Іван Хомин народився 23 вересня 1943 року у простій селянській сім’ї у Сівці-Калуській. Закінчив місцеву семирічну школу, а в селі Голинь здобув середню освіту. З дитячих літ мама Юстина наділила його любов’ю до нашого Творця, до нашого Господа Ісуса Христа, любов’ю до свого народу, до рідного краю. І ці три любові стали девізом його життя. А воно вишивалося не лише червоними, а й чорними нитками: в юності підірвався на німецькій гранаті, пережив клінічну смерть, боровся за своє життя і поборов смерть. 

 

У 1958 році померла мама хлопця. Проте її науку — робити людям добро — він не забув. У цьому йому допомагала пісня й поезія. Іван Хомин працював на заводі залізобетонних виробів і конструкцій, де був народний хор “Прикарпаття”, тож у його складі не раз виступав на Львівському телебаченні, зокрема й зі своїми творами та віршами поетів Прикарпаття. Разом з дружиною Євдокією, яка працювала завідувачем клубу, виступав на районних і обласних конкурсах читців, займав призові місця. Був  депутатом райради  першого демократичного скликання від села Сівка-Калуська. Батько двох дітей, є троє онуків. Має статус інваліда II групи Великої Вітчизняної війни .

“Допомагав і давав цінні поради вже нині покійний Василь Олійник — народний поет, співець сівецької родини, — каже Іван Хомин. — Я добре знайомий з літераторами Калущини Ростиславом Михайловським і Петром Шевчуком. Мої вірші друкувалися в газеті “Вісті Калущини”, “гуляють” в мережі Інтернет. Я ж мрію видати невеличку збірку своїх поезій. Наразі на суд читачів — вірш “Франкові”.

 

ФРАНКОВІ

Про тебе хочеться писати, 

Ти в серці нашому, у пам’яті живеш. 

Тебе “Мойсеєм” українським звати, 

Бо світло правди нам несеш.

 

Родивсь Франко у Нагуєвичах, в селі 

Дитячі роки в батьківській кузні проходили. 

І той вогонь, який горів в горні, 

Чисте серце й щиру душу запалили.

 

На цій землі ти сіяв і орав, 

Пшеничне поле віршами засівав, 

Щоб родилось добірне зерно 

Людям на щастя, радість і добро.

 

Шість тисяч творів нам подарував, 

Навчав, як треба в світі жити. 

Борцем, поетом, революціонером став, 

Бо твій девіз — боротися, творити і любити.

 

Життя Франку не завжди посміхалось, 

Зате народ свій щирим серцем полюбив 

І те добро, яке роками засівалось, 

Нащадкам нашим залишив.

 

Титаном праці тебе назвали. 

Твоє слово налите вогнем. 

Борці за волю скелю лупали, 

А ти став Великим Каменярем.

 

Народний біль, і горе, і страждання... 

Про це говорять Франкові вірші. 

Вони ламають пута і служать правді 

І в наші теперішні дні.

 

Ти справжній геній і співець,

Де лине пісня про кохання.

Тяжкий молот поміняв на тонкий різець,

Де є надія, воля, радісне бажання.

 

Великий скарб ти залишаєш на землі. 

Про тебе знає вся планета. 

Заслуги твої чималі 

слуги народу — геніального поета.

 

Твої твори зі сну нас пробудили,

Народ високо оцінив твій труд:

І місто Прикарпаття твоїм іменем назвали,

І пам’ять й славу про тебе навіки збережуть.

 

Стоять пам’ятники у граніті, 

Музеї, парки, вузи носять твоє ім’я, 

Де славою і кров’ю вмита у зеніті 

Вкраїна-мати і її земля.