Близько 90 знаних у світі українців, серед яких політики, письменники, громадські діячі, закликали Верховну Раду встановити три дні пам’яти жертв польських злочинів проти українського народу. Звернення зокрема підписали перший президент України Л. Кравчук, директор Національного інституту стратегічних досліджень В. Горбулін, дисидент Л. Лук’яненко, письменники Д. Павличко, і. Драч і В. Шкляр, історики Ю. Шаповал і С. Кульчицький, дипломати Б. Тарасюк іВ. Огризко, юрист-міжнародник В. Василенко та ін.

У зверненні до ВР сказано, що український парламент повинен ухвалити постанову з оцінкою рішення парламенту Польщі про встановлення 11 липня Днем пам’яти поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН—УПА. «Зміст цього документа свідчить про свідоме спотворення польськими парламентарями історичної правди шляхом вибіркового, упередженого і маніпулятивного підходу до фактів, відвертих вигадок, політично безвідповідальних і юридично некоректних звинувачень українського національно-визвольного руху у злочині геноциду проти громадян іі Речі Посполитої, — говориться в зверненні. — Українці захищали своє природне право бути господарями на своїх споконвічних етнічних теренах Всупереч відомим фактам постанова зображує винятково українців як злочинців, а винятково поляків як жертву. Залишаючись глухими до кривд, завданих українцям, польські парламентарі свідомо перетворили історичну проблему у політичне українофобське знаряддя, яке одразу почали використовувати депутати Державної Думи Російської Федерації». ініціатори звернення пропонують Раді встановити 23 вересня Днем польських репресій проти автохтонного українського населення Галичини. Саме цього дня 1930 р. Рада міністрів Польщі ухвалила рішення про широкомасштабні антиукраїнські репресивні акції, офіційно названі польською владою «пацифікацією». Також пропонується призначити 25 грудня Днем пам’яти геноцидного винищення польським підпіллям автохтонного українського населення на споконвічно українських землях, оскільки в цей день 1942 р. польські збройні формування почали масові вбивства українців. Крім того, 28 квітня пропонується встановити Днем пам’яти українців, які стали жертвами примусової депортації з боку Польської держави, адже в цей день 1947 р. польська влада почала операцію «Вісла».

Водночас автори звернення позитивно оцінили декларацію, яку президенти України і Польщі підписали в Києві 24 серпня ц. р. У ній йдеться про стратегічне партнерство, польську підтримку прозахідних прагнень України та історичний діалог між країнами. 

Як поляки вмотивовували свої дії стосовно «дня українського геноциду» пошуком «історичної правди», так і українці назвали своє звернення... способом запобігання подальшій ескалації в українсько-польських відносинах теж через фіксацію в датах «історичної правди».

До «симетричної відповіді» польським парламентарям недавно закликав український парламент і відомий у світі івано-франківський письменник Юрій Андрухович. У своїй статті на порталі «Збруч» він запропонував засудити польську політику щодо українців у 1920-30-х рр. і, оскільки польські політики не хочуть офіційно визнавати злочини Польської держави проти українців у міжвоєнний період, офіційно встановити День пам’яти жертв польської пацифікації. 

Натомість поміркованіше відгукнувся на польські «історичні вибрики» директор інституту національної пам’яти Володимир В’ятрович, якого антиукраїнські «яструби» в Польщі звинувачують ледь не у фашизмі. Українці і поляки задля примирення через Волинську трагедію мають почати з поминання жертв в один день, вважає В’ятрович: «Озвучена в листі українських президентів ідея встановити спільний день поминання жертв — слушна для цілі примирення. Немає сенсу ділити вбитих, радше, навпаки, пам’ять має єднати їхніх нащадків. Наш інститут подавав на розгляд українській владі ідею будівництва в Україні та Польщі двох пам’ятників порозуміння між народами». 

У Польщі одразу ж появилася реакція на звернення українських діячів до ВРУ. Той самий шукач історичної правди — ініціатор «дня українського геноциду», голова комісії Сейму з питань зв’язків із закордонними поляками Міхал Дворчик як вправний пропагандист демагогічно назвав звернення українських громадських діячів «боротьбою не за істину, а за політичні вигоди» і звинуватив їх у тому, що відносини з Польщею вони сприймають як конфронтацію. Нагадаємо, що аргументи українських істориків і політиків польські науковці й політики перед встановленням свого «дня геноциду» до уваги не взяли.