Підсумком трагічного народовбивства стали величезні людські жертви і матеріальні втрати з обох боків. Окремі польські історики стверджують, що загинуло до 100 тис. поляків і 25-30 тис. українців. Українські вчені, наводять скромніші цифри втрат - 35 і 15 тис., або й взагалі 12 та 5 тис. Проте, перш за все слід наголосити,  що на Волині 1943 р. обидва народи стали жертвами уже сформованих історичних обставин та стереотипів, незваженої політики керівників окупаційних режимів, анархії та хаосу, жертвами небачених досі підступних провокацій, вчинених нацистами та більшовиками.

Справжній характер і зміст подій 1943–1944 рр. неможливо адекватно зрозуміти, якщо їх не розглядати в контексті всієї історії польсько-українських взаємин. Українці не претендували на чужі землі, а лише на ті, на яких вони жили споконвіку. І коли восени 1942 – на початку 1943 р. спалахнув стихійний опір українського сільського населення проти нацистських окупантів, то він включав і терористичні акти щодо тих поляків, які перейшли на службу до німців і стали їх прислужниками. УПА спершу намагалася уникнути "третього фронту" – з поляками. Однак, конфлікт з польським підпіллям став неминучим, оскільки воно відстоювало відновлення панування Польщі в Західній Україні.

Повертаючись сьогодні до подій тих часів, безперспективним буде визначати, яка сторона несе більшу відповідальність за скоєне.

Українсько-польський діалог на тему болісних сторінок минулого, в умовах триваючої російської агресії, повинен бути максимально виваженим, а рішення – заздалегідь та добре продуманими. Драматичний українсько-польський конфлікт 40-х років ХХ століття є складним питанням спільної історії, тому воно має бути виведене із сфери політики і передане на розгляд вченим.

Нині Україна і Польща є незалежними державами, які будують свої відносини на принципах добросусідства, миру і взаєморозуміння і, як уряди, так і народи цих країн, повинні бути максимально  зацікавлені в подальшому розвитку добросусідських відносин і недопущенні протистоянь та спільно докласти зусиль для наукового дослідження історичного минулого, щоб свідомість молодих українців і поляків не була обтяженою спогадами про трагічні періоди спільної історії.

Україна засуджує всілякі спроби перегляду результатів війни, нав’язування нам якоїсь особливої, чужої точки зору в питанні волинських подій, пошуки мертвих винуватців серед живих нащадків.

Дороговказом для нинішнього та прийдешніх поколінь українців і поляків можуть стати слова Папи Римського Івана Павла ІІ, з якими він звернувся  до обох народів та закликав очиститися від болісного минулого: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує».