З настанням нового тисячоліття в багатьох державах світу прискорився розвиток вищої освіти, а в окремих із них — Південній Кореї, Японії, Новій Зеландії, Ірландії, Австралії й кількох інших — одним із національних завдань є перетворення вищої освіти в обов’язковий елемент соціалізації молоді, засіб виведення її на сучасний вимогливий ринок праці.

Чи не найважливішою світовою тенденцією для розвинених держав вважаю радикальну зміну цілей діяльності національних систем освіти. Вона полягає в тому, що від середніх і вищих закладів чекають надання професії практично всій молоді, а не просто формування основ грамотності і вміння виконувати арифметичні операції. Ці вимоги є логічним наслідком зміни ринків праці і перетворення третинного сектору (сервіс, освіта, послуги, наука та ін.) в основну зону зайнятості. Немає жодних сумнівів у тому, що й надалі зростатиме до логічної природної межі охоплення вищою освітою молоді вікової групи від 18 до 23 років. Це надзвичайно складне завдання, яке неможливо виконати без високоякісної й обов’язкової для всіх дітей, підлітків і молоді середньої освіти. Не лише для групи розвинених держав, а й для все більшого відсотка країн третього світу середня освіта розглядається як єдиний засіб підготовки всіх представників нових генерацій до наступного оволодіння професією у ВНЗ.

За кілька сторіч розвитку масових систем освіти провідних держав Європи було створено й до межі можливого удосконалено мережі загальних, спеціальних і професійних середніх навчальних закладів. На практиці виявилося, що мінімальна тривалість підготовки до вступу в університет та інші аналогічні заклади становить 12 років денної освіти, ще краще — 13 або навіть 14 років  (у разі збільшення тривалості дошкільної підготовки).

В абсолютній більшості європейських держав програма повної середньої освіти розрахована на 12-13 років і вимагає 10-11 тисяч астрономічних годин перебування дітей і підлітків у школах. Показники України на кілька тисяч годин поступаються не лише європейським лідерам (у Нідерландах середня освіта триває майже 12,5 тис. астрономічних годин), а й середнім показникам.

Під час оцінки інтегральної якості середньої освіти тієї чи іншої держави обов’язково враховують дійсну тривалість навчання молоді у старшій середній школі чи в інших закладах (ліцеях, гімназіях, професійних училищах тощо), які безпосередньо готують до вступу у ВНЗ і до успішного навчання в них.

Нині знову у суспільстві виникли дискусії про повернення української системи освіти до десятирічної. Вважаю рішення Закону України «Про середню освіту» щодо 12-річного терміну навчання абсолютно правильним. Переконаний, що зменшувати цю кількість не можна — лише 12-річне навчання відповідає мінімальним європейським стандартам. У текст цього закону з міркувань «розвантаження учнів» закладено повну астрономічну тривалість 7 600—7 750 астрономічних годин, що набагато менше середнього показника і держав ЄС, і всіх інших розвинених держав світу. На Швецію рівнятися не слід — школа там працює не найкраще, а тому учні змушені навчатися додатково і розпочинати вищу освіту у віці понад 20 років. Набагато краще орієнтуватися на більш успішні школи — Франції, Великобританії, Німеччини чи Ірландії.

Великим недоліком української середньої освіти є її «загальність». У нас надто мало ліцеїв та інших закладів, які успішно готують молодь до навчання у вищих школах університетського рівня. Закон «Про середню освіту» наче й проголошує профільність навчання у старших класах, але не містить категоричного положення щодо виконання цієї вимоги.

Важливо нагадати про те, що під контролем Йосифа Сталіна у 30-х роках було створено доволі «коротку» й ефективну десятирічну середню школу. Та насправді ця школа була набагато «довшою» від сучасної 11-річної і навіть майбутньої 12-річної школи. Завдяки використанню субот, коротких канікул і навчання в червні «сталінська десятирічка» навчала дітей впродовж 10 тисяч астрономічних годин. До того ж атестат отримував приблизно кожен п’ятий з тих, хто розпочинав навчання у початковій школі. Якість знань учнів додатково забезпечувалась так званими перевідними червневими екзаменами.

Багатьох цікавить: чи можливо відновити десятирічку періоду 1945—1955 років? Неможливо і недоцільно, адже в сучасних умовах нереально навчати
90-100% вікової групи від 15-ти до 18-ти так само добре, як у Радянському Союзі навчали ту частину учнів, що відзначалася високими індивідуальними здібностями. Не слід сподіватися на те, що держави ЄС визнаватимуть «10-річні атестати» навіть тоді, коли всі наші учні навчатимуться по суботах і в червні.

Також відвертим соціальним злочином буде «виштовхування» молоді 16-ти років зі шкіл на ринок праці. Є дуже мало варіантів успішної діяльності у цьому віці. Набагато більше шансів на те, що підлітки опиняться серед безробітних. Тиняючись вулицями, вони неминуче поповнять лави кримінальних «бригад» та інших аналогічних об’єднань. Тих, хто найголосніше вимагає негайного запровадження десятирічної школи, є всі підстави вважати свідомими чи несвідомими прихильниками скерування молоді у бандитські «бригади», підпільні заклади грального бізнесу, клуби футбольних фанатів тощо. Відмова від європейських стандартів у середній освіті стане стратегічною помилкою України і створить додаткові значні перешкоди на шляху до вступу в Європейський союз.