Трьома указами Президент В. Янукович ліквідував системні державні інституції з євроатлантичної інтеграції України, внаслідок чого паралізовано рух нашої держави в цьому стратегічному напрямі. На рішення керівника держави відкритим листом відгукнувся депутат Івано-Франківської обласної ради, голова фракції БЮТ в обласній раді, голова ВГО «Україна в НАТО» Юрій Романюк.

«Не треба бути великим провидцем, щоб передбачити Ваші наступні кроки з ініціювання та внесення змін до Закону України «Про засади зовнішньої політики України», в якому вилучите зовнішньополітичний пріоритет на інтеграцію України у Північно-Атлантичний договір (НАТО) та вчергове внесете зміни до Закону України «Про воєнну доктрину України», вилучивши з нього посилання на євроатлантичну інтеграцію і т. ін., — звертається до Президента у відкритому листі Юрій Романюк. — Завершивши процес остаточної законодавчої ліквідації євроатлантичних пріоритетів України, Ви зможете потішити наших «заклятих друзів» у Кремлі, своїх однопартійців та переважну більшість жителів сходу і півдня України.

Але настануть президентські будні. А за Конституцією згідно зі ст. 102 «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України...» Тож забезпечення національної безпеки та оборони України, державного суверенітету і територіальної цілісності України, гарантом яких є особисто Ви — Президент України Віктор Янукович, а не шахтар чи вчитель з Макіївки, член Партії регіонів, покладають на Вас за Конституцією і законами України всю повноту персональної відповідальності перед українським народом та державою.

Не мені нагадувати Вам про сумний стан Збройних сил України, української армії загалом, рівень її боєздатності, оснащеності, технічного забезпечення тощо, Верховним головнокомандувачем яких Ви є тепер за Конституцією. Чи можливо говорити в таких умовах про самодостатність рівня відповідності ЗСУ потенційним світовим викликам, загрозам нашому суверенітету і посяганням на територіальну цілісність України?

Весь сумний досвід Другої світової війни показав усьому людству непридатність концепції одноосібного захисту своєї країни проти зовнішнього ворога. Європа виправила свою самовпевненість, усвідомивши власний сумний досвід ціною в понад 50 млн. людських жертв і створила ефективну систему колективної безпеки на європейському континенті та північноатлантичному просторі — військово-політичний блок НАТО. Блок, який 61 рік гарантує недоторканність кордонів 28 країн — членів  колективної системи оборони (НАТО).

Про жодну позаблоковість чомусь не говорять президенти й уряди країн — членів НАТО: США, Великої Британії, Франції, які мають порівняно з Україною набагато потужніші, у десятки й сотні разів більш фінансовані, незрівнянно краще озброєні й оснащені збройні сили... І тільки чомусь Ви, Вікторе Федоровичу як Президент України сподіваєтеся, що виключно позаблоковість України забезпечить нам гарантовану безпеку й оборону. Сумнівним є посилання Вашої команди на доцільність набуття Україною статусу позаблоковості в той час, коли щонайменше до 2017 року на території України розташовуватиметься Чорноморський флот РФ.

Не витримують жодної критики і спекуляції про дорожнечу для українського бюджету вступу України до НАТОѕ Це суми, порівняльні у річному вимірі з підтримкою, наприклад, вугільної галузі України. Погодьтеся, що заради гарантованого дотримання вимог національної безпеки й оборони, державного суверенітету і територіальної цілісності України бюджетне фінансування Збройних сил України — члена НАТО на рівні всього одного-двох відсотків від ВВП України є реальною прийнятною ціною за гарантовану безпеку держави...
Країни Європи і Північної Атлантики понад 60 років користуються плодами колективної безпеки задля раціональнішого перерозподілу колосальних ресурсів на користь простих громадян на відміну від витрат на самодостатню оборону сумнозвісних режимів в Ірані, Північній Кореї, Лівії, Китаї, Росії, на Кубіѕ і борони, Боже, від цього Україну...

Справжня причина антиНАТОвської риторики Вашої Адміністрації є наслідком глибоко помилкового стратегічного курсу, світоглядних поглядів Вашої команди, яка задля перемоги на виборах поставила національні інтереси держави нижче за егоїстичні вузькокорпоративні інтереси команди Партії регіонів, — стверджує у відкритому листі до Президента України Ю. Романюк. — Тепер повинен нарешті настати поствиборчий синдром адекватного сприйняття реальності... Тому нині Вам вкрай необхідно розпочати конструктивну роботу з забезпечення справжніх національних інтересів України, одним із найголовніших аспектів яких є, безумовно, продовження нашою державою процесу євроатлантичної інтеграції...
Нова Адміністрація Президента України Януковича повинна усвідомлювати, що вона не є філією Кремля чи меншим братом (сестрою) когось. Україна є незалежною, суверенною державою, зі своїми національними інтересами, пріоритетами й цінностями. І не завжди наші національні інтереси повинні подобатися сусідам, іншим країнам, які забезпечують свої національні інтереси, нехтуючи нашими».

Андреас  Умланд: Україна занадто слабка,
щоб довго існувати як нейтральна держава

Нова українська влада знову почала експлуатувати тезу про позаблоковий статус країни, демонструючи при цьому брак чіткого розуміння, що таке сьогодні позаблоковість і, головне, скільки це може коштувати державі...
Відомі зубри-дипломати, колишній верховний представник ЄС із питань зовнішньої та безпекової політики й колишній генсек НАТО Х. Солана та президент інституту Брукінрза — кузні кадрів для адміністрації США — С. Телботт, вважають, що на сьогодні у світі нейтральний чи позаблоковий статус є анахронізмом. Колишній посол Німеччини в Україні Д. Штюдеманн, своєю чергою, каже, що не бачить у позаблоковості України «реалістичного зерна», а колишній міністр закордонних справ України Б. Тарасюк називає це  «ілюзією». Ці оцінки дуже схожі на правду. В умовах позаблокового статусу Україні необхідно буде витратити 45-60 млрд. доларів у найближчі сім років, щоб створити комплексну систему оборони, яка не потребуватиме підтримки союзників. Такі результати підрахунків Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння навів недавно в своїй статті для газети «Дзеркало тижня» експерт центру В. Бадрак. Отож законослухняні платники податків мають повне право поцікавитись у Януковича, де він збирається взяти гроші на таке задоволення.
А зараз читачам «Галичини» пропонуємо найцікавіші фрагменти інтерв’ю на цю та дотичні до неї теми відомого німецького політолога і совєтолога, наукового співробітника інституту Центральної та Східної Європи Андреаса Умланда для агенції РБК-Україна.

— Яким вам бачиться центральне питання європейської безпеки?

— Відомий вираз американського політолога З. Бжезінського про те, що без України Росія перестає бути імперією, широко відоме як у Росії, так і в Європі. Але її важливість для міжнародної безпеки загалом часто замовчують або не продумують до кінця європейські аналітики. Якщо депутати Європарламенту вже дозріли для прийняття важливого рішення стосовно України, найбільш авторитетні політичні лідери ЄС поки що не поспішають повторити однозначне висловлювання у парламентській резолюції.

— Яка роль ЄС у долі України?

— ЄС, хоче цього чи ні, має важливий вплив на весь процес українського пострадянського перетворення, як це було у випадку відносин ЄС з країнами Центральної Європи в 90-х роках ХХ ст.

— Але ж головні органи ЄС досі відмовляють Києву в офіційній перспективі членства.

— Врешті-решт в Європарламенті цю проблему зрозуміли і прийняли відому резолюцію 25 лютого 2010 р. Для провідних політиків європейських країн і чиновників ЄС різниця між інтенсивним співробітництвом і цілеспрямованою підготовкою до вступу може бути філософською і не мати істотного значення. Для київської ж еліти, а також для широкої частини населення України, як, наприклад, для студентської молоді чи підприємців, однозначний сигнал ЄС щодо перспективи членства країни є важливим.

— Досить жорстке твердження. З чим воно пов’язане?

— З тим, що прагнення до повноправного членства в ЄС є однією з небагатьох ідей, яка досі об’єднує майже всіх українських політиків національного рівня, великі групи населення на сході та заході країни, а також, мабуть, серед частини промислових магнатів Донбасу.

Звичайно, не можна не визнати, що за останні роки, мабуть, внаслідок відмежування ЄС, а також його візової політики ставлення проєвропейськи налаштованих українців до ЄС погіршилося...

Наслідки такої поведінки не тільки негативно позначаться на Україні, а й можуть мати серйозні наслідки і для європейської безпеки.

— Можливо, Україні варто було б позиціонувати себе як позаблокову країну, яка є мостом між Сходом і Заходом?

— Україна дуже слабка в економічному, військовому і політичних відносинах, щоб довгостроково існувати як нейтральна держава, яка розташована в геополітичній буферній зоні між Заходом і Росією. «Швейцарська», «норвезька» і т. д. моделі, що їх обговорюють час від часу і в Києві в світлі географічного розташування країни, а також зростаючих світоглядних розбіжностей між Заходом і Росією, все менше підходять для сьогоднішньої України. Країна повинна буде рано чи пізно обрати для себе той чи інший економіко-політичний блок. Київ не зможе тривалий час продовжувати практиковану досі багатовекторну політику...

