Євген Самборський - один із найяскравіших молодих митців Івано-Франківська. Його колажі збуджують віртуальні простори «Живого Журналу» настільки, що не передруковує їх хіба геть лінивий. Спільні виставки з відомими місцевими митцями і за кордоном, участь у провокаційному музичному проекті «Франшиза», стипендія від польського міністерства культури, подорож до Індії, звідки черпав натхнення не один великий, водночас позитивна спрямованість його творчості і професійність європейського штибу дають підстави сподіватися на гарні перспективи Євгена.

- Як починався твій шлях до мистецтва? Як увійшов у середовище франківських художників?

Все почалося з кінця 90-х, тоді я малював графіті й зовсім не думав про якісь арт-сцени, тусовки, виставки - я просто малював, і все. Дуже швидко зрозумів, що не можу досконало передати задумані форми. Тоді я пішов до художньої школи. Коли настав час вступати до вишу, я вже твердо знав, що, крім малювання, не хочу займатись більше нічим. Навчання дало мені дві можливості: спілкування з досвідченими художниками і доступ до бібліотеки. Це, напевно, й вплинуло найбільше на моє становлення. В моїй творчості, починаючи з 2000, чітко простежуються періоди, які змінюються приблизно кожні два роки. Це як свого роду класи в школі. От я працюю в якійсь техніці, вивчаю її, вона проходить крізь мене і якось плавно, нерегульовано змінюється й починається нова техніка, новий період. Так я накопичую вміння. Думаю, таких періодів потрібно пройти якомога більше, щоб потім їх вміло застосовувати. Це ніби складати докупи багато чернеток, з яких в результаті виходить книга з різними потаємними цікавими ходами і поворотами. Я їх називаю навчальними періодами. Лише один раз цей перехід з одного періоду в інший стався дуже різко - коли я побачив в бібліотеці книгу "UKRAINIAN ARTISTS XX ст." Пам'ятаю, ця книга сильно вплинула тоді на моє бачення мистецтва, скерувала його. Я тоді міг всі заняття проводити в бібліотеці, вивчаючи її. До мене прийшло усвідомлення, що в Україні є художники, які рухаються далі, а не лише ті, в яких на грудях значок "художник" ще з радянських часів і в галереях яких проводяться ярмарки шкіряних курток турецького виробництва... Книга була не новою, тож я розумів, що її переглядають люди, а якщо переглядають, то вони є. Мені було цікаво, хто ці люди. Тоді мені хотілось щось доводити франківським митцям, та дуже швидко зрозумів, що доводити нема кому, тому що діляться вони на дві групи: перші - це ті, яким доводити нецікаво, бо вони такі собі творчі імпотенти, а розповідати імпотенту про секс принаймні неетично, і другі - це ті, яких можна перелічити на пальцях однієї руки, яким не настільки доводилось, як просто робилось декілька акцій, після яких мене сприймали за свого. Мені цікаво переймати їхній досвід, їм, напевно, як старшим колегам по цеху цікава думка молодого - нові думки завжди цікаві. Тому Франківськ я якось не беру до уваги, його рамки для мене дуже тісні.

- Що саме на тебе тисне?

Найбільше тисне абсолютна відсутність молодого незаангажованого арт-середовища. Я часто думаю про те, що якби в місті було хоча б десять-двадцять людей, які складали б здорову конкуренцію, то, можливо, мої роботи були б ще сильнішими. Відбувались би перегони, кожен хотів би бути крутішим за іншого, виставлятись у кращих галереях, їхати до більших міст і т.д. Можливо, середовища немає, бо немає місця, де воно могло б збиратися. Це як з екзотичними тваринами: в природі тварина виростає до своїх найбільших розмірів, а поміщена в тераріум мала тваринка виросте лише до тих розмірів, які дадуть змогу їй знаходитись там вільно. Я тераріумом під назвою Івано-Франківськ себе не обмежую.

