася не в 1941-му, а в 1939 році. Гітлерівській окупації передувала радянська і ставлення до "9 травня" тому суттєво відрізняється від інших частин країни.

"Є негідним і недопустимим спотворювати історичну правду й далі калічити колективну пам'ять українського народу, говорячи про визволення України в 1944 році. Того року Україна не була визволена, а лише наново поневолена жорстоким тоталітарним режимом сталінського покрою, який далі фізично винищував український народ та денаціоналізував його мову й культуру", - заявляє з цього приводу канадський історик Роман Сербин.

Зауважимо, що під час правління Леоніда Кучми 9 травня залишалось важливим святом, яке мало своєрідне пост-радянське забарвлення. Певні зміни почались лише після обрання президентом Віктора Ющенка.

У той період вже була зрозумілою тенденція щодо приватизації Дня перемоги російською владою. До того ж в оточенні Ющенка вистачало політиків, які мали бажання змінити ставлення українців до 9 травня, послабити радянський контекст свята.

Ющенко робив певні спроби узгодити те, що було важко узгодити. Його спроба штучно примирити ветеранів Червоної Армії та УПА була не дужа вдалою.

Та й суспільство не завжди зрозуміло, яким чином можна зробити новий національний літопис, до якого на рівних правах увійдуть як радянські генерали, так і командири загонів УПА.

У лютому 2010 року до влади прийшов Віктор Янукович. Сформований згодом уряд Миколи Азарова почав гучну підготовку до чергового ювілею Перемоги. Святкування відбувались за радянськими канонами, що було дуже схоже на бажання догодити Росії.

Утім намагались догодити не тільки в царині історичної пам’яті. Зокрема, різними представниками влади було озвучено тезу про те, що 9 травня може навіть стати головним святом України.

Приклад таких дій можна було побачити у сусідній Білорусі, де День Незалежності (День Республіки) святкують 3 липня на честь визволення у 1944 році. Важко сказати, куди привела б українську історичну пам'ять політика Віктора Януковича. Він не розумів країну, якою намагався керувати і впровадження радянського культу 9 травня було зайвим підтвердженням цього.

У травні 2014 року в країні почалась Антитерористична операція і відбувались президентські вибори. Їх учасникам було не до згадки про 9 травня. Однак у 2015 році українська влада зробила спробу озвучити нове бачення подій Другої світової і місця України в цих подіях.

"Шокуючим, як для мене, так для всіх українців, стала сумнозвісна заява нинішнього російського керівництва про те, що Росія виграла б цю війну і без України…Не виграли б цю війну без українців! А ось чи почалася б ця війна, якби не підписали горезвісний пакт Молотова-Ріббентропа у 1939 році - це питання", - сказав президент Петро Порошенко у квітні минулого року.

"Без України не було б перемоги, без Росії не було б війни!". Ця теза може стати головною в українській пропаганді щодо ревізії підсумків Другої світової війни.

Питання про те, яким було звільнення у 1944 році можна залишити на майбутнє. Зараз важливо нівелювати російську міфотворчість, яка використовується в актуальних політичних кампаніях проти України. Міфотворчість, яка своєю руйнівною силою вже призвела до значних жертв.