Серед усіх реформ Руської держави, здійснених Володимиром, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, але з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала. Тому Володимир у 988 році прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі – крок абсолютно раціональний, адже Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. Саме цивілізована Візантія була предметом мрій і заздрощів київських князів, яких сусіди цілком справедливо вважали дикими варварами. «Варвари-Русь, народ жорстокий і немилосердний, що не знає ласки до людей», – таку характеристику давали чужі літописці нашим далеким пращурам.

Християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав. В очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів, або сказати б, узаконило державність. Християнство стало потужним поштовхом для розвитку освіти й культури: почали відкриватися школи, в Києві було збудовано головний храм Русі – Десятинну церкву Богородиці (996). Прийняття християнства від Константинополя, а не від Рима, привело до того, що Русь у середині ХІ ст. опинилася по східний бік Великого розколу 1054 року. Цивілізаційні наслідки цієї події справили величезний вплив на всю подальшу історію східнослов’янських країн.