- Твої колажі досить провокаційні, але й дуже позитивні водночас: ти вважаєш, що зло не має стосунку до творчості?

Ні, чому, зло має такий же стосунок до творчості, як і добро, - це ж дві частини, з яких все складається, як початок і кінець, як мудрість і дурість. Основною метою для мене є ідея, яку я хочу донести через якусь роботу, все решта я відкидаю на задній план. Просто не ставлю собі за мету лякати когось. Якщо це мені буде потрібно, то буду робити все можливе для цього. Хоча декілька моїх останніх вуличних робіт є досить жорстокими. Я роблю те, чого мені не вистачає в мистецтві, щоб заповнити цю ланку тільки для себе і ні для кого іншого. Мене не дуже цікавить малювання в якихось стилях. Я хочу малювати по-новому.

- Чи має мистецтво точки зіткнення з мораллю?

Думаю, на мистецтво не має впливати ніяка мораль. От, наприклад, в часи Відродження художники роздирали трупи, щоб вчити за ними анатомію м'язів. Це все вони нам відкрили, ми їх вважаємо геніями. Роздирати трупи - це ж аморально, а вони генії - де ж тоді тут правда? Для мене в принципі важлива етика, але тільки до того часу, поки її не переважить важливість ідеї. Ну і, звичайно, я розумію, що несу відповідальність за все, зроблене мною.

- Консерватизм у творчості - це вікове?

Звичайно, вікове, не знаю молодих художників з консервативними поглядами. Я поки що не відчуваю в собі консерватизму, а радше навпаки, тому важко дати адекватну відповідь. На процес становлення художника впливають багато чинників, щось більше, щось менше, і кожен вибирає те, що йому ближче до душі, працюючи в конкретному напрямку, вивчаючи його та заглиблюючись у нього. З часом, напевно, виробляється своєрідна естетика сприйняття, яка не дозволяє сприймати щось нове. Думаю, це і є консерватизм. Все, що не подібне на тебе, сприймається як чуже. Консервативним поглядом художник сам підписується під тим, що нічого нового вже не створить.

- Франківськ у творчому плані перебуває в стані занепаду чи підйому?

В плані візуального мистецтва Франківськ - це провінція. Ні занепаду, ні підйому не відбувається, загалом все залишилось на тому ж рівні. Як і має бути в провінційному місті: час полегку спливає, кожен в себе в майстерні потихеньку працює, лиш інколи доносяться чутки, що хтось із Франківська десь там засвітився. Окрім галереї "Маргінеси", практично нічого і ніде не відбувається. Всі, хто хоче рухатись далі, вже зробили там виставку і їдуть до інших міст. Шкода, бо навіть у тій же Польщі, де я нещодавно жив півроку, мистецтво не концентрується тільки в столиці, а потужно діє в кожному великому місті.

- Ти був учасником скандальної групи «Франшиза», як на мене, найбільш перспективного нового місцевого проекту. Водночас кінець, я би сказав крах, настав досить швидко. Чому?

«Франшиза» - це не штучно створений колектив, а компанія друзів. Ми просто хотіли спробувати щось нове. Оскільки жоден із нас раніше не грав на музичних інструментах, то для всіх це були справді нові відчуття. «Франшиза» створилася спонтанно, ми просто лабали і не думали про те, буде вона завтра, чи ні. Але поки що рано говорити про неіснування гурту, ми все ще збираємося відновитись після перерви. А не граємо зараз через те, що дехто з гурту поставився до цього як до жарту, а не серйозно, в тому числі і я. Суперамбіції в деяких учасників справді не виправдані, але ж тільки вони можуть дати лад зі своїми головами. Насправді, просто так сталося, що в кожного, хто створював кістяк гурту, одночасно з'явились заплановані вже давно невідкладні справи. Та зараз я збираю людей для нового, не спонтанного, а добре спланованого експериментального проекту, за драйвом такого, як «Франшиза», але абсолютно іншого за звучанням. Поки що я в пошуках музикантів.

Галицький кореспондент