— Але раніше українці позитивніше ставилися до НАТО. Антинатовська позиція тільки останніми роками стала домінуючою.

— На жаль, доводиться побоюватися такого роду розвитку і в питанні ставлення українців до ЄС. У разі подальшої втрати репутації ЄС в Україні (наприклад, через візову політику європейських держав) частина населення, особливо політичні та економічні еліти сходу і півдня країни, можуть переорієнтуватися на створення нового альянсу України з Росією. Цей варіант, можливо, більш прийнятний або навіть бажаний для деяких західних спостерігачів і чиновників ЄС. Однак його практичне здійснення було б щонайменше ризикованим.

— Союз двох країн — у чому тут може бути ризик?

— Скепсис, якщо не антипатія щодо нинішнього російського керівництва, глибоко вкоренилися у багатьох вагомих західноукраїнських і київських політичних і культурних діячах. Передусім через спірність спільної історії обох націй. Крім того, в Україні існує зростаюче коло людей, особливо молодих, для яких повторна прив’язка до Росії була б неприйнятною не лише з національно-історичних причин. Ця частина населення має плюралістичні переконання й усвідомлює безперспективність сьогоднішньої російської авторитарної моделі розвитку, а також ненадійність Росії як довгострокового союзника. іншими словами, можлива проросійська переорієнтація лідерів східної і південної України не знайшла б підтримки у значної частини еліти і населення України навіть в умовах тривалої невизначеності політики Брюсселя щодо Києва. Таким чином, зближення східної і південної України з Росією поглибило б розкол країни і могло б створити загрозу дезінтеграції Української держави.

— Поділ України на Захід і Схід прогнозують багато. Але мало хто говорить про наслідки такого розколу.

— Деякі західні спостерігачі, а також окремі «прагматично» мислячі українські коментатори час від часу заявляють, що Україна може і повинна розділитися формально. І, звичайно, таке розмежування Української держави є сценарієм, охоче обговорюваним у Москві. Згубність таких спекуляцій у тому, що в разі передбачуваного поділу країни неминуче виникне невирішене питання про те, де буде проходити кордон між двома новими державами. Адже чітко визначити, де саме починаються або закінчуються «прозахідна» і «проросійська» частини України, неможливо.

У західних роздумах на цю тему, наприклад, часто не береться до уваги і той факт, що головні протагоністи Помаранчевої революції — Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко — родом не з Західної і навіть не з Центральної України, а зі східноукраїнських регіонів (Сумська обл. та Дніпропетровськ). Важко уявити, що ці два політики чи інші прозахідно налаштовані політичні лідери зі східноукраїнським корінням погодяться на угоду, за умовами якої їх рідні регіони знову потраплять у зону впливу або навіть під контроль все більш антизахідно налаштованої Росії. Тим самим ідея розколу країни є не лише абсурдною, а й небезпечною. Можливим сценарієм розвитку України в разі її «розмежування» стане громадянська війна за межі двох нових держав — з імовірною участю Росії і непередбачуваними наслідками для всього європейського континенту.

— Наскільки такий сценарій може стати реальністю?

— Цей сценарій-катастрофа, звичайно ж, не обов’язковий. Але досі Кремль не виявляє серйозного інтересу до возз’єднання Криму з РФ не в останню чергу тому, що ціна такого аншлюсу може бути настільки велика, що досягнення цієї мети принесло б більше шкоди, ніж користі Російській державі.

— У контексті такого сценарію як ви оцінюєте сьогоднішні дії Брюсселя?

— Перед обличчям невтішних альтернатив надання Україні перспективи членства в ЄС сьогоднішню політику керівництва ЄС (Європейська рада, Єврокомісія, Рада міністрів) можна назвати короткозорою. Ні нейтралітет, ні нова зв’язка з Росією і, звичайно ж, ні розкол країни не є прийнятними перспективами для другої за величиною європейської держави.

— Що необхідно зробити, щоб змінити ситуацію?

— Для ЄС не залишається нічого іншого, як краще раніше, ніж пізніше офіційно взяти Україну під своє крило. Однозначна перспектива вступу до ЄС у не надто віддаленому майбутньому  могла б об’єднати ворожі табори української еліти і згуртувати культурно розколотий народ України під одним прапором. Пряник перспективи членства також дозволив би ЄС більшою мірою застосовувати батіг вимог про активніше проведення конституційних, адміністративних, економічних та освітніх реформ. Таким чином, ЄС своїм відкриттям назустріч Україні надав би гарну послугу як своїм державам-членам, так і поширенню
своєї системи цінностей.